Херсонська область вже три роки страждає від постійних обстрілів. Останнім часом, за словами місцевих, ситуація погіршилася настільки, що навіть на вулицю виходити страшно. Це ще якщо є з чого виходити – села поблизу Дніпра зруйновано вщент. Мало хто залишився - лише старі люди, яким діватися нікуди.
Але є й ті, хто тут з інших міркувань. Серед них – місцеві фермери, яким боляче кидати вирощені з любов'ю сади та господарства, куди вкладено десятиліття праці. Кореспондентка Коротко про поспілкувалася з херсонськими фермерами не лише про поточну ситуацію з обстрілами, а й про те, чи чекати цьогоріч знаменитих херсонських кавунів, черешні та інших дарів цього сонячного краю.
Працюють під завислими в небі дронами та обстрілами артилерії
Анатолій Полив'яний донедавна жив за 3,5 км від річки Дніпро. До війни – мальовниче місце, річка близько, щоправда, підступи до води охороняють 30-метрові скелі. Коли з початком повномасштабного вторгнення почалися обстріли, життя місцевих жителів перетворилося на жах. А сьогодні тут уже й людей майже не лишилося. Село Анатолія зруйноване практично повністю. Сюди добиває артилерія – снарядів у супротивника, за словами мешканців, вистачає кришити і будинки, і сади з полями, сільгосптехніку та машини. Все це – у поєднанні з «шахедами» та скиданнями бомб.
Якийсь час Анатолій, стиснувши зуби і відіславши дружину з донькою в «безпечну» область, кріпився, а минулої осені після чергового обстрілу таки переїхав. Щоправда, недалеко – за десять кілометрів. Попрощатися зі своїм садом він не зміг.
- Я люблю свій край, я тут народився, виріс, - з болем розповідає Анатолій кореспонденту Коротко про. – Ці дерева для мене, як діти. Хтось прив'язаний до тварин, не може їх покинути, а я до дерев. За сад що можу сказати: цьогоріч у мене дуже добре зав'язалася черешня – її буде багато. Також є персики. Яблука також є. Абрикос був, але вдарив мороз – обсипався.
Свій товар торік Анатолій возив у Кривий Ріг. У тому числі і кавуни.
- У мене добрі кавуни були, - зазначає фермер. – У серпні тоді ще пройшли дощі, вони "перезавантажилися" і дали ще один урожай. Останні наприкінці жовтня вивозили на продаж. Як буде цього року, поки не знаю – посуха. Без вологи кавун не росте, тому якщо немає поливу, варто приготуватися - врожаю не буде. Також і холоди впливають – за низької температури рослини не розвиваються.
Але прогнози щодо кавуна все ж таки робити поки рано, час є. Цього року Анатолій має намір засіяти баштовими десять гектарів.
Села немає, але сад залишився
Незважаючи на любов до своєї справи та природний оптимізм, люди змушені задуматися про переїзд у західні області, бо з кожним днем на півдні бойові дії ускладнюються.
– У нас тут навіть не перша лінія, а нуль, – зітхає Анатолій. - Дніпро – сіра зона. Як у Покровську. Мого села нема. Людей майже нема. Нещодавно приїжджав туди мотоциклом – так доводилося зупинятися і воронки самому засипати, щоб проїхати. І постійно над тобою висять дрони-коригувальники. На трасі ще й на блокпостах тримають – пропускають лише за пропискою. А стояти і чекати "прильоту" – кому це сподобається? Раніше ще можна було працювати в туман та дощ, але зараз вони вже адаптувалися і б'ють у будь-яку погоду.
За словами Анатолія, жити у зоні до 40 км від Дніпра небезпечно – це як лотерея: сподіватися можна лише на бога та удачу. Сюди арта легко добиває. Найкраще – це вже від 60 км. Але там свої небезпеки – дрони та бомби.
- Мене восени контузило – прилетіло до саду, коли я там працював, – зазначає Анатолій. - З коренем вирвало черешню та відкинуло на кілька метрів. Вони стріляють 122-м калібром та 150-м. Це був 150-й. Пощастило – там уламки розлітаються у двох напрямках, на мене не полетіло. Б'ють САУ (самохідна артилерійська установка. – Авт.) та гаубицями. Гаубиця – це гірше, там важчий "прихід", і «вихід» ти чуєш уже разом із "приходом". А якщо САУ - чуєш "вихід" і вже знаєш: у тебе дві секунди, щоб упасти, відкрити рота, щоб барабанні перетинки не лопнули.
Останній із фермерів, що залишилися
У садку Анатолій працює лише вручну. На техніці не можна – на неї може прилетіти вже за хвилину. Свою він встиг врятувати – відігнав ще восени до іншого місця. Каже: над тобою завжди висять дрони-коригувальники. Доводиться постійно пересуватися – тоді за пів хвилини-хвилину прилетить на той квадрат, де ти щойно був. Але це - "на удачу". Був випадок, коли під час роботи ще з трьома людьми в саду туди прилетіло вісім снарядів. Дивом обійшлося без жертв.
- На Великдень ось «дали» перемир'я, і ми трохи своїх речей змогли вивезти, - зазначає Анатолій. – У мене три будинки у моєму селі, і всі розбиті.
У своє село Анатолій змушений їздити майже щодня – якраз сезон, деревам потрібен догляд. Пересувається мотоциклом – на машині небезпечніше.
– Мотоцикл під деревом не так буде видно, – пояснює Анатолій. - Завжди треба дивитися вгору - щоб над тобою нічого не висіло, і вниз - щоб не було "пелюстки". І дослухатися, чи немає «виходу».
На своїй лінії від Дніпра зараз Анатолій уже лишився сам. Інші фермери покинули господарства та виїхали.
ДО РЕЧІ
А ось із пшеницею чекають проблем. Через ті ж холоди вона померзла, тож зернових, за словами херсонських фермерів, у них майже не буде. Пересівати її немає сенсу – без дощів розраховувати нема на що.
– У нас заморозок був 7-8 травня, – пояснюють фермери з Херсонської області. – Пшениця піднялася на 25-30 см і вже була у «колосочку». І ось вимерзла, колоски будуть порожні. Немає маси, висоти, стебла.
А соняшник фермери сіють. Теж на свій страх та ризик через відсутність вологи на півдні. Десь уже він зійшов, десь ще чекають сходів. Якщо не піде дощ – він також загине.