Переможні реляції Дональда Трампа про розгром Ірану виявилися передчасними: поки Білий дім рапортує про знищення верхівки режиму, Тегеран, заблокувавши Ормузьку протоку, тримає весь світ «на гачку». Цей «нафтовий зашморг» уже вдарив по глобальній економіці, а іранські ракети продовжують долітати до Ізраїлю, доводячи, що у війні ресурсів час грає проти Вашингтону. Чому американська стратегія дала збій, чи може конфлікт перерости у світову війну та як український досвід боротьби з дронами раптово зробив Київ ключовим партнером для арабських монархій - про це журналіст Коротко про поговорив зі сходознавцем, членом Експертної ради Центру громадянських свобод В’ячеславом Лихачовим.
Час працює на Іран, а не на США
- Трамп уже відрапортував, що переміг Іран, увесь його флот розгромлений, уся верхівка знищена. Але Іран продовжує обстрілювати країни Перської затоки та Ізраїль. Що там відбувається насправді?
- Ну, згідно із заявами Трампа, він переміг Іран у перші ж години американської атаки. Але це не заважає бойовим діям тривати другий місяць, і другий місяць там відбувається приблизно одне й те саме. Американо-ізраїльські літаки та ракети знищують оборонно-промисловий потенціал Ірану та його можливості атакувати сусідів. А Іран водночас продовжує атакувати союзників США в регіоні. А головне - він із першої доби продовжує блокувати Ормузьку протоку, здійснюючи тиск на світові енергетичні ринки та на всю світову економіку.
- І це вже викликало істерику у Трампа, але Іран при цьому вперто не хоче йти на переговори з ним. Чому?
- Тому що зараз час працює на Іран, а не на США. Тегеран знайшов «чарівну паличку» для тиску на весь світ - це контроль над Ормузькою протокою. Він відчуває власну силу, і головне - це приносить реальний результат. Швидше за все, Іран не відмовиться від того чи іншого ступеня контролю над протокою і після завершення активних бойових дій.
Це Трампу потрібно закінчувати війну якнайшвидше, бо на нього тиснуть партнери через вплив на світову економіку, зростання цін, а також через те, що в США мають відбутися проміжні вибори до Конгресу.
А Тегеран, навіть попри фізичні втрати та ліквідацію керівної ланки Ісламської Республіки, виявився здатним перегрупувати керівництво країною. Вони вважають, що витримають ще місяць або два такого рівня тиск, а світова економіка - не витримає. Тому вони і не поспішають на переговори. Іран не вважає, що він зараз у тому положенні, щоб іти на поступки. Вони не готові дарувати Трампу привід проголосити перемогу.
- А чому Іран вистояв, у чому природа цієї живучості?
- В історії не було прецеденту, щоб за допомогою бомбардувань можна було змінити керівництво країни. Очікувати цього разу чогось такого було б, м'яко кажучи, наївно. Крім того, Іран - величезна країна. Вона вдвічі більша за Україну. А Україна п'ятий рік зазнає бомбардувань з боку Росії і не здається.
Тому навіть у тому жахливому стані, в якому опинилася енергетична система Ірану та його економіка, країна не колапсує. Так, шкода, завдана Ірану, звичайно, величезна. Але навіть якщо знищена половина балістичних пускових установок, вони продовжують атакувати не лише країни навколо, а й Ізраїль.
Іран десятиліттями вкладався у свою ракетну програму. Це мілітаризована країна, в якій жертовність є частиною менталітету з часів ірано-іракської війни 80-х років минулого століття.
Для захоплення Ірану американцям знадобиться від ста тисяч до мільйона солдатів
- Американці скаржаться, що в них закінчуються ракети, а в Ірані - ні. Як так могло статися?
- Сполучені Штати використовують ракети, які можна застосовувати з кораблів та літаків, а вони справді набагато дорожчі. Американці вже використали близько 13 тисяч таких боєприпасів. Іран же відповідає не так часто. Він робить по 2–3 залпи на добу балістичними ракетами по Ізраїлю, кілька залпів по країнах регіону та застосовує БпЛА. Тому у нього ще є великі запаси. Це означає, що у Тегерана залишаються тисячі ракет, і в такому режимі Іран може продовжувати контратакувати як мінімум ще пів року.
- А як іранському режиму вдалося консолідувати суспільство за наявності там системної опозиції, яка проводила масові мітинги?
- По-перше, треба сказати, що інформація зсередини іранського суспільства зараз дуже обмежена. Але ми можемо здогадуватися, що справа в репресіях: активна частина протестувальників була просто знищена фізично, заарештована або залякана.
По-друге, системної опозиції в Ірані якраз і не було. Це були стихійні мітинги. До того ж зовнішня агресія завжди сприяє консолідації нації. Принаймні під час війни ніхто не виступатиме проти влади, як би до цієї влади не ставилися. Це не той момент, коли можна починати пред'являти претензії.
- Чи почнуть США наземну операцію в Ірані і чи не повторить вона окупацію Афганістану?
- Нічого подібного з окупацією Афганістану чи Іраку очікувати не варто. Для цього треба було б сконцентрувати в регіоні від ста тисяч до мільйона солдатів. Але якусь обмежену операцію очікувати можна.
Напевно, Трампу саме щось таке і потрібно - яскравий фінальний акорд, щоб проголосити перемогу. Але навряд чи це буде операція з фізичного розблокування Ормузької протоки. Це нереально: потрібно контролювати узбережжя з обох боків.
Обговорювалася можливість захоплення острова Харк - нафтового хабу. Це технічно простіше завдання, ніж розблокування протоки, але й там є свої складнощі. Щоб висадити десант, кораблям потрібно довго йти вздовж іранського узбережжя під атаками дронів та ракет. Думаю, американці спробують якусь обмежену операцію силами спецназу, можливо, захоплення когось із керівництва (як Мадуро у Венесуелі), щоб оголосити про успіх.
Продуманого стратегічного плану у США просто не було
- Спочатку метою атак США та Ізраїлю називали знищення ядерної та ракетної програм Ірану, тепер усе частіше говорять про іранську нафту. То що ж було справжньою метою?
- З офіційних заяв можна зробити різні висновки, вони не завжди були узгоджені. У американців та ізраїльтян різне бачення. Насамперед, це ізраїльська операція. Для Ізраїлю важливо було зменшити здатність Ірану атакувати його ракетами. Якщо Іран буде відкинутий на 10–15 років назад у ракетній програмі, для Ізраїлю цього цілком достатньо.
Щодо ядерної програми, то після атак у червні минулого року Іран уже був позбавлений можливості збагачувати уран у потрібних масштабах. Тому, мені здається, ця війна не була необхідною.
Яку ціль переслідує Трамп - сказати важко. У нього була ейфорія після венесуельського успіху. Але він націлювався і на нафту. Дивно, що він не передбачив перекриття Ормузької протоки. Схоже, продуманого стратегічного плану у США просто не було.
- Генсек ООН Гутерреш заявив, що все це може перетворитися на масштабну війну на Близькому Сході. Які країни можуть стати на бік Ірану?
- Країни навряд чи, але Іран співпрацює з недержавними угрупованнями. В Іраку це шиїтські формування. Але основна сила - хусити в Ємені. Вони можуть заблокувати Червоне море. А Червоне море - це Суецький канал, найважливіша торгова артерія у світі. Якщо хусити почнуть масово обстрілювати кораблі і ті підуть в обхід Африки, це буде такий удар по світовій економіці, який важко собі уявити.
- Відомо, що в цьому конфлікті Росія стала на бік Ірану, надаючи розвіддані. Чому Трамп не реагує на це?
- Я не бачу раціонального пояснення, чому Трамп так поблажливо ставиться до Росії. Можливо, ми чогось не знаємо про їхні стосунки, а можливо - це просто симпатія. Трамп хоче налагоджувати відносини з Путіним, попри всі факти шкідницької діяльності РФ проти самих Сполучених Штатів.
У світі приходить усвідомлення, що Україна може бути провайдером безпеки
- Чи є інформація про наші команди «дронщиків», які поїхали до країн Перської затоки допомагати збивати іранські «шахеди»?
- Вони поїхали не збивати, а навчати та консультувати ППО цих країн. Йдеться про український досвід ешелонованої оборони. Якщо бойові дії триватимуть до кінця квітня, ми побачимо зростання ефективності ПРО в ОАЕ, Катарі, Кувейті. Це стратегічна співпраця, оскільки цим країнам жити поруч з Іраном і далі.
- Як ви вважаєте, звернення країн Затоки до нас за допомогою підняло міжнародний рейтинг України?
- Безумовно. У світі приходить усвідомлення, що Україна має унікальний досвід та ексклюзивні технології. Раніше нашу країну звикли сприймати як реципієнта допомоги. А зараз Україна виступає донором безпеки та технологій. Це змінює парадигму сприйняття країни.
- Нинішній візит президента Володимира Зеленського до країн Перської затоки - що він дає? Чому він поїхав саме туди, а не в Ізраїль?
- Він поїхав туди, де його хотіли бачити і куди запрошували. Бо Ізраїль поки не зацікавився українськими технологіями настільки, щоб запросити президента до себе. А країни Затоки мають величезні кошти, які можна буде інвестувати в український ОПК. Ми зацікавлені в їхніх енергоносіях та спільному виробництві. Там цінують такі жести: Володимир Зеленський став першим західним лідером, який приїхав у регіон від початку війни. Це дуже високо оцінили.