Польська волонтерка, що працює під Покровськом: Іноді евакуюємо людей уже з окупованих сіл

Анастасії 20 років. Яскрава, статна, активна і майже завжди усміхнена. Громадянка Польщі приїхала до України, щоб... Спочатку - щоб воювати з агресором будь-якими можливими способами. Потім через збіг обставин її пріоритети змінилися. Зараз вона рятує людей - вивозить, кого може вмовити, з найгарячіших точок на фронті.

Почала рятувати людей під час реабілітації

- Анастасіє, розкажіть, будь ласка, чому вирішили займатися саме евакуацією людей?

- Зараз я знаходжусь на реабілітації після поранення і ніяк не хочу просиджувати увесь цей час. Я розуміла, яка складна обстановка в Донецькій і Харківській областях. Мій вибір пав саме на евакуацію цивільних, тому що я бачила, як багато людей, в тому числі і похилого віку, страждають і не можуть виїхати взагалі.

- Звідки ви дізнаєтесь про те, що людині треба допомогти?

- Люди залишають заявки у моїх соціальних мережах: Instagram, TikTok. Вони пишуть мені всі необхідні дані про своїх родичів. Бувають підтверджені заявки, коли люди самі хочуть евакуюватися на 100%. Ми приїжджаємо і одразу їх забираємо. А є непідтверджені заявки, коли розшукувані родичами не виходять на зв'язок довгий час. Ми приїжджаємо і намагаємось їх умовити, щоб вони виїхали до своєї родини.

- Як далі все відбувається?

- Якщо заявка підтверджена, ми забираємо людей в шелтер (місце тимчасового притулку для людей, які втратили житло та засоби для існування. - Авт.). Також ми довозимо їх до їхньої родини. Шелтери у нас є в Харківській та Сумській областях, у Києві, Вінниці та на заході Україні – у Тернопільській та Івано-Франківській областях. Їх достатньо, там хороші умови, харчування, тому за це взагалі можна не переживати.

Машину потрібно ремонтувати після кожного рейсу

- Яка потрібна техніка для такої роботи та оснащення?

- Для такої роботи потрібне хороше авто. Зараз у моєму розпорядженні є автівка «Кіа Сорренто», яку подарувала польська організація, і я їм вдячна. Я скажу так: по тих дорогах, де ми їздимо, після кожної поїздки авто потребує якогось ремонту. Тому є потреба в хорошому авто і запчастинах, щоб його ремонтувати. Далі, звичайно, хороша амуніція – бронежилети, каска, активні навушники для захисту органів слуху. Це з найважливішого.

- А є допомога інших волонтерів?

- Звичайно, є. Ми намагаємося співпрацювати. І якщо ми забираємо когось з дуже гарячих точок, то другий волонтер може підселити до себе, допомогти вивозити людей.

- Кого евакуюєте найчастіше?

- Найчастіше ми евакуюємо людей похилого віку. На другому місці – цивільні близько 50 років. Найменше, зазвичай, забираємо молодих.

Ведмежатко – янгол-охоронець

- Чи були у вас історії, які найбільше запам’ятались?

- У нас була історія, коли ми вмовили бабусю евакуюватись. Проста жінка похилого віку ходила вулицями. Ми запропонували їй евакуюватись, вона погодилась - і через день нам повідомили, що її будинок розбомбили. Вона досі про це не знає. Ми не змогли їй це повідомити, я не уявляла собі, як я їй можу про таке розповісти. Ну і фактично ми врятували їй життя.

Також мені запам’ятались люди, яких ми першими евакуйовували з Білогородівки (Донецька область). Спочатку ми евакуювали маму з донькою, а наступного разу приїхали за сином. Мені найбільше запам’яталась їх безмежна вдячність – пропонували нам гроші, приготували нам поїсти. Це було дуже приємно. І найбільше мені запам’яталось, що той син подарував мені плюшевого ведмедика і сказав, що це буде мій янгол-охоронець.

- А часто люди не хочуть евакуюватися?

- Взагалі 40% людей не хочуть виїжджати, вони вважають, що війна обійде їх, не зачепить. Що населений пункт і надалі буде під українським контролем. Проте Новогродівка (Покровський район, Донецька область. - Ред.) показала, що три дні - і ситуація може значно погіршитися, людей потрібно буде вивозити вже фактично з окупації.

Ось днями ми були у Михайлівці, яка на той момент була ще не захоплена ворогом. Ми намагались вмовити бабусю, на жаль, у нас не вийшло. Сьогодні Михайлівка вже окупована.

Тому ми людям це пояснюємо, вмовляємо і робимо все, що в наших силах. Звичайно, якщо у них є родичі, то їм пощастило. Бо родина може їх забрати до себе. Якщо родичів немає, то все одно ми робимо все можливе, щоб допомогти цим людям і зробити їм комфортну атмосферу в шелтерi.

- Через що найчастіше люди відмовляються виїжджати?

- Причини у них різні: не хочуть покидати рідну домівку, просто не мають куди їхати. І в такій ситуації треба людям адекватно і спокійно пояснити, що їм є куди їхати, бо ми, волонтери, їх не покинемо.

- Чи бувало таке, що їх евакуювали, а вони через певний час повернулися?

- Звичайно, була така ситуація. У Новогродівці на вулиці Донецькій ми забрали одну сім’ю. Все мало бути нормально, але того ж вечора вони повернулися назад, тому що хтось із їхньої родини, що залишився там, не відповів на телефонний дзвінок. Зараз я знаю, що ці люди знаходяться там, але доля їх невідома, на жаль.

Дуже потрібен РЕБ – допоможіть!

- Що найскладніше та найнебезпечніше для вас?

- Ми часто їдемо туди, де знаємо, що вже ходять російські ДРГ. Днями ми були вже взагалі в окупованій Новогродівці. Тому, безумовно, робота наша дуже небезпечна, ми щодня ризикуємо життям. Ми часто заїжджаємо на вулиці, які можуть бути заміновані, де в приватних секторах можуть бути російські диверсійні групи. Буває і таке, що ми можемо не бути в курсі обстановки і, як останнього разу, потрапити під обстріл. Коли ми заїжджали, не знали, що місто вже під російськими військами.

- Що могло б покращити вашу роботу?

- Сьогодні нашу роботу зміг би покращити засіб радіоелектронної боротьби (РЕБ). Бо всі наші останні поїздки відбувались без нього, а там небо кишить дронами, тому дуже легко попасти під обстріл. Щоб покращити нашу роботу, нам дуже потрібний РЕБ. Ми не маємо коштів, щоб його купити, проте ми сподіваємося, що знайдеться хороша людина, яка з ним допоможе.

ВАЖЛИВО

Сторінки Анастасії («Ангели евакуації» в соцмережах)