Бельгійській вівчарці Спаркі 2 січня виповнюється вже 13 років, і вона – справжній ветеран серед хвостатої молоді. Служить у Павлоградському пошуково-рятувальному загоні «Антарєс.» під керівництвом своєї начальниці і «мами» Лариси Борисенко.
А днями заслуги Спаркі визнали на національному рівні – під час заходу «Собака – Герой України» їй вручили однойменний орден.
Почесну нагороду Спаркі отримала не за термін служби і почесний вік, а за реальні подвиги: за час своєї кар'єри вона допомогла відшукати дві сотні загиблих Захисників України, проведено сотні пошукових місій у різних регіонах держави, у районі бойових дій та на деокупованих територіях, а також врятовано людські життя. А це б'є рекорди всіх інших чотириногих пошуковців. У списку заслуг Спаркі – три врятовані життя. Зрозуміло, що для своєї власниці і керівника Павлоградського пошуково-рятувального загону «Антарєс.» Лариси Борисенко Спаркі – не просто собака.
- Вона як собака-людина, причому в кращих проявах, - посміхається в розмові з Коротко про Лариса Борисенко.
Заслуги Спаркі не тільки в кількості знайдених тіл та останків загиблих людей. Вона ще й пес-першопроходець – перший собака-універсал, який однаково добре справляється з обома завданнями: з пошуком і живих, і мертвих. Таких раніше в Україні не було. Втім, знайти подібних і в світі її господині на зорі народження ідеї виховання хвостатого універсала не вдалося. Це було в 2011 році.
- Кожен раз, виїжджаючи на пошук зниклих безвісти, ми розуміли, що там, швидше за все, будуть і ті, хто вже загинув – а так найчастіше і відбувалося, - пояснює виникнення ідеї Лариса Борисенко. - І у нас, і в світі було прийнято вважати, що мертві тіла шукає один спеціально обучений собака, а на пошук живих навчали інших. Тобто в такому випадку на одне і те ж місце треба виїжджати двічі – з різними собаками. А кожен наш волонтер живе в квартирі, і у нас банально немає можливості тримати багато собак – ніде. Та й не продуктивно так працювати, з погляду залучення ресурсу. Тому для мене було очевидним, що краще навчити одного собаку виконувати два завдання.
Але як це зробити – інформації не знайшлося.
- Тож я розпочала розробляти власну методику підготовки собаки-універсала - довелося придумувати самій, - відзначає наша співрозмовниця.
«Вонючка», яка виховала героя
Звичайно, тих, хто вірить і підтримує, а не підставляє або сміється, завжди менше. Так сталося і у Лариси. Її навіть за спиною прозвали Вонючкою і не поспішали брати в жодну машину під час тренувань. Вся справа у валізці із «запахами смерті», яку вона возила з собою. Якось же треба було вчити собаку відрізняти ці запахи. Запахи тіла на різних стадіях розкладання Лариса створювала хімічним методом, маючи нюх, як у парфюмера.
- Уявіть: на тренінгу – кінологи, які тренують собак на пошук вибухівки, у якої майже немає запаху, – описує Лариса Борисенко. – І я зі своєю валізою!
Втім, коли Ларисі вдалося виховати першу в Україні собаку-універсала Спаркі, а за нею – і інших, насмішки зникли. Сьогодні «Антарєс.» - це єдина кінологічна служба, яку з 2017 року залучає Генштаб до пошуку тіл загиблих в рамках гуманітарного проєкту «НА ЩИТІ» (до 2022 року – «Евакуація 200»). Кличуть їх на допомогку і рятувальники, і поліція. Та й звичайні громадяни, які зневірилися знайти близьких живими або мертвими. Якщо локацію перевірили собаки із загону«Антарєс.» - вона вважається закритою. Більше сенсу шукати там когось немає.
Гавкає - значить, «труп» живий
Спаркі Лариса Борисенко виховувала з тримісячного віку. Вони – нерозлучні. І живуть, і сплять разом. Можуть годинами задушевно «спілкуватися» на лавочці. Дивно, що Спаркі поки не заговорила, але чудово справляється з допомогою собачої міміки – і відповість, і про себе розповість.
Лариса згадує найяскравіші випадки за їх 13-річну дружбу-службу.
- Виїжджали шукати літню людину, - згадує Лариса Борисенко. – Як зараз пам'ятаю: це було 10 серпня 2015 року, на вулиці - 40 градусів спеки. Зрозуміло, що шукаємо вже тіло. Як раптом два собаки, які працювали з різних боків локації, одночасно ставлять ніс, виходять в одну точку і починають гавкати. Це був лабрадор Боня і Спаркі. Знайшли живу людину, без свідомості - впала серед високої трави.
Ще випадок: на пошук тіла викликала поліція. Оперативники знайшли мопед, куртку - були всі підстави вважати, що нещасного вбили.
- Тіло, по ідеї, повинно бути десь поруч, але поліція шукала його вже добу - і не могла знайти, - продовжує наша співрозмовниця. - Ми запустили в ці поля соняшників Спаркі - з біпером (звуковий пристрій), в таких заростях собаку ж не побачиш. І через хвилин сім соняшники закрутилися у вихорі, як у фільмі жахів...
Собака металася біля знахідки. Спочатку Лариса почула рик, а потім – впевнене гавкання. Ще подумала: чому Спаркі гавкає на труп? Зазвичай це знак, що людина – жива...
- А «труп» дійсно виявився живим, - згадує Лариса. - Весь чорно-синій, без свідомості, але дихав!
Врятували. Як пізніше з'ясувалося, «трупа» звали Саша. Хлопця сильно побили.
- Сподіваюся, з ним зараз все гаразд, - зазначає Лариса Борисенко.
Відчула за 40 метрів під землею
Одного разу пошуковцям зателефонували родичі зниклої з роботи жінки - вийшла на обід і не повернулася. Кілька днів вони обшукували околиці - та безрезультатно. Поліція виклик не прийняла.
- Це було біля посадки, де родичі три дні ходили і кликали зниклу, - згадує Лариса. - Спаркі впоралася за 3,5 хвилини: рвонула вперед, загавкала на майже невидимий, зарослий колекторний колодязь, що обвалився.
Всередині – порожньо. Але за правилами треба все одно крикнути «Є хто живий?». На крик Лариси звідкись з-під землі пролунав слабкий вигук: «Спасіть!». Жінка була в 30-40 метрах від входу в колодязь – в іншому отворі. На такій відстані Спаркі її відчула! Це пошуковці вважають роботою "найвищого класу".
На живих і мертвих собаки реагують по-різному: на перших впевнено гавкають, коли знаходять других – лягають поруч. Якщо тіло глибоко під поверхнею або далеко від собаки – починають копати.
- Спочатку лапками, носом показує: «Тут!» – пояснює Лариса. – Запитую: «Конкретно покажи де?». І вона лапою «стукає» по конкретній точці, ніби кажучи: «Ось же!».
Шпуня в бронежилеті
Сьогодні Спаркі – привілейована. Із загоном їздить в салоні, а не в боксах, як її чотириногі колеги. Може стрибати по сидіннях – ніхто ветеранці зауваження не зробить.
- У неї є своє пальто на випадок, якщо холодно, і навіть нічні сорочки, - посміхається Лариса. – Але на роботі всі наші собаки, звичайно, в кевларових попонах і черевиках.
«Вільний режим» від начальства Спаркі отримала не тільки за заслуги і вислугу років. У неї з дитинства проблеми зі здоров'ям: епілепсія, а останніми роками додалися інші проблеми – операція йшла за операцією. На п'ятий день після однієї з них Спаркі вже була на роботі. Правда, зізнається Лариса, вона б так з нею не вчинила, якби був вибір: той виїзд вже був узгоджений, а залишити її не було з ким. Ветеринар навіть дозволив пускати її на невеликі локації.
- Знай я про її вроджені проблеми зі здоров'ям, я б її не брала – мені тоді потрібне було сильне цуценя якраз під ту мою мету - виховати універсала, - згадує Лариса. – І шансів стати пошуковцем, та й вижити взагалі, у неї було небагато. Але вона стала найкращою в світі.
До речі, собаками на фронті займаються звичайні медики, як і бійцями: оглядають хвостатих після травм і поранень.
Через свої численні травми та операції Спаркі отримала друге прізвисько – Шпуня, через схожість з однойменним персонажем. Третє прізвисько – баба Люба.
- Так її назвала моя колега Таня, - посміхається Лариса Борисенко. – Ми шукали цивільних під завалами в Київській області вже під час повномасштабної операції. Собака відчула запах, почала рити, а потім обернулася і подивилася на нас. Тоді Таня їй, як у пісні, крикнула: «Баба Люба, давай-давай!».
Якщо красиво позує – значить, погано працює
Працюють хвостаті пошуковці інколи і цілодобово. А який вибір, якщо постійно тривоги і треба тікати з небезпечного місця? Хоча в Ізраїлі, наприклад, довше 20 хвилин без подальшої паузи собаки не працюють.
- На завалах будівлі в Дніпрі на Перемозі в січні 2023-го ми працювали 22 години, - згадує співрозмовниця (тоді в багатоповерхівку прилетіла російська ракета. - Ред.). - Ні, тварин ми не мучимо - у них є перерви, звичайно. Але дозволити собі ізраїльські норми ми не можемо. Ситуація під нас не підлаштується, це ми повинні під неї.
Стати такою, як Спаркі, зможе далеко не кожний собака, у кінологів – жорсткий відбір. Це стосується не тільки породи, але і генетики, характеру, готовності працювати в будь-яких умовах.
- Пам'ятаєте фото з розбору завалів у Дніпрі, де собачка дуже красиво виглядає? – запитує Лариса. – Вона відмовилася працювати в диму і вийшла з завалів. І ось, сидячи на їхньому фоні, вона наче фотомодель. Працювати в реальних умовах – це не ящички нюхати.
Сьогодні Спаркі перевіряє роботу молодших колег – обнюхує локацію після них. Якщо Спаркі не знайшла – шукати сенсу більше немає, ставимо крапку. А свій 13-й день народження собака-герой відзначить із господинею смаколиками та задушевними розмовами.