Володимир Зеленський попереджає про нові серйозні виклики, що чекають на Україну в найближчі місяці. Весна-літо 2026 року стануть часом випробувань не лише на міцність оборони, а й на вміння говорити «ні» своїм ключовим партнерам. Окрім того, що у планах ворога - створення «буферних зон» уздовж усього кордону, ще однією загрозою стає наростаючий політичний пресинг зі США, де наближення виборів диктує свої правила гри.
Про те, чому російський сценарій «демілітаризованих зон» - це пастка та як Україні протистояти дипломатичному тиску, не втрачаючи підтримки світу, журналісту Коротко про розповіли військові і політичні експерти.
«Буферна зона» як фальшивий привід для нової окупації
- Що таке "буферна зона", про яку говорять у Москві? Для чого вона потрібна ворогу?
- Насправді тут не зовсім коректна термінологія росіян, тому що в теорії буферна зона - це абсолютно нейтральна та демілітаризована зона, де відсутні війська з обох сторін. Але зрозуміло, що росіяни ніколи не виведуть свої війська з такої зони, ба більше, навпаки, накопичують там свої сили та ресурси. Тому за фактом те, що вони роблять - це продовження їхньої загальної стратегії з окупації територій України та виправдання продовження окупації цих територій. І якщо це буде створено на кордоні з Білоруссю, тоді я не думаю, що Україна ігноруватиме цей момент. Бо тоді вже Білорусь стане прямою учасницею цієї загарбницької війни як наш ворог, - пояснює військовий експерт Олександр Коваленко.
- А чим нам загрожує створення такої зони з боку Білорусі?
- Захопленням нашої території. І відповідним чином ми на це маємо реагувати. Знищувати тих окупантів, які виходять на нашу територію, і бити також по території самої Білорусі. Бо тоді вона буде абсолютно законною ціллю для наших ударів.
- А як можна запобігти появі таких зон?
- Коли ми говоримо про концентрацію російських військ з боку Білорусі, з якою ми зараз офіційно не воюємо, то на випередження буде дуже важко відпрацювати такий удар. Хіба що тільки тоді, коли почнеться процес проникнення на нашу територію російських передових підрозділів. Ось тоді ми вже можемо розглядати різні варіанти ударів у відповідь.
- А чому президент Зеленський сказав, що загрози створення таких зон з боку Молдови немає?
- Тут мається на увазі саме Придністров’я. Але воно географічно ізольоване, і тому росіяни там не можуть жодним чином накопичити живу силу і техніку для вторгнення в Україну. На відміну від Білорусі, яка не перебуває в ізоляції і є ресурсом для допомоги Росії у створенні таких зон.
- Який розвиток подій на фронті ви бачите навесні-влітку, чи будуть якісь наступи і прориви, де найбільша загроза для нас?
- Найбільш активні бойові дії відбуватимуться на Слов’янсько-Краматорському та Запорізькому плацдармах. Але я не бачу можливості у росіян реалізувати якийсь глибокий масштабний прорив, який би глобально змінив ситуацію на полі бою. Переважно це будуть дії оперативно-тактичного рівня.
Хоча найбільша небезпека, на мій погляд, зараз формується на східному фланзі Слов’янсько-Краматорського плацдарму. Там росіяни дійсно концентруються так, що можуть значно розширити зони контролю протягом весняно-літньої фази наступальної кампанії і вже до осені вийти на максимальне наближення до Слов’янсько-Краматорської агломерації. Тобто там дійсно є ось така загроза, якщо, звісно, вона не буде нівельована деякими нашими діями у відповідь. Такими, які ми бачили цього року на Дніпропетровщині та в Запорізькій області, де ми змусили росіян взагалі згорнути наступальні дії, фактично звільнивши частину регіонів.
Трампу вже нічим тиснути на Україну
- Зеленський сказав, що тиск США на Україну найближчими місяцями може посилитися через те, що у серпні там почнеться виборча кампанія до Конгресу. Чого Трамп добиватиметься від України, знову здавання територій в обмін на мир?
- Так, поки що йдеться про реалізацію цього мирного плану, ключовим пунктом якого є згода України на виведення військ з Донбасу в обмін на припинення вогню з боку Росії. На мій погляд, це абсолютно хибна ідея, тупиковий шлях, глухий кут, і це не принесе результату. Але тиск може бути, ба більше, він уже відчувається ще з минулого року, - вважає політолог Володимир Фесенко. - Проте я не бачу якихось нових інструментів тиску з боку США, тому що при Трампі вже немає фінансової допомоги Україні, немає постачання зброї, а є лише продаж зброї. Теоретично американці можуть припинити продаж зброї Україні, але це не вигідно американським компаніям-виробникам, бо тоді вони створять проблеми самі для себе. Плюс ще більше погіршать ставлення до себе як до партнера. Адже довіра до США і так впала, а коли виникне така ситуація, що заради поступок агресору вони створюватимуть проблеми Україні, це буде «дно» для американців. Тому їм треба тиснути не на Україну, а змінювати логіку переговорів і тиснути саме на Росію. Тож я абсолютний скептик щодо того, що американський мирний план у тому вигляді, в якому він зараз реалізується, має якісь передумови.
- Як ми можемо протистояти такому тиску: слухати, але робити своє?
- Ну не тільки, потрібно продовжувати вести переговори. Казати: добре, ми вас розуміємо, але ми не віримо Росії, що вона припинить бойові дії, тому нам потрібні додаткові гарантії безпеки. По-друге, не вступати в суперечку з американцями, але переводити дискусію в конкретну площину. Тобто по кожному з пунктів, зокрема по Донбасу, вести переговори - давайте домовлятися. Інший варіант - це аргумент Близького Сходу. Ми можемо казати: дивіться, це ж спрацювало там, ви ж самі запропонували спочатку припинення вогню, а потім переговори. Так і в Україні має бути. Це початкова американська логіка, від якої вони відійшли, почавши обговорювати територіальні питання, що і завело переговори у глухий кут.
- Президент Зеленський дозволив собі досить різко відповісти на слова віцепрезидента США Венса, який сказав, що мир не настає через якісь «кілька кілометрів донецької землі». Чи не зашкодить це нам, адже Трамп дуже мстивий?
- Я думаю, що Зеленський уже розуміє: варто не вступати в пряму полеміку. Але він іноді захоплюється емоційними відповідями. Відповідати треба було, але спокійно і без переходів на особистості. По-перше, йдеться не про кілька кілометрів, а про сотні і тисячі квадратних кілометрів. По-друге, це не просто територіальна суперечка, а вимога односторонніх поступок, що для нас неприйнятно. Ризик є, і я думаю, в Офісі президента вже зрозуміли, що головне - не чіпати особисто Трампа.
- Наш президент знову згадав про тристоронню зустріч між ним, президентом США та Росії. Наскільки це можливо?
- Ця ідея обговорюється вже майже рік. Трамп думав, що це допоможе, але все зірвалося. Думаю, зараз це теж безперспективно. Проблема в тому, що Путін не хоче вести переговорів із Зеленським - тільки з Трампом без України. Зеленський просуває цю ідею, розуміючи, що Путін відмовлятиметься, сподіваючись, що ці відмови врешті-решт вплинуть на Трампа. Але це суто тактична гра, і вірогідність результату мінімальна.