"Уроки щастя" у школі: що учителі та батьки думають про новий проєкт

Освітяни взяли досвід США з соціально-емоційного навчання та адаптували його під українські реалії.

oregonhunger.org

У новому навчальному році у розкладі школярів з’явиться оригінальний навчальний курс. Про те, що в українських школах запровадять «уроки щастя», у своєму Telegram-каналі повідомила перша леді України Олена Зеленська. Журналістка Коротко про зібрала думки вчителів та батьків щодо цього нового предмету. А також про емоційну компетентність і щастя під час війни, а ще про те, як проходить подібне навчання в американських школах - читайте у матеріалі Коротко про.

Людинознавство та емоційна компетентність

Новий освітній курс створили в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?». За основу українських "уроків щастя" взяли досвід американської освітньої програми, де давно існує курс з соціально-емоційного навчання Well-Being. Щоправда, вітчизняні фахівці мають адаптувати його до наших реалій.

Олена Зеленська пояснила, що «урок щастя» в українських школах розкриватиме найважливіші знання й навички, без яких неможливе щасливе, змістовне, плідне життя. Зокрема, у ньому йтиметься про такі важливі у житті кожної людини навички, як:

Відверто кажучи, "уроки щастя" для деяких українських школярів не в новинку. Так, видання Коротко про розповідало про 24-річного вчителя Петра Сітека, який викладає цей предмет у львівській приватній "Школі вільних та небайдужих". А минулого року вчитель "щастя" став переможцем премії Global Teacher Prize Ukraine і отримав один мільйон гривень на реалізацію освітнього курсу «Щастя» у державних школах. Та, виявляється, про анонсовані першою леді "уроки щастя" Сітек не знає.

- А дізнався, як і більшість людей, лише з новин, - розказав Коротко про Петро Сітек. - Не бачив інформації про кількість шкіл та підготовлених вчителів. А от в рамках проєкту «Щастя», який ми з командою реалізовували, ми навчили 55 вчителів викладати "курс щастя" та надали всі необхідні матеріали. І вони вже будуть впроваджувати наш курс у своїх школах. Це єдина інформація, якою я оперую щодо "уроків щастя" в українських школах. А щодо базової програми, знаю, що вона буде адаптована від американських шкіл. Але якою є база, мені не відомо.

Також поки невідомо, курс буде обов’язковим чи факультативним.

"Уроки щастя" у бомбосховищі?

Узагалі до "уроків щастя" є набагато більше запитань, аніж самих відповідей. Саме тому в українському суспільстві ідею такого курсу сприйняли досить насторожено.

Перш за все, значна частина вчителів. Журналістка Коротко про впродовж декількох днів намагалася поспілкуватися з педагогами загальноосвітніх шкіл Львівської, Харківської, Чернігівської, Одеської областей. На жаль, більшість відмовилися від будь-яких коментарів, пояснюючи своє рішення тим, що на місцях, тобто в освітніх закладах, поки нічого не знають. Погодилися розмовляти лише деякі, і тільки анонімно.

- Видається, що це не "уроки щастя", а якась державна таємниця, тому що надто мало інформації про таке нововведення ми знаємо, - розповідає Коротко про одна з вчительок Києва. – Спочатку казали, що проводити такі уроки буде педагог-організатор, пізніше говорили, що візьмуть іншого спеціаліста. Зараз вчителі та керівництво у відпустках, тому узагалі невідомо, як воно буде.

- А я та мої колеги проти таких уроків, - каже вчитель із Чернігівщини. - Дайте вже спокій вчителям, не видумуйте велосипед. Про яке щастя можна говорити, коли ти маєш зарплату біля 150 євро, кожен день ховаєшся з дітьми в бомбосховищі, чуєш усі ті прильоти…. До того ж, вчителів не вистачає, школи закривають, діти (з батьками) виїжджають за кордон.
 
А що кажуть батьки? Поки що мами і тати школярів роздумують над "уроками щастя". Багато хто і не проти, кажуть, що українських дітей треба навчати бути щасливими.

- "Уроки щастя" потрібні, тому що діти виснажені усім цим, що відбувається в нашій країні, - каже Олена, мама двох школярів Одеської загальноосвітньої школи №78. – Важливо, щоб такий урок не був 8-м за списком у щоденному розкладі. І також щоб викладав його спеціаліст, який має певні знання з психології.

А ось вчитель "щастя" Петро Сітек впевнений, що перевагою для викладання такого предмету має бути будь-яка соціальна освіта. Та набагато важливішим є попереднє навчання вчителів нового курсу для того, щоб вони змогли на практиці зрозуміти і усвідомити, про що йдеться, а не лише зазубрити якусь «щасливу» інформацію для уроку.

- Якщо чесно, я не впевнений, що більшість вчителів проти, - каже Петро Сітек. - Це може так виглядати, оскільки негативні коментарі завжди більш кричущі, ніж позитивні або їхня відсутність. Можу сказати, що є ті, кому це не подобається, і це видно під коментарями різних медіаресурсів. Але на це є багато причин. І в кожного вони свої. Хтось не розуміє, що це, і проти перенавантаження дітей. Хтось вважає, що не треба таке викладати під час війни. Хтось вважає, що є більш пріоритетні речі, які ми маємо зараз робити в освіті. Наприклад, підняти заробітну плату вчителів і т.д. Будь-який опір – це нормально для змін, особливо незрозумілих. Тому найкраще, що зараз можуть зробити люди, які анонсували цей проєкт, це почати комунікувати.

А як у них?

Медитують та обговорюють емоції

Українські «уроки щастя», як анонсується, це адаптація курсу з соціально-емоційного навчання Well-Being з американської освітньої програми. І такий предмет є в багатьох країнах світу: Данії, Норвегії, Швеції, Ірландії, Фінляндії. Навіть у Індії!

Щодо США, то в американських школах "урок щастя" зазвичай факультативний, проходить раз на тиждень. Впродовж шкільної години учні обговорюють певну тему, роздумують та відповідають на заздалегідь підготовлені питання вчителя (наприклад, «що б ти зробив зі 100 доларами?» або «які речі (або не речі) змушують тебе почуватися спокійними чи щасливими?»), проходять різноманітні челенджі на зміцнення свого ментального здоров’я, багато спілкуються, обговорюють, дискутують.

- У нашій школі такий урок є, тільки називається mindful kids, - розповіла Коротко про українка Анна, яка зараз проживає у Нью-Йорку. - Моєму семирічному синові сподобалося. Розповідав, що на таких заняттях вони медитували, розмовляли про різні емоції. Хіба це погано? Вважаю, що українським дітям необхідні такі заняття.