850 кілометрів за 6 днів – такий маршрут із польської столиці до української подолав Кацпер Сеницький, щоб зібрати кошти на реабілітацію та лікування українських військових, які повернулися з російського полону.
Ні дощі, ні нічний холод не стали на заваді. З початку повномасштабного вторгнення Кацпер підтримує Україну, має друзів-українців, один з котрих рік провів у російському полоні. 17 жовтня благодійна подорож Кацпера закінчилася на Майдані Незалежності, де його зустрічали журналісти, захисники Маріуполя та їхні родини.
Подробиці про акцію «Ланцюг солідарності», про те, скільки вдалося зібрати коштів під час поїздки, Кацпер розповів Коротко про.
"Історія полоненого друга надихнула мене почати щось робити"
- Кацпере, розкажіть про акцію «Ланцюг солідарності». Чому ви зважилися на такий непростий маршрут?
- Це не перша моя акція допомоги Україні, але вона для мене особлива. Раніше ми вже збирали кошти на реабілітацію військових, які повернулися з полону, на лікування поранених, на спорядження для армії... Мета цієї поїздки - звернути увагу польського суспільства на українських військовослужбовців, які повертаються з полону або там залишаються.
Не так багато людей у нашій країні в курсі, що відбувається з українськими військовими у полоні, які там бувають тортури. Багато поляків не знають, що там морять голодом, не бачили, в якому жахливому стані військовополонені повертаються додому.
Хотів висвітлити цю тему і, звичайно, зібрати якнайбільше донатів, щоб допомогти таким людям. Дуже багато з них потребують медичної допомоги.
Я організував збір для реабілітації та лікування разом із фондом STUS, який допоміг організувати цю акцію. Поки їхав, люди донатили.
- Вдалося зібрати потрібну суму? І як люди дізнавалися про акцію?
- Ми проводили інформаційну кампанію – і на сторінці фонду, і в мене в інстаграмі. Ми залишали посилання на збір – люди могли пересилати кошти на одну із зазначених платформ.
Наразі зібрали близько 10 000 злотих (100 000+ грн). Ми залишили банку відкритою ще на пару днів – хочемо зібрати якнайбільше коштів для допомоги потерпілим у полоні військовим.
- Ви проїхали 850 км на велосипеді та ще в осінні холоди. Важко було?
- Дістатися від Варшави до Києва складно без підготовки. 850 км – вагома цифра, проїхати таку відстань – велике навантаження, тому мій шлях зайняв шість днів, а не один.
Їхати 140-150 км на день - не такий вже й великий вчинок, але мені потрібно було звикнути до дистанції. Плюс я перевозив із собою намет, спальний мішок та маленький надувний матрац. Всі ці речі займали місце та обтяжили велосипед. Потрібно було звикнути: вага вантажу становила приблизно 20 кг.
Першого дня я адаптувався, а потім досить впевнено почував себе. Насамкінець зрозумів, що міг би їхати ще, якби запланував більш далеку подорож. Але, звичайно, багато залежить від погодних умов.
- Ви не мерзли в дорозі? Вночі холодно.
- Температура зараз нормальна, головне - правильно одягнутись. Легше їхати при температурі 10-15 градусів, ніж у спеку - 30 градусів. Єдиний мінус – дощ, він був найбільшою проблемою.
Коли трапилася перша злива, незважаючи на спеціальний одяг від дощу, я сильно промок. Намокаєш – замерзаєш, треба переодягатися, витрачати на це час. Вночі їхати не можеш… У середньому на поїздку йшло 7 годин на день.
“Наступного разу хочу доїхати до Мелітополя, Донецька, Луганська”
- Чому ви, поляк, вирішили підтримувати українців? Чула, у вас є друг, котрий повернувся з полону.
- Мій друг із 2014 року воював у полку «Азов». Ми познайомилися у 2018 році, через спільного друга підтримували контакт, зустрічалися час від часу. Він до останнього дня захищав «Азовсталь», а потім на рік опинився у російському полоні. Повернувся додому, але все ще проходить реабілітацію і поки що безпосередньо не бере участі в бойових діях, обіймає іншу посаду. Він також працює із військовополоненими.
Історія мого друга надихнула мене почати щось робити. Вийшло так, що я чув жахливі речі про полон безпосередньо від людини, яка там побувала, - і не зміг залишитися байдужим .
Думаю, ніхто не повинен переживати щось подібне. Мені хочеться, щоб кожен, хто захищає Україну, мав шанс на гідне життя після полону поруч зі своїми близькими.
- Ви від початку повномасштабного вторгнення підтримуєте Україну? А як до неї ставляться ваші знайомі?
- Так, так було від початку війни. Я маю багато друзів серед українців, для мене це дуже важливо. Вдома я розповідаю своїм польським друзям та незнайомим мені людям, які можуть мене почути, про процеси, які відбуваються в Україні. Залучаю їх до допомоги – наш фонд діє у цьому напрямі.
Звісно, у будь-яких суспільствах є різні люди. Є дезінформація, фейкові кампанії - це велика загроза. Росія над цим активно працює, і треба протистояти цьому.
Своєю кампанією хочемо показати, що ми були на великій хвилі солідарності після початку повномасштабного вторгнення і продовжуємо підтримувати Україну зараз, незважаючи на різноманітні провокації та не дуже розумні промови політиків, через які відносини між нашими країнами були зіпсовані.
Хотілося показати, що рівень підтримки українців у Польщі досі досить високий. Мені важливо зробити свій внесок і зробити щось для покращення відносин між нашими країнами.
– А звідки у вас друзі з України? Як ви познайомились?
- На навчанні, адже у Польщі і до повномасштабного вторгнення було чимало українців. Я навчався у Центрі східноєвропейських досліджень при Варшавському університеті, у нас були різні проєкти з українськими університетами, я багато подорожував Україною і під час своїх поїздок також знайомився з людьми.
- А як, за вашими спостереженнями, поляки сьогодні ставляться до війни в Україні?
- У моєму оточенні усі підтримують Україну. Можна зустріти й інші думки, але думаю, що тих, хто негативно ставиться до України, – меншість, вони просто голосніші. До того ж, не забуватимемо про боти і тролі.
Коли я їхав Польщею і люди цікавилися, куди я їду, вони казали, що наша акція з підтримки українських військовополонених – серйозний вчинок і велика справа. Коли зупинявся на кемпінг, мене запрошували та безкоштовно приймали. Люди розуміють, що відбувається, і позитивно ставляться до допомоги Україні.
- У найближчому майбутньому не плануєте такий велотур?
- Хотілося, щоб чергова поїздка була ще дальшою. Мрію доїхати до Мелітополя, Донецька, Луганська… Але поки що така акція – лише плани на майбутнє. Сподіваюся, колись це стане можливим.