Зовсім скоро, вже у лютому 2026 року, в Італії відбудуться зимові Олімпійські ігри. Одна з головних надій на медалі у України пов'язана з виступом наших лижних акробатів. З двох минулих ОІ наші привезли по одній медалі. Обидві - «золото» із Пхьончхана у 2018 році та "срібло" з Пекіна у 2022-му - завоював фристайліст Олександр Абраменко. Після того як «гуру» завершив спортивну кар’єру, на його місце прийшли не менш талановиті та амбітні. Перемога 27-річного Олександра Окіпнюка на першому етапі Кубка світу в фінській Руці – тому доказ.
Наш фристайліст успішно виконав надскладний стрибок back double full-double (подвійне сальто назад з подвійним гвинтом) і отримав 130,56 бала, чого вистачило для одноосібної перемоги.
Про це досягнення, шлях до перемоги та роль сім'ї у своєму житті Олександр Окіпнюк розповів в інтерв’ю журналісту Коротко про.
Потрібно вміти себе заспокоювати
– Олександре, ви виграли золото на етапі Кубка світу в Руці. Вам вдалося успішно виконати надскладний стрибок back double full-double. Якими були емоції, коли ви зрозуміли, що це перемога?
– Емоції були неймовірні. Я був задоволений. Мені сподобалася атмосфера. Моя команда і сім’я раділи разом зі мною!
– Що відчували перед виконанням стрибка? Чи було у вас хвилювання?
– Я розумів, якщо добре виконаю свій стрибок, то зможу потрапити на п’єдестал. У кожного спортсмена є хвилювання перед стрибком. Але найважливіше – потрібно вміти себе заспокоїти.
– Як взагалі налаштовувалися на турнір? Думали, що повернетеся з нього із золотою медаллю?
– Ні, я про це не думав. Моє завдання полягало в тому, щоб добре виконати свою програму.
– Вигравши на етапі Кубка світу, ви повторили досягнення Олександра Абраменка та Дмитра Котовського. Що для вас це означає?
– Я радий, що мені теж вдалося повторити досягнення моїх товаришів по команді. Коли хтось із українців виграє призові місця, ми всі радіємо разом!
Зал для тренувань ділимо з боксерами
– Ви починали займатися фристайлом у рідному Береговому, а вашим першим тренером була мама. Коли ви зрозуміли, що фристайл для вас це не захоплення, а професія і навіть спосіб життя?
– Зрозумів я це в 10 років, коли стрибнув перший раз із сальтового трампліна. Пам’ятаю свої емоції, як зараз. Очі сяяли. І тоді прийшло розуміння, що цим я хочу займатися професійно.
– Під керівництвом мами-тренера було непросто? Наскільки вимогливою вона була під час тренувань?
– Вона була вимоглива до мене і спуску не давала, в основному це стосувалося поведінки і дисципліни. Були моменти, коли мене виганяли із зали. Я думаю, якби мама ставилася як до своєї дитини і давала якісь "поблажки", то, можливо, все склалося б інакше.
– Якими були умови для тренувань у Береговому, коли ви починали? І які вони зараз?
– На жаль, вони не змінилися з того моменту, коли я починав, і до сьогодні. Проблем дійсно багато. Спортивний інвентар застарів. Ремонту давно не було. У нас там дві зали. Нижню, де є можливість стрибати старшим спортсменам, ділимо з іншими ігровими видами спорту. У верхній тренуємося з боксерами, це для мене взагалі не вкладається в голові. Це два несуміжні види спорту. Адже наш вимагає максимальної концентрації. І діти відволікаються на шум. І тренерам важко пояснити дитині помилки. А це проблематично зробити, коли в залі знаходяться боксери. Нічого не маю проти інших видів спорту, кожен вид поважаю, але я вважаю, що таких моментів не має бути.
– 2015 рік – страшний для вас рік. Ви тоді отримали важку травму спини. Що допомогло вам не здатися в тій скрутній ситуації, відновитися і продовжити рухатися далі і перемагати?
– Дійсно було дуже важко морально, в Україні мені сказали, що цим видом спорту я більше не зможу займатися. Тоді вирішили поїхати до Угорщини, де після тривалої реабілітації мене повернули в стрій. Ну і, звісно, підтримка сім’ї допомагала.
– Як змогли подолати страх отримати повторення травми?
– Все відбувалося поступово, я дуже хотів повернутися в професійний спорт. Ризик отримати травму завжди є, але щоб мінімізувати ці травми, ми багато тренуємося.
– Що відчуваєте, коли виконуєте елементи, рівні за складністю back double full-double?
– Відчуття бувають різні, це складний елемент, і кожна деталь важлива, намагаюся максимально концентруватися, але іноді думки лізуть дурні. Тому важливо фільтрувати ці моменти і бути максимально уважним.
– Взагалі, страшно виконувати стрибки? Адже це шалена швидкість, висота, неймовірно складні акробатичні елементи… Для звичайної людини це здається чимось нереальним.
– Є такий народний афоризм: тільки дурень нічого не боїться. Мені здається, страх присутній у кожного, а тривожність зникає з кількістю настрибаних стрибків. Вона притупляється з часом.
Абраменко та Аблаєв відродили фристайл
– Був час, коли у всіх було уявлення, що лижна акробатика в Україні – це тільки Олександр Абраменко. Але тепер ми бачимо, що це зовсім не так. На вашу думку, що посприяло цьому?
– Я вважаю, що це заслуга Олександра Абраменка разом із нашими тренерами Аблаєвим Енвером Назімовичем та Нескромним Максимом Володимировичем. Вони дійсно хотіли відродити фристайл в Україні. І вони це зробили! «Золото» на Олімпійських іграх - це доказ того, що вони працювали дуже багато. Це був великий поштовх вперед. З’явилася молодь, яка зараз готується вже до нинішніх Олімпійських ігор 2026. І з кожним роком все стає краще.
– Як зараз фінансується ваш вид спорту? Чи забезпечують умовами для тренувань? Екіпіруванням? Що купуєте за свої кошти, а що надає зараз держава?
– Усім забезпечують і фінансують добре. Не забуваємо, що у нас в країні триває війна... тому гріх взагалі на щось скаржитися. Хочу подякувати нашій лижній фабриці Fisher, яка знаходиться в Мукачеві. Перемогу я здобув на українських лижах бренду TYSA, розроблених і виготовлених на їхньому підприємстві. І подякувати Міністерству молоді та спорту і нашій Федерації лижного спорту за їхню працю.
– Були моменти в кар’єрі, коли з’являлося щире бажання все завершити? І що допомогло не зламатися і продовжити свій шлях?
– Коли все складається не так, як хотілося б, в такі моменти важливо ставити пріоритети: здатися чи піти за своєю мрією. Підтримка рідних і тренерів не дала мені впасти у відчай. Ну і по факту я хотів медалей, та й зараз хочу.
– Що дає більше – перемога чи поразка?
– Користь є від усього. Поразки загартовують, бувають дуже неприємні моменти, ти відчуваєш. Тут головне - вміти відпускати. А перемоги дають впевненість і мотивують ставати ще кращим.
Через пів року після знайомства зробив пропозицію
– Чим займаєтеся у вільний від спорту час?
– Намагаюся приділити час сім’ї, адже я дуже мало буваю вдома.
– У вашому виді спорту дуже багато екстриму. А в житті? Чи є прагнення гострих відчуттів і поза спортом?
– Люблю атракціони, особливо американські гірки.
– Не так давно ви публікували у себе в інстаграмі дуже теплі сімейні фото, де висловлювали подяку сім’ї та своїй дружині. Наскільки важлива саме її роль у спорті для вас?
– Дружина поважає мій вибір і вболіває за мене. Вона прикриває мій тил, я дуже вдячний Богу, що у мене є така людина.
– Як починалася ваша історія кохання? Можете згадати, як познайомилися?
– Я приїхав у Мукачево на відновлення до медичного центру, майбутня дружина там працювала, і ми відразу одне на одного звернули увагу. Потім почали переписуватися. Сходили на побачення, і я поїхав на збори. У нас досить швидко все закрутилося, через пів року знайомства я зробив пропозицію. Мені було цього достатньо, щоб зрозуміти, що це моя людина.
– Складно бути одночасно спортсменом, чоловіком і татом?
– Я думаю, складно тим, що проводжу мало часу з дітьми та дружиною. Це найскладніше.
– Якби була можливість повернутися на 10 років назад. Що б ви сказали собі тоді? Яку пораду б дали?
– Порадив би собі бути більш наполегливим і йти напролом. Якщо не спробуєш – не дізнаєшся.
– Про що мрієте?
– Бажань багато, якщо чесно. Привезти для України багато медалей. І щоб нарешті закінчилася ця проклята війна. Щоб наші захисники та захисниці повернулися у свої домівки живими і здоровими. Щиро дякую нашим воїнам за можливість брати участь і прославляти нашу Україну на міжнародних стартах. Слава Україні!
БЛІЦ
– Стрибок, який хочеться виконати, але страшно?
– Потрійне сальто із шістьма гвинтами.
– Три слова, що описують відчуття польоту?
– Адреналін, ефектно, стрімко.
– У лижній акробатиці - авантюристи чи перфекціоністи?
– Перфекціоністи.
– Охарактеризуйте себе одним словом?
– Радість.
– Без чого вам важко уявити свій день?
– Думаю, без майбутнього.
– Перемога чи шлях?
– Шлях до перемоги.