«Федора», ковбойський, канотьє, трилбі, челентанка. Такі та інші капелюхи 70-річний вінничанин Петро Сауляк виготовляє із соломи. Про те, із соломи яких злакових виходять найкращі брилі, до чого тут Адріано Челентано та хто навчив майстра плести капелюхи, дізнавалася кореспондентка Коротко про.
Пишуть «солома», а насправді це рафія
Український ринок заповнений солом’яними капелюхами різних форм та фасонів. Невеликий бриль можна придбати і за 400 гривень на базарі, і за 12 тисяч гривень у бутику іменитого дизайнера. Щоправда, відомий на Вінничині майстер-бриляр Петро Сауляк морщить носа, переглядаючи такий солом’яний асортимент. Каже, більшість аксесуарів, що продають на всіляких маркетплейсах, везуть із Китаю. І в кращому разі виготовлені вони з рафії, баобаба, бамбука.
- Це матеріали рослинного походження, але це не солома, як заявляють продавці, - пояснює Коротко про майстер з виготовлення солом’яних капелюхів Петро Сауляк. – А солома – це стебло рослини культури злакових: жито, пшениця, овес, ячмінь. Особливо багато в інтернет-магазинах всілякого різного, що продають під маркою солом’яного бриля. А насправді це не так.
Петро Сауляк каже, що навіть деякі українські відомі майстри-капелюшники вводять людей в оману, підписуючи свої вироби, як із соломи. Але ж то рафія!
Солома та рафія хоч і схожі, на перший погляд, насправді два різних матеріали. Переваги та недоліки має кожна з них. Але, щиро кажучи, виготовити з рафії капелюха набагато легше, аніж з соломи. Рафія чудово гнеться, її легко закрутити у будь-яку форму. А солома все ж більш делікатна: якщо неправильно її в'язати, може розколюватися, сипатися. Тому професійність майстра можна перевірити, уважно розглядаючи його солом’яні вироби.
Звісно, у наших прадідів рафії не було, зате соломи вистачало. Історики кажуть, що деякі речі, схожі на теперішні капелюхи, з соломи крутили вже у X столітті. А ось за часів чумаків, приблизно з XV століття, брилярство стало популярним народним промислом. Та й не лише чумаки носили солом’яні брилі. Такі капелюхи полюбляли надягати і селяни, і пани, наприклад, на відпочинку.
- А я взагалі без свого бриля з хати не виходжу, - каже Петро Михайлович. – От як надягаю у квітні, то аж до листопада ношу, доки кожуха не одягну. Маю величеньку колекцію таких капелюхів. І дорожу своїм першим, власноруч зробленим брилем. Змайстрував його рівно 32 роки тому. І за розміром він мені не підходить, і трохи не так сплетений, як має бути. Але бережу його, як той Скрудж МакДак свої перші 10 центів (сміється. – Авт.).
Елегантне трилбі та норовлива «челентанка»
Якраз більше 30 років тому Петро Сауляк навіть не думав про солому та капелюхи. Хоча його батько Михайло власноруч виготовляв якісні брилі, сина цікавила наука: вчився на агронома, пізніше викладав у Вінницькому аграрному університеті, працював там же деканом.
- Кожного разу, як я приїздив з Вінниці до рідного села, тато казав: сину, ходи навчу тебе плести брилі, а я відмахувався, мовляв, мені того не треба, - пригадує Петро Михайлович. – Аж трапився такий випадок. Приїхав я до батьків з товаришем. Тільки ступили на подвір’я, як тут тато виходить з хати і дарує мені бриля. Каже, то я тобі, сину, зробив. А я взяв того капелюха і надягнув на голову товаришеві, кажу, тримай на пам’ять. І от у цей момент батько аж наче зігнувся. Нічого не сказав, мовчки пішов клопотати по господарству. Вже повернувшись до Вінниці, я обдумав усю цю ситуацію. І так мені гірко стало на душі: я ж батька образив.
Наступними вихідними син знову навідався до батьків. І одразу попросив тата навчити брилярству. Але не тут-то було! Тепер вже батько відмовляв Петрові. Довго синові довелося просити старенького. Нарешті той погодився. Так батько навчив сина своєму ремеслу. А через кілька років уся велика родина Сауляків одноголосно вирішила, що у майстерності Петро перевершив свого тата. На ці слова батько Михайло лише щасливо всміхався.
- За ці роки я експериментував і з формою головних уборів, і з матеріалом, - продовжує розповідь Петро Сауляк. – На відміну від небагатьох українських брилярів, які ще зараз працюють, я люблю різні форми капелюхів. Подобається «федора», канотьє, трилбі, "челентанка", ковбойський.
Більше того, Петро Михайлович знає історію виникнення кожного з цих стилів. Наприклад, капелюх, у якому відомий італійський актор Адріано Челентано зіграв головну роль у комедії «Приборкання норовливого», назвали на його честь. Капелюхи «трилбі» були обов’язковим аксесуаром британських аристократів на кінних перегонах.
А щодо соломи, то відшукати її у продажу стає все важче.
- Мені подобається солома усяких злакових, - каже майстер. – Наприклад, солома з пшениці має глибокий колір, трохи темніший, ніж жито. А житня чудово відбілюється. Зате соломинки вівса завжди мають гарний золотистий колір та надзвичайний блиск.
«Продавати брилі через інтернет нецікаво»
Солом’яні капелюхи Петра Сауляка на базарі не купиш. І в інтернеті не знайдеш. Майстер каже, що бере участь лише на святкових ярмарках, до прикладу, на День Незалежності. А от продавати свої брилі через інтернет йому нецікаво.
- Мені цікаво спілкуватися з людьми, - пояснює майстер. – А ще я знаю, як підібрати капелюха тій чи іншій людині. Парадокс: всі знають розмір свого взуття, але не знають розмір голови. Тому треба міряти, підбирати. Також не розумію, коли капелюх купують на подарунок. Приносьте одразу голову, тоді підберемо такий презент. А замовлення у мене є. Наприклад, змайстрував 36 бриликів для усього складу вінницького дитячого танцювального ансамблю «Барвінок». Зазвичай один бриль я виготовляю впродовж двох днів. Це повністю ручна робота: спочатку сплітаю солому у смужки, пізніше зшиваю спеціальними нитками. Ще й добре провощую їхні кінчики, щоб нитка не висмикувалася. До речі, якщо раніше я плів лише капелюхи, то тепер, на прохання багатьох замовників, виготовляю віфлеємські зірки, різдвяних павуків.
А ще бриляр каже, що інколи соломинки бувають надто грубими, щоб плести з них брилі чи зірки з павуками. Тому такий матеріал використовує для виготовлення жіночих сумок. Залежно від розміру називає їх - сумка-«бабуся» (найбільш містка), сумка-«мама» (середнього розміру) і сумка-«внучка» (наче невеликий клатч, куди поміститься хіба що смартфон з помадою).
Та повернімося до солом’яних капелюхів. Звісно, цікавить вартість таких виробів. Майстер каже, що ціни різні, але набагато нижчі за літні капелюхи від українських дизайнерів.
Має Петро Михайлович і заповітну мрію: хоче, аби його справу продовжували. Та рідні діти брилями не цікавляться, внуки ще надто малі. Тому минулого року за ініціативи Вінницького краєзнавчого музею Сауляк організував триденні курси з брилярства. Каже, на перше заняття записалося 34 людини, прийшло всього 15. До закінчення навчання залишилося лише двоє учнів. Але майстер тішиться і такому результату.
Вже прощаючись, Петро Михайлович раптово запитав:
- Як думаєте, від кого мій тато перейняв уміння плести брилі?
Задумалася. Мабуть, від свого батька-діда?
- Насправді мого тата, який тоді ще був малим хлопчаком, в'язати брилі навчив румунський солдат з окупаційних військ, які стояли у той час у селі. Я вже собі міркую, що, мабуть, той військовий мав сім’ю, може, й сина, тому хотів чимось допомогти малому хлопчику. Навчив його такій майстерності, а тато навчив мене. Знаєте, при нагоді обов’язково подарую свого бриля комусь з Румунії, як символ вдячності від моєї родини.