34-річний Антон Коль з Дніпра – один з тих параатлетів, що успішно виступили у Парижі. Він виборов «бронзу» у плаванні на дистанції 50 метрів на спині в S1 та «срібло» у 100 метрах на спині в S1. Для Антона це вже третя Паралімпіада в житті і четверта та п’ята паралімпійські медалі у спортивній кар’єрі.
Кореспондент Коротко про поспілкувався з Антоном Колем і дізнався про його непростий шлях до медалей у Парижі.
Іноді доводилось плавати у річках, щоб підготуватись
- Антоне, дві медалі у Парижі - як оцінюєте для себе такий результат?
- Я задоволений результатом, бо наразі підготовка була дуже складною. Тому я везу дві медалі до України, а це для мене важливо.
- Які емоції переповняють вас зараз?
- Я, насправді, дуже вражений. Переживав через свій стан. Під час підготовки у мене були деякі неприємні моменти. Я трішечки травмував спину напередодні Паралімпіади, і в мене мало часу лишалося на відновлення. Тому враження від того, що я зробив для народу України, неймовірні.
- Яким був ваш шлях до медалей?
- Тяжким. Саме через підготовку до Паралімпіади. Напередодні, на попередніх моїх змаганнях на Відкритому чемпіонаті світу у Португалії, в Мадейрі, я виграв ліцензію у Париж. І десь за тиждень до від'їзду на Ігри біля мого житла впала ракета. Я саме тоді гуляв з дитиною на подвір’ї. Було дуже страшно.
Взагалі підготовка до Паралімпіади проходила, скажемо так, в умовах, далеких від ідеальних. Доводилось їздити за 30 км в один бік від мого житла. Уявіть? Коли ти кожного дня мусиш проїхати біля 80 км. Але нормально… все нормально. Я очікував, сподівався і вірив, що все буде нормально.
- Те, що поруч з вами впала ракета – це жахливо… Та як все ж таки вплинула війна на вашу підготовку?
- Як і для всіх параатлетів, так і для кожного, хто перебуває в Україні. Вона відокремлює твою історію. У кожного вона своя. І для кожного вона жахлива через ту агресію, яку демонструє Росія до українського народу. Це дуже і дуже велике горе для кожного українця. Я переживав і переживаю за свою сім’ю, звичайно, готуватись в таких умовах надскладно, навіть неможливо. Бо тяжко зосередитись саме на підготовці, коли ти корегуєш свої дії для підвищення рівня тренування через артобстріли. Кожного дня через влучання руйнуються спортивні майданчики, споруди, які давали можливість готуватись до змагань. І тому мені іноді доводилось плавати у річках, і я вважаю, що це не є нормально. Але ми пройшли і проходимо цей шлях зараз і йтимемо далі.
- Чому або кому присвячуєте свої медалі?
- Я свої перемоги завжди присвячую своїй країні, своїй державі. Я дуже радий, що можу гідно представляти Україну на міжнародних аренах. Я вдячний народу України за таку можливість, підтримку, за те, що вболівають і допомагають в непростих здобутках для нашої держави.
Друзі-суперники не розуміють, як ми взагалі перемагаємо
- Як вам у Парижі? Все подобається?
- Щодо того, як зустрів нас Париж на цих Паралімпійських іграх – дуже тепло, дуже приємно, дуже голосно, я б сказав. Адже девіз цієї Паралімпіади - Games Wide Open ("Широко відкриті Ігри") - символізує рівність можливостей усіх, незалежно від того, чи обмежені у людини фізичні можливості чи ні. Я радий, що французи про це пам’ятають. Тому людей з інвалідністю зустрічав весь світ, такий приємний, доречний, надпотужний захід на міжнародному рівні.
Організація у Парижі була на вищому рівні. Повністю адаптоване селище - я не переймаюсь і не зіштовхуюсь ні з якими перешкодами, я пересуваюсь на кріслі колісному з електроприводом. Зручно тут перебувати. Я відвідую багато локацій у Паралімпійському селищі. На спортивних комплексах також зручно і все зроблено правильно, нарікань немає. Дуже комфортно всім параатлетам – умови, створені Францією і МОК, дійсно чудові, повністю відповідають нормам.
- А як щодо атмосфери? Запам’яталась?
- Атмосфера тепла, приємна, підтримка відчувається. Я думаю, коли повернусь додому, то ще довго відчуватиму саме цю атмосферу і підтримку, тому Франції респект і браво, дякую!
- Часто у Парижі інші атлети чи журналісти запитують у вас про війну в Україні? Чи цікавить їх те, що відбувається тут прямо зараз?
- Насправді мене запитують колеги і товариші з інших країн світу. Звичайно, оскільки це не перша моя Паралімпіада, у мене є знайомі і друзі, з ким я спілкуюсь багато років, тому вони висловлюють щирі слова підтримки, переживають через те, що коїться, щиро співчувають, деякі навіть не стримують сліз. Вони не уявляють, як ми взагалі перемагаємо і їдемо на міжнародні змагання. Тож нас дуже підтримують і висловлюють слова співчуття. Співчуття до народу України, який переживає зараз цей жах.