Для лідера української збірної зі спортивної гімнастики, 23-річного Назара Чепурного, цей сезон видався непростим. Гімнаст підходив до ЧС-2025 з травмами пальців, через що довелось обмежити кількість приладів, на яких він виступатиме. Тому він вийшов лише у сектор змагань в опорному стрибку. У результаті – «бронза», що варта «золота» і стала єдиною медаллю в скарбничці української збірної на світовому спортивному форумі.
Про виступ на ЧС, особисті плани та те, що лишається за лаштунками спортивної гімнастики, Назар Чепурний розповів у інтерв’ю Коротко про.
Хочеться покращувати ґатунок медалей
– Як травма вплинула на ваш виступ і завадила максимально себе проявити?
– Насправді на кінцевий мій результат на змаганнях це ніяк не вплинуло. Це вплинуло на підготовку та на моральну складову.
– Ви вирішили обмежити свої виступи лише опорним стрибком. Наскільки складним було це рішення?
– Зрозумів, що це може завадити поїхати на чемпіонат світу, і стало зрозуміло, що не зможу "робити бруси" і взагалі мало що зможу. Тому спочатку взагалі думав, що не зможу поїхати, сконцентрувався саме на стрибку і певний час навіть не знав, чи взагалі зможу щось зробити. Тому що ніхто нічого не знав на той момент.
– Цією медаллю ви захистили «бронзу», здобуту в опорному стрибку у 2023 році. Що для вас означає такий результат?
– Результатом задоволений. Особливо враховуючи, за яких обставин це сталося. Але повертаючись до пройдених сезонів, бачу там дві "бронзи" на чемпіонаті Європи і дві "бронзи" на чемпіонаті світу, і вже хочеться покращувати результати, ґатунок цієї медалі.
– Напевне, важко у спортивній гімнастиці бути стабільним у своїх виступах і результатах?
– У гімнастиці взагалі дуже важко показувати стабільно результат, бо на це впливає багато факторів. І основний із факторів – це стан здоров’я. У нас дуже травматичний вид спорту, навіть найменша хибна дія призводить до травми, а травма – це завжди відкат назад. Це означає, що потрібно наздоганяти свій же результат. Плюс трата часу. Тому у гімнастиці дуже важко показувати стабільний результат. Потрібно завжди прислухатися до свого здоров’я і концентровано підходити до своєї роботи.
Мотивація – короткочасна, а дисципліна приводить до досягнення цілей
– На цьому ЧС ви були найдосвідченішим спортсменом у складі національної збірної. Відчували через це додаткову відповідальність?
– Звісно, ці фактори додавали мені додаткового тиску. Але за роки роботи з моїм тренером Сартинським Геннадієм Людвиговичем я навчився робити свою роботу. Тому я просто старався концентруватися на тому, щоб зробити свою справу добре. І водночас допомагати хлопцям, радити і піднімати дух всередині команди – це також все було. Тому так, тиск був, але з ним впорались.
– Що наразі вас мотивує?
– Якось в один момент я замислився над мотивацією. І коли проводив роботу над собою, то зрозумів, що мотивація – це як спалах. Ось сьогодні ти добре відпрацював. Потім три дні ти не можеш знайти цієї мотивації. І я зрозумів для себе значущість слів, які неодноразово говорив мені тренер: як би важко не було, якою б не була мотивація, але потрібно приходити кожен день у зал і робити свою роботу – це найкраще, що може бути. Мотивація - короткочасна. А дисципліна – величина постійна, з нею люди і доходять до своїх цілей.
Поразки знімають рожеві окуляри
– Останнім часом у вас з’явились нові татуювання. Можете розповісти про них? Що для вас це означає як для спортсмена?
– Татуювання займають особливе місце в моєму серці. Кожне татуювання має свій сенс, але для мене це дуже особиста тема. Якесь татуювання означає подію, що відбулася в моєму житті, якесь говорить про мої риси характеру чи темперамент.
– А були моменти, коли вам хотілось все кинути? І що допомагало не зламатись? Де відшукували сили для продовження боротьби?
– У мене був переломний момент, після якого я гадав, що не буду займатись гімнастикою. Це було у Чехії, коли ми виїхали на змагання на початку 2022 року і довгий час були там. Там мені дуже допомагали, але там я себе не відчував як вдома. Я ніяк не міг перелаштуватися. На тлі того, що почалося повномасштабне вторгнення, я взагалі не міг перелаштувати себе на те, що я "там" і це моє нове життя. Тому і результат у мене погіршувався, і на змагання я не їздив. І потім у мене з’явилась проблема з зап’ястком. Я зробив операцію і, розуміючи, наскільки важко відновлюватись після такої операції, у мене взагалі опустилися руки. Якраз тоді у мене сталась зміна тренера. І Геннадій Людвигович сказав, що ми приїдемо до України і подивимось, що можна буде зробити. У підсумку так і сталось. Не відновившись, я повернувся в Україну. Почав займатись. І поступово він мене повернув у колію. І саме завдяки тренеру я не те що на плаву, я йду до нових цілей.
– Що дає більшу науку і ріст – поразка чи перемога?
– Більшу науку дають поразки. Вони знімають рожеві окуляри і вказують на те, в чому саме ти програєш. І показують, над чим тобі треба працювати. Перемога також потрібна, вона підтверджує твою роботу. Але після неї важливо не розслаблятись, йти далі, щоб закріплювати все це.
– Як проводите вільний час, коли він у вас є?
– Залежно від стану фізичного і морального. Якщо розумію, що я стомлений, то краще щось подивлюся, пограю з хлопцями у комп’ютерні ігри. Але є й моменти, коли хочеться активно відпочити. Так я почав більше подорожувати і багато міст вже об’їздив.
– Ви один зі спортсменів, хто відкрито підтримує наших воїнів і займаєте патріотичну позицію. Не так давно ви були в Краматорську і не тільки. Можете детальніше розказати про цю частину свого життя?
– Підтримую наших захисників і захисниць, як тільки можу. Вважаю це своїм обов’язком. І хотілося б, щоб набагато більше людей це розуміли і були дотичними. Тому що я можу сказати після тренування в залі: «Так, я стомився», але хлопцям, які там знаходяться, їм в тисячі разів тяжче. Вважаю, що люди мають їм допомагати, як можуть і наскільки можуть. Нехай це буде щось маленьке, але це буде краще, ніж бездіяльність. Що я там бачив? Багатьом людям здається, що війна «десь там». У нас регулярні обстріли. Але "там" - це зовсім інша історія. Це два різних світи. І дуже хотілося б, щоб люди більше підтримували наших захисників.
БЛІЦ
– Улюблена вправа на приладах?
– Все, що пов’язано з польотами, координаційними елементами, сальто, розвороти і т. д.
– Головний принцип у житті?
– Завжди залишатися людиною. Зберігати людяність усередині себе, що б не сталося.
– Одне слово, яким би ти описав себе?
– Важке питання. Мабуть – стійкість.
– Що робить твій день кращим?
– Повідомлення від друзів, які у зоні бойових дій, що з ними все в порядку. Та від рідних, що у них все добре.
– Яку пораду ти найчастіше сам собі повторюєш?
– Я собі часто кажу: "Робота ще не зроблена. Я не маю права здаватися".
– Страх, який ти вже подолав?
– У мене був постійний страх пробувати щось нове. Тому я подолав цей страх.