Про перехід українських шкіл на 12-річну форму навчання йшлося давно, а зараз ідея набула конкретних обрисів. Вже з 2027 року навчальний процес буде збудовано по-іншому. Коротко про - про те, як до ідеї додати в програму ще один шкільний рік ставляться діти та батьки.
Після 9-го класу – в ліцеї
Шкільну систему пропонується змінювати так.
Новий закон про освіту ділить період навчання у школі на три етапи – початкова школа (1-4 класи), середня школа (5-9 класи) та профільні ліцеї (10-12 класи). Перехід на нову форму вже триває: з 2018 року розпочався перехід для початкової освіти, з вересня 2022-го – для базової середньої, а з 1 вересня 2027 року з'явиться профільна середня освіта. 2030 року в Україні відбудеться перший випуск 12-го класу.
Як запевняє МОН, учні зможуть самі обирати собі предмети та профілі навчання. З наступного року проєкт запустять у 30 пілотних ліцеях, а потім поширять його на інші. З 2027 року учні 10-12-х класів обиратимуть собі профіль відповідно до інтересів.
- Навчання після 9-го класу розділиться за двома напрямками: академічним та професійним, тобто учні мають обрати або академічний ліцей, або установу професійної/спеціальної освіти та продовжувати навчання там, - повідомили у міністерстві.
Простіше кажучи, окрім відвідування школи, учні мають бути й у ліцеях, обравши собі профіль навчання. Щороку на ліцеї виділяється певна кількість годин: так, у 10-му класі необхідно провести там 140 годин на рік, у 11-му – 315 годин, а 12-му – 420 годин, вивчаючи вибрані предмети. Ніхто не скасовував і обов'язкових: українську мову, математику, історію, іноземну тощо. Так проходитиме і підготовка до ЗНО.
У професійних/професійно-технічних закладах освіти школярі почнуть одразу здобувати професію та йти працювати. Поки що ця частина реформи сильно нагадує вже наявні училища та технікуми, куди йдуть і після 9-го класу, і після 11-го.
І якщо з технікумами все ясно і зрозуміло, то організовувати ліцейську роботу для школярів доведеться якщо не з нуля, то з самого низу. Потрібно буде створити цілу мережу ліцеїв нового формату, які будуть далеко не в кожній громаді. За опитуваннями та соцдослідженнями, більше половини голів територіальних громад готові створювати академічні ліцеї на своїй території, навіть якщо у громаді мешкає менше 1200 осіб, але як це зробити, якщо бойові дії можуть прийти у будь-який куточок країни? Так, студенти та учні готові їздити на навчання до ліцею в іншій громаді, але як уявити цей процес фізично, де брати, наприклад, транспорт туди й назад?
«Ким бути – я не знаю»
Наскільки все це необхідно – показує опитування Міносвіти та науки України, за яким лише 11% батьків підтримують ідею 12-річної школи, а 25% – категорично проти. Ще 35% – скоріше «проти», ніж «за».
З учнів, як свідчить опитування, будуть щасливі навчатися ще один рік у школі 25%, а щиро обурюються через доданий рік 18%. Переважна більшість підлітків – 43% – ставляться до реформи нейтрально.
– Єдине, що мені подобається у всьому цьому – вибір предметів для навчання. Тобто я можу зосередитись на улюблених предметах і легально не ходити на нелюбимі? – цікавиться випускниця наступного року івано-франківського ліцею Дарина Седлецька. – А якщо я поки що не знаю, ким хочу бути? Ось зараз я думаю: піти на журналістику, психологію чи управління персоналом? У 9-му класі я тим більше не знала, ким буду та які предмети мені потрібні. І багато моїх однокласників теж.
Мама дівчинки вважає, що реформа шкільної освіти могла б легко почекати кілька років – держава зараз має інші важливіші завдання.
– Я закінчувала школу у 1994 році, і з 9-го по 11-й класи у нас було профільне навчання. Був фізматклас, хімбіоклас, гуманітарний та загальноосвітній. Тобто нам запропонували готуватися до майбутньої професії, поглиблено вивчати необхідні предмети. Але це не скасувало алгебру у гуманітарному класі та іноземні мови у фізматематичному. У результаті - найбільше учнів було у загальноосвітньому, звичайному, класі. Ми себе жартома називали «невизначеними». І з фізматкласу одиниці пішли вчитися за профілем, з хімбіокласу – дві людини спробували вступити до медичного. Інші пішли хто куди, а я, зокрема, на філфак. Задум тієї реформи залишився не зовсім зрозумілим, і цю я поки що не розумію, - каже Марія Седлецька.
Прекрасні плани, але сувора реальність
Теоретично ідею розуміє більшість опитаних, а практично – мало хто з батьків та учнів. Так, дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведені серед 80 тисяч респондентів із 300 територіальних громад у всіх (!) регіонах України, свідчать про підтримку реформи у 70-80%.
Звичайно, хотілося б дізнатися точніше, як реформу середньої школи оцінюють саме учні та викладачі у Донецькій та Луганській областях, у частинах Херсонської та Запорізької областей – тих, що підконтрольні Україні. А у Сумській та Харківській? У тому ж дослідженні КМІС стільки ж опитаних обґрунтовано підозрюють і майбутій дефіцит фінансування реформ, починаючи від обладнання профільних ліцеїв з пансіоном для проживання студентів та закінчуючи нестачею підручників та кадрів. Педагоги взагалі не розуміють, як розподілятиметься їхнє навантаження. Але всі відповідають позитивно на запитання «Чи треба реформувати?», «Чи згодні, що якість освіти останніми роками просіла?».
Звичайно, треба – покращувати та вдосконалювати. Але чинник війни, якому у 85-сторінковому дослідженні присвячено півтори сторінки, нікуди не діти. Більше 90% дітей та дорослих вказали на освітні втрати, спричинені пандемією та війною. Стрес учнів внаслідок війни вказали 76%, а більшість – 87% – вважають найнегативнішим чинником дистанційне навчання та перерви. Викликані війною, зрозуміло.
І перш ніж обговорювати підвезення дітей у ліцеї, матеріальне забезпечення шкіл та розподіл навантажень, варто було б відповісти, як мінімум, на питання безпеки цих підвозів, стану доріг та оснащеності ліцеїв укриттями.
Попереду – ухвалення відповідних законопроєктів та складання «дорожньої карти» реформування середньої школи. І є підозра, що цей процес затягнеться надовго, оскільки, на жаль, виклики війни поки що перебивають, по суті, всі інші потреби нашого суспільства.
З історії питання
Ідея зріла давно
Ще наприкінці 2010-х років було закинуто пробний камінь: про 12-річне шкільне навчання заговорили голосно та всерйоз. Толком ніхто нічого не пояснив, через що вималювалася не найвеселіша картина: з випускного балу вчорашній школяр марширує прямо до військкомату, оскільки йому вже є 18, а то й 19 років. Ні про яку вищу освіту, зрозуміло, не йдеться. Хтось заводить сім'ю у 19 років, а хтось стрибає через парти на перерві. Загалом тему суспільству пропонувалося обговорити, але незабаром про неї якось забули, і всі видихнули спокійно.
Знову до школи-дванадцятирічки повернулися вже під час війни, і про причини, які спонукали міністерство освіти почати ламати ще й цю систему, можна лише здогадуватися. Пояснення Міносвіти також зрозумілі і конкретні, як і наміри країн-партнерів допомагати Україні оборонятися від російської навали. Основний аргумент «Україна – це Європа» не враховує нічого, крім географічного розташування країни, і тим більше – особливостей шкільної освіти в тій самій Європі. Сам міністр освіти Оксен Лісовий пояснив інновацію потребою виховувати вільну людину, і якщо вже в Україні є деякі складнощі з будівництвом нових шкіл зі зрозумілих причин, то змінити програму навчання нічого не заважає.
До речі, в деяких країнах Європи є і 12-, і 13-, і навіть 14-15-річна шкільна освіта. Щоправда, діти починають навчатися у 5-6 років, а то й раніше. І у класах у середньому до 20 осіб. І у старших класах предмети можна вивчати на вибір, якщо вже є розуміння майбутньої професії, а не плакати майбутнім перекладачам над ненависними підручниками хімії та фізики. Хоча вибір предметів у старших класах нової української школи передбачається, поки що не зрозуміло, як це виглядатиме в реальності.