Днями президент України Володимир Зеленський оголосив про початок зведення Пантеону видатних українців, метою якого стане повернення в Україну останків історичних діячів, які мають фундаментальне значення для формування української національної свідомості та державотворення. Ідеї цій вже 35 років, але далі обговорень справа не рухалася – і ось 2026-го, можливо, розпочнеться якийсь рух у цей бік. Коротко про – про тих, хто похований на чужині і чий прах міг би повернутися додому, в Україну, навіть через багато років після смерті.
Могили по всьому світу
За оцінками Українського інституту національної пам'яті, за кордоном країни перебуває понад 250 тисяч поховань представників української еміграції. Їхні могили є на територіях різних держав, на всіх континентах, крім Антарктиди.
У листопаді 2020 року Український інститут національної пам'яті запустив онлайн-ресурс «Віртуальний некрополь української еміграції», на якому зібрано та відкрито для всіх інформацію про поховання відомих українців. Поки що там зібрано інформацію про приблизно 18 000 поховань на 284 цвинтарях по всьому світу, причому відомості містять навіть координати могили на цвинтарі і фото її стану на поточний момент.
Саме стан могил українців за кордоном, їхній облік та збереження став однією з причин створення Пантеона видатних українців. За останні століття політична карта світу суттєво перекроїлася, і ці зміни часто відбувалися у вигляді воєн та революцій, які супроводжувалися руйнуванням могил та некрополів.
Багато років за могилами українців за кордоном доглядали представники діаспори, але з 1991 року це має робити держава Україна. Гроші на облаштування та догляд за місцями поховань виділяються, але їх, звичайно ж, не вистачає.
Також у багатьох країнах, відповідно до їхнього законодавства, у разі припинення догляду за могилами ці місця на цвинтарях передаються іншим людям, а останки ексгумуються та переносяться до спільної могили. У всякому разі так заведено в Німеччині, Бельгії, Нідерландах та інших європейських країнах.
Перепоховали Олеся та його дружину
Показовим у цьому плані став процес 2017 року. На Лук'янівському цвинтарі у Києві у січні було перепоховано останки поета Олександра Олеся та його дружини Віри Кандиби. До цього пара була упокоєна на Ольшанському цвинтарі у Празі. Їхню могилу доглядав шанувальник поета Володимир Михайлишин. Однак після його смерті син мецената вирішив поховати там батька. Останки Олеся та його дружини просто ексгумували.
Також на цьому ж цвинтарі поховано письменника, драматурга і педагога, одного з «батьків» сучасного українського театру Спиридона Черкасенка, громадського діяча, педагога Арину Єфремову-Дурдуковську, інженера-будівельника Олександра Ярошевського. Їх також планували ексгумувати, проте поки що чехи цим вирішили не займатися. Загалом на Ольшанському цвинтарі у Празі до 40 українських поховань, які перебувають в аварійному стані.
Поети, політики та військові
Що ж до інших могил видатних українців, то їх можна знайти у різних країнах. Ми зібрали лише кілька показових прикладів стану могил.
Так, у Туреччині знаходиться усипальниця історичного персонажа – Роксолани (Анастасії Лісовської (пр. 1505–1558 рр.) – дружини Сулеймана Пишного, султана Османської імперії. Там же похована Турхан Хатідже Султан (1627–1683 рр.) – мати султана Мехмеда IV, впливова фігура Османської імперії. Усипальниця розташована неподалік мавзолею Сулеймана, в комплексі "Сулейманія" і, оскільки є державною визначною пам'яткою, перебуває в хорошому стані.
Могила гетьмана Української Держави Павла Скоропадського (1873–1945 рр.) у Німеччині оплачена до 2036 року адміністрацією цвинтаря та комунальними установами міста Оберсдорф. Саме тут було перепоховано Скоропадського після загибелі в результаті бомбардування американцями 1945 року залізничної станції Плятлінг. Гетьман помер від ран і був похований спочатку в селі Меттен, а потім його прах перенесли в Оберсдорф.
Революціонер та анархіст Нестор Махно (1888–1934 рр.) помер від кісткового туберкульозу в одній із лікарень Парижа. Його місце поховання – на цвинтарі Пер-Лашез у столиці Франції, у ніші №6685 стіни колумбарію. Його могила знаходиться поряд зі Стіною комунарів – місцем почесних поховань революціонерів. Оплата за догляд за могилою не збирається, але доглядають нішу №6685 місцеві та приїжджі анархісти.
Євген Коновалець (1891–1938 рр.) – полковник армії УНР, керівник Організації українських націоналістів, загинув у Роттердамі (Нідерланди) від рук співробітника радянських спецслужб, де й похований на цвинтарі Кросвік (місце 1111). Надгробок на могилі Євгена Коновальця створено за ескізом українського художника Роберта Лісовського. Поховання у хорошому стані, опікується українською громадою в Нідерландах та Українською стрілецькою громадою Канади (м. Торонто).
Михайло Вербицький (1815–1870 рр.) – священник УГКЦ, композитор, автор музики Гімну України помер у селі Млини Підкарпатського воєводства у Польщі. Там же знаходиться його могила – біля старовинної дерев'яної церкви Покрова Пречистої Богородиці у Перемишльському повіті.
У 20-ті роки минулого століття на могилі Вербицького стояв пам'ятник – два бутони, що не розпустилися, які символізували талант композитора, що не розкрився до кінця. Однак могила заросла травою, і знайти її було дуже важко. Лише 1934 року львівські культурно-співочі групи та організації, незважаючи на тиск місцевої влади, поставили на могилі скромний пам'ятник, приурочивши його до 120-річчя від дня народження Вербицького. Наразі на могилі композитора – гідний надгробок, за його стан відповідає почесний консул України.
Де ще поховано українських діячів
- В Австрії поховані Андрій Жук (1880–1968) – український дипломат та політичний діяч, співробітник посольства УНР у Відні, та Микола Ковалевський (1892–1957) – міністр продовольства уряду УНР.
- В Азербайджані похований Антон Головатий (1744–1797) – кошовий отаман Чорноморського козачого війська, один із організаторів переселення козаків на Кубань.
- У Болгарії – Михайло Драгоманов (1841–1895), історик, публіцист, філософ та громадський діяч. Там же знаходиться могила Михайла Паращука (1878–1963) – українського скульптора та художника.
- У Литві - Яків Головацький (1814–1888), поет, філолог, етнограф, учасник «Руської трійці».
- У Норвегії - Микола Радейко (пом. 2000-і роки), лікар, громадський діяч, фундатор першого українського суспільства в Норвегії.
- У Польщі - Філіп Пилипчук (1885–1952), прем'єр-міністр УНР у вигнанні.
- У Сербії - Діонісій Няраді (1874–1940), церковний діяч, греко-католицький єпископ, а також Йован Хранилович (1855–1924) – політик та громадський діяч, і Яша Баков (1906–1974) – спортсмен, учасник Олімпіади 1936 року.
- У Франції - Симон Петлюра (1879–1926), голова Директорії УНР і головний отаман армії УНР. Там же знаходяться могили Володимира Винниченка (1880–1951) – письменника і глави уряду УНР, Сергія Лифаря (1905–1986) – танцівника і хореографа, Марії Башкирцевої (1858–1884) – художниці і письменниці.
- У Німеччині - Степан Бандера (1909–1959), лідер ОУН, Дмитро Дорошенко (1882–1951) – історик та міністр УНР, Іван Багряний (1906–1963) – письменник та політичний діяч, Микола Порш (1879–1944) – дипломат та політик.
- У Швеції - Модест Менцінський (1875-1935), всесвітньо відомий оперний тенор.
- У Швейцарії - Леонід Мосендз (1897-1948), письменник, хорунжий армії УНР.
Що робити з тими, хто залишився у Росії
І якщо з цивілізованими державами можна вести переговори про ексгумацію та перепоховання останків відомих українців, то як спілкуватися на цю тему з Росією – невідомо.
А на території РФ поховані Петро Дорошенко (1627–1698) – гетьман Правобережної України, Олександр Довженко (1894–1956) – кінорежисер та письменник, Микола Гоголь (1809–1852) – письменник, Іван Козловський (1900–1993) – оперний співак, Марко Вовчок (1833–1907) – письменниця, Олексій Берест (1921–1970) – офіцер, учасник штурму Рейхстагу.
При цьому Марко Вовчок поховано у Нальчику, Петра Дорошенка – у Московській області, Олексія Береста – у Ростові. Стан їхніх могил невідомий.
Де може бути Пантеон?
У 2017 році міністр культури України Євген Ніщук заявляв, що його відомство разом із Інститутом національної пам'яті навіть визначили місце для зведення Пантеону – на Лук'янівці, біля Оранжерейної вулиці у Києві. Тоді справа була лише за Київською міськрадою, яка мала ухвалити рішення про виділення землі для спорудження Пантеону. Мабуть, у чиновників тоді знайшлися справи важливіші.