До порядку денного Верховної Ради включено законопроєкт № 11031 - про єдину систему відеомоніторингу стану публічної безпеки. Як пишуть ЗМІ, у цьому Комітет з питань правоохоронної діяльності переконав міністр внутрішніх справ Ігор Клименко.
І знову піднялася хвиля, яка ледь-ледь спала після зимово-весняних хвилювань. Тотальне стеження, суцільний “ковпак”, повсюдне втручання в приватне життя, глобальне порушення наших прав – як тільки не характеризують продукт, створений групою народних депутатів за ініціативи МВС. Які підводні камені побачили в цьому законопроєкті правозахисники, що чекає на нас у майбутньому - цікавилася журналістка Коротко про.
Всі ми учасники реаліті-шоу
Власне, йдеться вже не стільки про майбутнє, скільки про сьогодення. Ще в травні 2023 року тодішній очільник поліції Київської області Андрій Нєбитов повідомив, що в інтелектуальну систему “Безпечна Київщина” інтегровано 1885 відеокамер. З них 480 – із функцією розпізнавання номерних знаків транспортних засобів, 500 – із функцією розпізнавання облич. Також із відкритих джерел відомо, що на початок 2022 року у Києві працювали 7848 камер спостереження. Ті, які вели прямі трансляції, через війну відключені, решта продовжують працювати.
У січні нинішнього року прем’єр-міністр Денис Шмигаль повідомив, що з понад 50 000 наявних відеокамер більше 8000 уже інтегровано в єдину всеукраїнську платформу відеоспостереження.
Міністр МВС Ігор Клименко говорив про понад 60 000 відеокамер, але плюс-мінус вже не має значення. Факт - кожен з нас, опиняючись у громадських місцях, мимоволі стає учасником такого собі реаліті-шоу. Як можна зробити висновок з пояснювальної записки, автори законопроєкту мають на меті виробити конкретні правила гри, поставити вимоги до систем відеомоніторингу, незалежно від форми власності, унормувати обмін інформацією з урахуванням, в тому числі, захисту персональних даних.
Щодо останніх і розгорнулася палка дискусія.
На моніторі у майора
Уявіть, що ви простуєте Хрещатиком до місця, де припаркували автомобіль, а на моніторі в кабінеті у поліцейського майора виводиться: Василь Васильович Василенко, 01.02.1999 р. н., зареєстрований за адресою.., номер платника податків.., марка автомобіля... і – ваше обличчя анфас.
Згідно із законопроєктом, це називається “ідентифікація інформаційного об’єкта «фізична особа». Вона здійснюється на підставі набору біометричних даних та такої інформації про особу:
- власне ім’я, дата народження/смерті, місце народження, стать,
- відомості про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування),
- відомості про громадянство або його відсутність,
- відцифрований образ обличчя особи,
- реєстраційний номер облікової картки.
Подібний набір даних передбачено також для ідентифікації “інформаційного об’єкта «транспортний засіб».
Запитаєте, звідки все те на випадкового перехожого у товариша майора візьметься? А з державних реєстрів - демографічного, міграційного, транспортних засобів, реєстру платників податків, системи біометричної верифікації та ідентифікації громадян.
Відцифрований образ обличчя (це така поліцейська термінологія) знаходиться у реєстрах громадян власників паспорта у вигляді ІD-картки, пенсійного пластикового посвідчення, закордонного біометричного паспорту. Пам’ятаєте, як крутили головою, щоб зайти у “Дію”?
Зібране на особу досьє умовно відповідальний майор може зберігати “протягом строку, необхідного для досягнення цілей обробки”. Тобто скільки хоче, але не більше 15 років.
Звертаємо увагу: законопроєкт не відокремлює підозрюваних, злочинців, розшукуваних чи безвісти зниклих від пересічних громадян. Звідси критики роблять висновок, що ідентифікація пошириться геть на всіх, хто ризикнув вийти за поріг свого дому.
Анонімності більше не існує
Хто почав панікувати, той запізнився. Все це з нами вже відбувається.
- Люди навіть не уявляють, скільки баз збирають дані про них, - каже адвокат Олег Бурлаков. – Починаючи від номерів телефонів до образу облич. Такого поняття, як анонімність, більше не існує. У будь-якій країні світу.
В той же час юрист звертає увагу на інший бік медалі:
- Саме це дозволяє поліції ефективніше розкривати злочини. Будь-яке розслідування починається з вивчення телефонних дзвінків та записів камер спостереження. Якщо район, де планується злочин, накритий сіткою відеомоніторингу, навіть підготовлений до такого зловмисник не зможе все передбачити. Висновок очевидний: якщо ми хочемо перебувати у відносній безпеці, мусимо в чомусь жертвувати приватністю життя.
Що стосується можливих зловживань наборами інформаційних даних, то ще жоден закон не подолав суб’єктивний фактор. Як приклад можна навести фрагменти записів із системи “Безпечне місто”, які опиняються в руках у журналістів, вочевидь, корупційним шляхом.
У той же час саме відеофіксація допомогла розпізнати підозрюваного у вбивстві Ірини Фаріон і знаходити злочинців, які на замовлення російських спецслужб підпалюють автівки військових та обладнання на залізниці.
Засоби шпіонажу є в кожному смартфоні
Система розпізнавання облич недосконала, помилка може коштувати людині долі... Крім злочинців, закон дозволить ідентифікувати та переслідувати учасників політичних акцій. Законопроєкт наближає нас до авторитарного Китаю, віддаляючи від Європи. Не передбачено контроль за діями поліції щодо баз даних. Чесна людина позбавлена інструменту захисту від стеження. Є ризик розвитку комерційного шпигунства.
Критики тотального відеомоніторингу мають свої виважені аргументи, і це вкотре доводить, що досконалі законопроєкти явно не сильний бік наших депутатів.
- Суперечки щодо відеоспостереження були і п’ять, і десять, і двадцять років тому. Це чутлива тема, бо, з одного боку певною мірою убезпечує наше життя, з іншого – робить його прозорим, - зауважує експерт з безпеки, засновник охоронної фірми “Сіріус” Ігор Ніколенко. – Якщо говорити, що важливіше, то “плюси” будуть на боці законослухняних людей, “мінуси” – на боці потенційних порушників.
Водночас експерт відмічає: ухвалять закон чи не ухвалять, а ринок техніки буде розвиватися.
- Це диджиталізація, невідворотний процес, який відбувається в усьому світі. Якщо 20 років тому якийсь олігарх купив камеру вартістю 100 000 доларів, щоб контролювати своїх співробітників чи своїх ворогів, то вона працювала локально. А зараз масово, бо з кожним роком камер все більше, вони дешевшають і вдосконалюються, щоб дорожчати. Паралельно стає більше баз даних, і все це об’єднується. Так буде рухатися далі, незалежно від того, є закони чи немає. Зараз фактично всі засоби шпіонажу, які раніше були заборонені, є в кожному смартфоні, і це вже не вважається протизаконним.
Відмітимо ще один цікавий момент: у пояснювальній записці сказано, що “реалізація положень проєкту Закону не потребуватиме додаткових витрат з державного та місцевих бюджетів України”. А от це вже лукавство. Бо техніка, програми та обслуга до неї потребують грошей, і чималих. Противники тотального відеомоніторингу підозрюють, що МВС так прискорює не самий актуальний під час війни закон, щоб збільшити завдяки йому свій власний бюджет.
Конкретно
Об’єктами відеомоніторингу мають бути:
- фізичні особи та транспортні засоби,
- публічні місця,
- парки, рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики,
- пам'ятки культурної та історичної спадщини,
- вулиці, дороги, провулки, пішохідні та велосипедні доріжки,
- автомобільні стоянки та майданчики для паркування транспортних засобів,
- об'єкти міської інфраструктури (соціальні, інженерні та транспортні), інші території загального користування,
- засоби організації дорожнього руху,
- будівлі, споруди, в яких розташовані органи державної влади або місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій державної, комунальної форми власності,
- території, будівлі, споруди закладів освіти, охорони здоров’я та приміщення в них,
- об'єкти підвищеної небезпеки;
- речі і предмети.