20-річна каноїстка Ірина Федорів у дуеті з 28-річною Людмилою Лузан стали справжнім проривом сезону. Цій парі вдалося завоювати «золото» чемпіонату світу на дистанціях 200 та 500 метрів у каное-двійці. Більш досвідчена Людмила у цьому тандемі - очевидний і впізнаваний лідер, але перемога була б неможливою без ювелірного порозуміння двох спортсменок. Фраза, яку любить повторювати Трамп: «Танго танцюють двоє» - це якраз про цей випадок.
Про партнерство з Людмилою Лузан та психологічну складову веслування Ірина Федорів розповіла в інтерв’ю Коротко про.
З Лузан відчули розуміння на першому тренуванні
- У 2025 році ви разом з Людмилою Лузан завоювали «золото» чемпіонату світу на дистанції 200 м у каное-двійці. Озираючись назад, які у вас враження від цього досягнення? Що воно для вас означає?
- Велика гордість і радість, яку важко передати словами, її можна тільки відчути емоційно. Ми з Людмилою вибороли не просто дві золоті медалі, а ще й встановили світовий рекорд на 200 метрах, а також повернули лідерство на дистанції 500 метрів в олімпійській дисципліні, де Україна не мала золота з 2021 року. Для мене це підтвердження нашої спільної копіткої праці та злагодженої командної роботи.
- Після цього "золота" багато хто заговорив про те, що у вашої пари є неймовірний потенціал для майбутніх змагань на довгі роки. Як ви на це дивитеся?
- Я ставлюся до цього спокійно і без завищених очікувань. Це спорт, і ти завжди маєш бути готовим до випробувань. Ми просто робимо свою роботу, крок за кроком тренуємося і намагаємося прогресувати. Потенціал є, але його ще потрібно розкривати і розкривати, адже нашому екіпажу всього три місяці з дня створення.
- Як починалася ваша співпраця з Людмилою Лузан? Чи одразу ви відчули, що спрацюєтеся і ваша пара буде успішною?
- Для мене все почалося досить просто. Мої тренери Юрій Чебан та Микола Періг повідомили, що я буду пробувати двійку з Людмилою. Я налаштовувалася лише на тренування: подивитися, як іде човен і чи зможемо ми підлаштуватися одна під одну, адже наші техніки досить різні. Але вже після першого заняття відчула, що мені комфортно і приємно веслувати з Людмилою. Я змогла вловити технічні рухи своєї напарниці та налаштуватися на якісну, спокійну роботу.
- Як вам Людмила як партнерка? Можете охарактеризувати ваш тандем суто психологічно?
- Людмила - дуже сильна й досвідчена спортсменка, яка пройшла через безліч змагань, триразова призерка Олімпійських ігор, у неї є чому повчитися. З нею працює Микола Іванович Мацапура - досвідчений і дуже веселий тренер, з ним прикольно працювати.
- Чи змінило це партнерство вас якось? Можливо, чогось навчилися у Людмили за цей час?
- Так, Людмила ділилася своїм досвідом під час спільної роботи, і це допомогло досягти високого результату. Я відчула в собі зміни на краще - наприклад, зрозуміла, що можу бути гнучкою і підлаштовуватися під нову роботу, не втрачаючи при цьому себе.
- У чому сила вашого дуету?
- У спільній командній роботі, спрямованій на результат. Ми обидві з Івано-Франківська. Ми обидві готові зробити все для перемоги.
- Що, на вашу думку, найскладніше саме в каное-двійці? Глядачеві здається, що тут має бути повний «конект» між спортсменами і ювелірна синхронність дій.
- Дійсно, може здаватися, що все легко і просто, але це не зовсім так. Ми веслуємо з одного боку, і хоча не скажу, що це надзвичайно важко, це додає свої нюанси: потрібно ідеально відчувати темп, баланс човна та одна одну. Будь-яка дрібниця має значення, тому без постійної комунікації та філігранних рухів тут ніяк.
- Вам особисто більше подобається виступати у двійці чи до душі каное-одиночка? І чому?
- Мені подобається і двійка, і одиночка. У двійці - це командна робота і відповідальність одна за одну, в одиночці - повна відповідальність за себе. Звичайно, хочеться вигравати і в одиночці, над чим я зараз і працюю, але всьому свій час.
Гімнастика дала хороший фундамент
- До веслування ви займалися спортивною гімнастикою. Чому свого часу обрали саме каное? І чи допомагає гімнастика вам зараз?
- Гімнастика дала дуже хороший фундамент: координацію, гнучкість, силу духу, дисципліну. Але я була змушена перейти у веслування, тому що занадто висока для гімнастики і отримувала багато травм. Друг мого тренера запросив мене на веслування, і каное мене буквально «затягнуло». Багато навичок із гімнастики допомагають мені і зараз - особливо баланс, контроль тіла та вміння концентруватися.
- Чим вас захопив цей вид спорту?
- Мені сподобалося, що тут я можу досягти більших висот, ніж у гімнастиці. Постійні подорожі та збори, можливість бути на воді, поєднання сили та техніки.
- В одному зі своїх інтерв’ю ви казали, що ви дуже емоційна людина. Як ви навчилися керувати емоціями у моменти виступів?
- Це прийшло з досвідом і роботою над собою. Допомагають дихання, вправи перед стартом, концентрація на завданні, а не на результаті. Я прийняла той факт, що емоції - це нормально. Головне - навчитися направляти їх у правильне русло.
- Який момент у кар’єрі був для вас найемоційнішим?
- Кожна моя міжнародна медаль.
- Що найскладніше у вашому виді спорту, з погляду психології?
- Найважче - стабільність. Ти можеш бути у відмінній формі, але одна помилка - і результат уже інший. Ще складніші тренувальні періоди, коли немає швидкого прогресу, але треба працювати далі й довіряти процесу.
- Як ви справляєтеся з тиском відповідальності та очікувань?
- Насамперед намагаюся не тиснути на саму себе. Тому що спорт - це не тільки про медалі, а й про шлях, який ми проходимо. А я хочу отримувати задоволення від того, що роблю, а не боятися зробити помилку.
- Що допомагає вам рухатися далі в моменти, коли сил уже немає?
- Внутрішня впертість. Згадую моменти, заради чого я все починала, і що кожне важке тренування наближає мене до мрії. Дуже допомагає віра тренерів і маленькі кроки вперед, навіть коли прогрес не видно одразу.
- Що більш корисно для розвитку спортсмена - перемоги чи поразки?
- І те, і інше. Перемоги дають віру в себе, поразки - уроки. Саме поразки найчастіше змушують аналізувати, змінюватися і ставати сильнішою. Але важливо правильно їх сприймати - не як кінець, а як етап шляху.