Поспати на дереві та на якийсь час забути про війну: запрошують у підвісний кемпінг у Карпатах

Незвичайний табір приваблює дедалі більше туристів.

nanebi-camp.com.ua

Коли пропонують переночувати на дереві, перше, що спадає на думку: напевно, мова про відпочинок у гамаку. Цим зараз нікого не здивуєш – городян, які відпочивають влітку таким чином із книжкою чи планшетом, можна зустріти не лише у сусідньому лісі, а й у скверах та парках. Але харків'янин Антон Солоха придумав дещо оригінальніше: підвісні намети, натягнуті між деревами.

Не гамак і не звичайний намет

Каже, порівняти їх із гамаком не можна: на відміну від останнього, тут «підлога» не провисає. Це трикутні «будиночки» для туристів особливої ​​конструкції, лише на дереві. Звичайний намет ніякими пристроями так між соснами не натягнеш. Так як табір знаходиться в горах, підвісні намети – найкращий варіант, щоб не копати і не вирівнювати місце, як це зазвичай роблять.

Створювати перше в Україні наметове містечко на деревах у Карпатах Антон Солоха почав ще сім років тому. Тоді, та й зараз далеко не всі чули про таку опцію для туристів, адже й звичайні кемпінги як вид в Україні не розвинені сьогодні. Максимум, запропонують місце під намет на своїй території безкоштовно або за гроші, якщо пощастить – з душем, туалетом та інтернетом. А в цей табір у горах у селі Дубове на Закарпатті можна їхати без нічого, не тягнучи на собі важкий рюкзак з наметом, спальником, казанками та всім іншим, без чого відпочинок буде не таким комфортним, як хотілося б.

- Коли ми починали, нашою фішкою були саме підвісні намети, але ми помітили, що наприкінці туру, коли люди діляться емоціями та спогадами про відпочинок, про незвичайність спального місця згадують в останню чергу, - розповідає Коротко про Антон Солоха. – Нам тоді підвісні намети випадково потрапили на очі, спробували - спати зручно… Але виявилося, що для людей важливіші саме емоції, отримані від походів у гори, від відпочинку в кемпінгу, знайомств... Хоча спочатку до нас їдуть саме поспати на дереві.

З невеликого табору, в який у перший сезон приїхало п'ять груп по дюжині людей у ​​кожній, він розрісся до справжнього туристичного містечка у горах, до якого сьогодні за одну зміну приїжджає 70-80 осіб. Місця, за словами Антона Солохи, завжди заповнені приблизно на 80%.

За три роки війни туристів стало вдесятеро більше

Примітно, що за час війни кількість туристів, які прибувають до табору на деревах, збільшилася у 10 разів. Якщо у 2022 році побувало 80 осіб, то в цьому – вже близько 800. І це не остаточно.

Сама команда, яка забезпечує побут гостей, складається з 20 осіб улітку та п'ять взимку. Взимку, правда, туристів немає, але роботи вистачає: щось постійно добудовують, удосконалюють.

Зараз у таборі без проблем можна прийняти гарячий душ з видом на гори, є їдальня, будиночки для зберігання речей, волейбольне поле та настільний теніс. Вони – трохи осторонь підвісного наметового містечка. Він розміщений у лісі, сам табір – за 50-100 метрів на пагорбі. Поряд – річка. Тут є газова плита, холодильник, навіть пралка та сушарка, сидіти можна не на колодах чи карематах, а на м'яких пуфах. Дощ? Можна сховатися у альтанці. Також проводять психологічні практики, їздять купатися у чанах, організовують походи на сусідню вершину, є можливість пограти у настільні ігри, фрісбі, дартс чи подивитися кіно під зоряним небом. А можна, озброївшись кошиком, вирушити за чорницею або грибами. Навіть якщо не виходити за межі табору, нудно не буде: гостям завжди є що запропонувати із розваг. Увечері - посиденьки біля багаття з гітарою.

Забути про телефон та новини

Табір знаходиться наприкінці села Дубове на кордоні Тячівського та Рахівського районів, де колись був сінокіс. Мешканців поблизу немає. Можна побути наодинці з природою, сходити на найближчу вершину - гору Апецька. З румунської її назва перекладається як "водяна", що пояснюється великою кількістю джерел на її схилах. Від селища до вершини – близько восьми кілометрів через хвойні та букові ліси, ближче до піку починаються чорничники. Це так звана острівна гора, яка не належить до жодних хребтів. Висота – півтора кілометра, у ясну погоду звідси видно Говерлу.

- Про цю гору мало хто чув, але гірше від цього місцеві краєвиди не стають, - зазначає Антон. – Взагалі ми знаходимося зовсім не в туристичному місці, довкола на 50 км нічого такого популярного, як Говерла чи гора Хом'як, немає, але є місцеві цікавості, та й наша локація класна. Ми над нею працюємо вже не один рік. Люди їдуть до нас поспати на дереві, але повертаються додому зовсім з іншими емоціями, про те, в якому наметі спали, наприкінці взагалі забувають. Запам'ятовується в цілому відпочинок у горах та його організація. Кожному подобається щось своє. Зараз багатьом не вистачає спілкування, знайомств, і цю потребу наш табір також закриває. Взагалі на природі відбувається повне перезавантаження, люди відволікаються від сучасних реалій, проблем, забувають про тривоги, відключення світла, про телефон та новини, на кілька днів навіть про війну.

Мінімум - туристи приїжджають на три дні, можна на тиждень чи дев'ять днів. А ось самому дістатися табору і попроситися «переночувати» на дереві навряд чи вийде – тільки у форматі туру із супроводом усієї поїздки.

Ціна питання:

Дорога не входить у вартість.

Як дістатися?

Потрібно самостійно доїхати до міст Мукачеве чи Тячів Закарпатської області, звідки вас довезуть до табору. Дорога від Мукачева займе три години, від Тячіва – близько години. Вартість трансферу – 300 та 150 гривень відповідно.