Якщо коротко описувати фільм «Бітлджюс Бітлджюс», то це виглядає так. Режисер зібрав команду і віддав наказ: «Дуркуйте!» І всі почали активно дуркувати. Особливо старались художники-постановники і актори, яким нарешті дозволили розслабитись. І сам режисер теж повністю віддався цьому процесу, благо студія Warner Brothers дала йому повну творчу свободу.
Якщо чесно, ми давно не чули про нові фільми Тіма Бертона, і навіть можна було подумати, що він зав’язав з великим кінематографом. Завів нову пасію – Моніку Белуччі, зняв серіал «Венздей», відкривши зірку Дженни Ортеги. А де масштабні похмуро-комедійні проєкти, які назавжди залишились в серцях прихильників його творчості? І ось грандіозне повернення: фільм-відкриття Венеційского фестивалю «Бітлджюс Бітлджюс».
Півтори години неймовірного божевілля
Розповідаємо про результат цього «дуркування». Порівнюючи з оригіналом, «Бітлджюс Бітлджюс» вдвічі божевільніший та ексцентричніший, з більшою кількістю хай намальованої, але все ж розчлененки, з втричі більшими порціями чорного гумору – і все це півтори години сильно концентрованого задоволення для фанатів Бертона. Знову Тім Бертон повертається до своєї улюбленої теми – все, що пов’язано зі смертю, але не в якості болю, який треба переживати і проживати (щодо цього в фільмі теж є значна доля сарказму), а в якості нової і страшенно цікавої реальності іншої сторони життя.
Єдиний недолік цього фільму жахів - зараз його стилістика не вражає так, як це було 36 років тому.
Перша частина комедійного горору вийшла ще в 1988 році. Половина глядачів на допрем’єрному показі навіть ще тоді не народились. Ви уявляєте? 36 років пройшло!
Чи можна дивитись другу частину, не переглядаючи першу? Та можна, звісно. За сюжетом основні моменти пояснять, але справжнє задоволення отримають лише ті, хто знайомий з першим «Бітлджюсом» - добре витриманим балансом між класичним жахастиком, сімейною комедією та казковістю студії Disney.
В центрі сюжету оригінального «Бітлджюса» - родина Дітців, яка придбала будинок з подружжям привидів. Їх бачить і з ними може спілкуватись дівчина-підліток Лідія Дітц, яка й дізнається, що привиди не хочуть бачити тут їхню родину. А оскільки у них самих не вийшло вигнати нових власників, то вони позвали на допомогу демона-трикстера Бітлджюса, біоекзорциста (який виганяє живих, а не мертвих). Зрозуміло, що все виходить з-під контролю, починається хаос, а як відступне - Бітлджюс вимагає одруження з Лідією.
Зрештою привиди миряться з живими, Лідію рятують, і все налагоджується.
Частина друга. Але, як з’ясувалось, Бітлджюс не полишив своїх матримоніальних надій на Лідію.
Пройшло багато років. Лідія Дітц тепер має своє паранормальне шоу, де спілкується з привидами. Натомість іі власна донька-підліток Астрід відмовляється з нею спілкуватись, вважаючи, що екстрасенсорні здібності матері лише обман. Мачуха Делія продовжує свої ексцентричні перформанси. І зібрати цих трьох разом вдалося лиш на похоронах батька Лідії. У супроводі улесливого бойфренда Лідії жінки повертаються до свого старого будинку. Останнім часом Лідії і так ввижається, що вона бачить огидного Бітлджюса, а в домі її дитинства ці видіння стають сильнішими. Може, все й би минулось, але Астрід знаходить на горищі макет містечка, зроблений ще попередніми власниками будинку - привидами, і випадково відкриває портал у потойбіччя.
А там Бітлджюс, який намагається сховатись від своєї колишньої дружини-вбивці, бо та має намір з ним возз’єднатись. І єдиний вихід демон бачить у новому одруженні – звісно, з Лідією.
Старі нові зірки
Знову у ролі Бітлджюса - Майкл Кітон, Вайнона Райдер вернулась до ролі Лідії Діц, хоча це вже не підліток, а доросла жінка, Кетрін О’Гара – до ролі мисткині Делії, мачухи Лідії. А от персонажа Джеффі Джонса, який грав у першому фільмі батька Лідії, довелось вбити через звинувачення актора у сексуальних злочинах.
Піщаний черв’як теж повернеться.
На нові ролі Бертон набрав ще порцію зірок. Чого вартий лише Уіллем Дефо, який грає актора-покійника, який грає детектива. Чи потойбічна вбивця покійників у виконанні Моніки Белуччі. Джастін Теру зіграв бойфренда Лідії, а Дженна Ортега - її доньку. А ще є неймовірно яскравий епізод з Дені де Віто.
Оскільки костюми та обстановка тут теж грають основні ролі, то Тім Бертон запросив чотирикратну лауреатку «Оскара» - художницю-костюмера Колін Етвуд (з якою не раз працював, починаючи ще з «Едварда Руки-ножиці») та художника-постановника «Венздей» Марка Скратона, лауреата премії «Еммі».
Не знаю, як це робить Бертон, але у його фільмі актори виклались на повну. Страшенно тішився поверненням до своєї ролі Майкл Кітон – і його енергія просто бризкає з екрану. Вайнона Райдер, яка повернула собі звання зірки після «Дивних див», грає вже не бунтівного гота-підлітка, а люблячу матір, яка страждає і від черствості доньки, і від нав’язливого бойфренда, та найбільше – від своїх екстрасенсорних здібностей. Яскрава Кетрін О’Гара чи не в кожній сцені перетягує увагу на себе. Дженна Ортега – з її фірмовою незворушністю, під якою криється вразливість, дуже доречна в ролі підлітки, яку ніхто не розуміє. Джастін Теру грає такого собі дурника – але повинен же хтось дратувати у фільмі?
Уіллем Дефо настільки майстерно переграє в своїй ролі загробного детектива, що просто хотілось би побачити окремий серіал з ним у головній ролі.
Щодо Моніки Белуччі – то вона милостиво дозволяє нам просто насолоджуватись її красою в усіх її розчленованих проявах.
І весь цей макабричний капусник несеться в шаленому темпі – з несподіваними поворотами сюжету, з божевільними гегами, з то чарівною, то ідіотською музикою – навіть вкрапленнями італійської опери. І я просто заздрю тим, хто вперше дивитиметься цей фільм.
P.S. Можна було б назвати «Бітлджюс Бітлджюс» - підсумком творчості режисера. Але! Якщо не пам’ятаєте (не знаєте), то цього біоекзорциста можна викликати, лише тричі вимовивши його ім’я. Перша частина називалась «Бітлджюс», друга «Бітлджюс Бітлджюс», а отже, ми можемо сподіватись, що буде й третя частина. Тим більше, що зачин на продовження у сиквелі є.