Життя в Ізраїлі з початком військової операції «Рев Лева» пішло за вже відпрацьованим сценарієм виживання: північ країни та столиця – під найсильнішими ударами, на решті території «опадів» не очікується. Країна давно навчилася жити під бомбами і ракетами, не особливо змінюючи звичний спосіб життя, а труднощі, що виникли, вважають тимчасовою перешкодою. Жителі Ізраїлю розповіли Коротко про - як вони живуть під ударами з Ірану і чому свято таки залишилося святом навіть в умовах війни.
Все до цього йшло
Жителі Ізраїлю зустріли звістку про початок війни з Іраном, можна сказати, буденно. До цього все йшло, запевняють вони, і особливо секрету з планів утихомирити буйного сусіда з ядерною бомбою в руці ізраїльська армія не робила.
- Нас в останній місяць готували до чогось серйозного. У соцмережах це постійно миготіло: буде війна, треба готуватись. Держави вивозили своїх громадян з Ірану, без паніки, але регулярно, – розповіла Коротко про мешканка Ізраїлю Лілія. – За декілька днів до початку війни до нас прилітав прем'єр Індії Нарендра Моді – і одразу Індія оголосила про евакуацію з Ірану всіх індійців. Потім США, Канада, Китай, Великобританія – і всі зрозуміли, що ось-ось почнеться. У містах почали відкривати громадські бомбосховища – міклати – і тоді ж підвищили боєздатність ППО, як ми читали в новинах. О 9-й годині ранку 28 лютого нам сказали: «США та Ізраїль розпочали війну з Іраном». І одразу залунали сирени, ми пішли до сховищ.
Разом із євреями у сховищах від обстрілів ховалися й ізраїльські араби. На питання, як вони реагували на те, що їхні «брати» обстрілюють їх, ізраїльтянка стверджує: тут араби тихі, спокійні, працьовиті. Їх ніхто не зачіпає – і вони нікого не чіпають. І явно не мають прихильності до «братів по вірі», що випускають ракети по країні, де живуть тисячі мусульман.
Свято ж ніхто не скасовував
Жити під виття сирен ізраїльтянам не звикати. І що їм робити в ці моменти, оповіщення на мобільні приходять за 10 хвилин до передбачуваного пуску ракет. У першій половині дня командування тилу своїм наказом закрило всі навчальні заклади, перевело держслужбовців на дистанційку, дозволивши працювати лише «життєво важливим» підприємствам.
- Я працюю на такому підприємстві, ми виготовляємо медичні матеріали, тому нам дали лише відгул у понеділок, а у вівторок – знову на роботу. Під життєво важливі також потрапляють будівельні супермаркети, аптеки, магазини косметики та побутової хімії, – каже місцева мешканка.
Також відправлені додому співробітники, які мають дітей віком до 14 років, – зі збереженням частини заробітку. Оскільки дитсадки закриті, хтось має доглядати чад, поки виють сирени і десь рвуться снаряди.
- Діти засмучені, адже у нас Пурим розпочався увечері у вівторок, а в це свято у нас зазвичай карнавали, гуляння, перевдягання… Діти на нього дуже чекають, і дорослі - щоб розслабитися і «відірватися». Жартома кажуть, що в цей день треба напитися так, щоб не відрізняти друга від ворога. Масові заходи по всій країні скасували, але дух свята нікуди не подівся. Напиватися, звичайно, ніхто не напивався, але у бомбосховищах багато хто влаштовував дітям свято, - продовжує місцева мешканка.
Вона також зазначила, що Пурим – це свято, яке символізує фізичне виживання єврейського народу. Отже, все дуже символічно.
Під звук сирен кур'єри везуть піцу
Повітряний простір в Ізраїлі закрито минулої суботи, так що багатьом ізраїльтянам за кордоном довелося продовжити свої документи на відрядження. Повернутися додому можуть небагато, ті, хто може дістатися автобусом чи поїздом.
- Мій сусід сидить у Будапешті і поки що ніяк не може звідти вибратися. З'їздив на конференцію, називається… Утім, він не в претензії: компанія оплачує йому вимушене перебування в Угорщині, тож він активно ходить по музеях та екскурсіях, - розповідає Лілія. – Кажуть, що вранці у четвер небо можуть відкрити. Поїзди у нас ще ходять нормально, а от із внутрішніми рейсами автобусів прямо біда: вони ходять раз у півтори-дві години. Доїхати на роботу багато кому важко, особливо тим, хто в маленьких містечках. Добре, якщо компанії профінансують подорожі на таксі. Якщо немає можливості їздити на роботу вчасно, переводять співробітників на дистанційку по можливості.
Жителька каже: незважаючи на надзвичайну ситуацію, життя в її містечку під Тель-Авівом продовжує йти своєю чергою. Під звуки сирен їздять доставники піци та таксисти, хтось проводить цей час на морському узбережжі. З продуктами, водою, бензином перебоїв немає, телефонний зв'язок та інтернет працюють без перебоїв.
Резервісти вже готові
Самі ізраїльтяни говорять про свій патріотизм як про щось саме собою зрозуміле. Практично всі після перших звуків сирени, що сповіщає про повітряну небезпеку, йдуть у бомбосховища або спеціальні захищені кімнати в квартирах – мамади. Ті, кого тривога застала у дорозі, дисципліновано виходять із автомобілів. Сміливців, які ігнорують попередження командування служби тилу, дуже мало.
- Ще оголошено збір 70 тисяч резервістів ЦАХАЛ в Ізраїлі, війська ППО та командування тилу, і я не знаю того, хто відмовився б. Резерв на івриті - «милуїм», а резервістів ми називаємо «милуїмщики» - це все дорослі чоловіки та жінки, які пройшли армію і приблизно до 45 років. Можна відмовитись, якщо є поважні причини, наприклад, маленькі діти. Можна відмовитись і без пояснення причин, просто «не хочу». Але таких я не знаю, – стверджує ізраїльтянка.
Резервістів викликають на певний термін: когось на 10 днів, когось на 20, найдовший термін – 28 днів. Передбачається, що за місяць Ізраїль наведе в Ірані порядок, і ця країна вже не загрожуватиме всьому світу.
– А як ми віримо у свій «Залізний купол» – так ніхто не вірить у свою оборону! – каже Лілія. – Але від уламків збитих ракет ніхто не застрахований. І був один прямий приліт у центрі Тель-Авіва, жінка була поранена і померла потім у лікарні. Але видно, що нас хаотично обстрілюють, що в іранських військах істерика.
На середу, 4 березня, ЦАХАЛ провів уже 10 хвиль атак на Іран. Над Ізраїлем низько літають літаки-заправники, їхній гул змушує людей затикати вуха. Але загалом Ізраїль спокійний і майже незворушний, всі терпляче чекають кінця війни та нових свят – тепер уже не в сховищах і не під звуки сирен.