Кожного ранку мешканці села Підгірці за 25 км від Києва прокидаються під місцевий будильник – клекот лелек. Знають: якщо птахи почали клацати дзьобами, значить, на годиннику вже чотири.
Після прильоту птахів зникли жаби
Масова навала лелек у Підгірцях трапилася порівняно недавно – років п'ять тому чи трохи більше. Сьогодні їхні гнізда майже на кожному даху чи на стовпах біля сільських хат. Що дивно, жаб у селі майже немає, але лелеки не втомлюються заселяти ті стовпи і дахи, що залишилися вільними. А, може, зникнення хору, який квакає, який раніше «працював» у цій місцевості, докучуючи жителям, якраз і пов'язане з масовим «переїздом» птахів саме в Підгірці?
78-річна Ніна Тихоновна Остапенко живе у Підгірцях з 1994 року. Каже: тоді в селі теж були лелеки, але мало. Натомість жаб – тьма.
- На всю округу лунало їхнє квакання, - згадує в розмові з кореспондентом Коротко про Ніна Тихоновна. – Але стільки жаб, як раніше, зараз у селі немає.
Не хочеш відлітати – отримуй яйцем!
Втім, лелеки на мізерну кількість жаб не звертають уваги – все одно десь знаходять величезних жаб, яких носять до своїх гнізд. І продовжують селитися у Підгірцях. Через брак місць для гнізд за них тут навіть починаються пташині війни!
- За гніздо розгортається справжня боротьба, - відверто каже Ніна Тихоновна. - Буває, прилетить сім'я, займе гніздо, за нею - інша, і починається битва. Навіть яйцями кидалися!
Місцеві жителі птахів люблять та всіляко підтримують. Щоправда, ті особливо близько вважають за краще не спілкуватися. Можуть підійти неподалік, поблукати під вікнами – а зайва фамільярність їм ні до чого.
Бусю підсаджували у гніздо на підйомному крані
У селі розповідають: кілька років тому одне з пташенят, що підросло, не полетіло восени зі своїми на південь, випало з гнізда. Довелося викликати "аварійку" та підсаджувати його назад. А раптом на звичному місці зміцніє і таки злетить. Бачили ж: намагався.
- Вони, коли малі, літають над гніздом і опускаються назад, - зазначають жителі.
Але виявилося, що лелека, схоже, серйозно травмувався під час падіння. Навіть відмовлявся від риби, яку жалісливі селяни кидали йому в гніздо. А на носі – зима.
– Тоді ще раз викликали підйомний кран і вже знімали лелеку з гнізда, – розповідають місцеві. – Він рік жив у однієї жінки в курнику, з курми і їв.
Відлітати наступного року Буся, як його назвали, теж відмовився. Тоді його передали орнітологам.
Відлітають завжди в один день
Цього року птахи до Підгірців прилетіли пізно – 23 березня. А відлітають завжди в один і той самий день – 10 вересня.
– Коли всі піднімаються – небо стає чорним, – продовжує Ніна Тихонівна. – Кружляють, тренуються… У мене біля двору троє їхніх «діток» з'явилися, і так швидко виросли. Сьогодні бачила, як мама їх водою напувала – кожному вливала у дзьобик. У маленьких дзьоби чорні, у дорослих – червоні. Буслики (одна з діалектних назв лелеки. - Ред.) ніколи не залишають діток самих, поки ті не підростуть: хтось із дорослих завжди з ними залишається в гнізді. Цікаво дивитися – як у телевізорі. Якщо траву скосимо, вони одразу хвать по пучку - і в гніздо.
Можуть пити воду з каструлі, призначеної для поливу городу.
Народну прикмету, якщо лелека звив біля будинку гніздо, то родина буде щасливою, місцеві на 100% не підтверджують, але зазначають: щось у цьому безперечно є.
- Може, це справді так... Моє щастя в тому, що мене двічі врятували від смерті після інфаркту та інсульту, - замислюється Ніна Остапенко. – Торік до сусіда лелеки не прилетіли, і того ж року у нього в родині трапилося горе – зять загинув на війні. А в цьому у нього на даху вже звила гніздо парочка... Пташенят там поки що, правда, немає.
Ведуть облік лелек
Якщо в одних селах знаходяться противники птахів, які оголошують лелекам війну, то в Підгірцях їх, навпаки, захищають. Кажуть: вони знищують шкідників, ту саму ведмедку, навіть мишей ловлять. Шкоди від них немає.
У селі навіть ведуть облік лелек.
– Був один дідусь, помер, на жаль, два роки тому, який рахував гнізда та лелек у кожному з них, – зазначає Ніна Остапенко. – Так він нарахував 53 гнізда! А зараз їх ще більше.
Самі мешканці чи місцеві електрики у будівництві «будиночків» для лелек не беруть участі – птахи справляються самі, навколо багато лісів. Фахівців звуть, якщо гніздо здуває вітром униз.
- Якось один лелека зачепив високовольтну лінію, загинув. Ви б чули, як його друга половинка плакала на все село, як кричала, - зітхає Ніна Тихонівна. – А коли над нами збили ракету і від уламків згоріло два будинки за десять метрів від гнізда, ми думали, що лелеки вже більше тут не з'являться. Це у жовтні було, вони вже відлетіли… Але наступного року дивимось: ні, повернулися. Як лелеки не прилітають, ми начебто члена сім'ї втратили.
Війни птахи не бояться – до вибухів, здається, вже звикли. Єдине: коли починає вити сирена – маленькі «лягають» у гніздо. Дорослим байдуже.
Коментар експерта
Ігор Антахович, еколог:
- Лелеки обирають місце проживання там, де гніздилися їхні батьки, на невеликій відстані від материнського гнізда. Це може бути 500 метрів, кілометр чи два. Якщо там колись гніздилися лелеки, то їхні нащадки щороку, а потім і їхні діти повертатимуться в ці місця кілька поколінь або кілька десятків поколінь. І їх кількість тут, звісно, зростатиме. У будь-якому разі їх кількість буде регламентуватися кормовою базою.
Як тільки вони почнуть відчувати, що їм у цій місцевості нема чого їсти, молоді лелеки наступного року шукатимуть нових місць для гніздування. Вони проводять розвідку таких місць. Як правило, цим займаються самці: шукають місця, де водиться більше кормових об'єктів. Це ящірки, змії, миші, будь-які дрібні ссавці. Якщо в цьому селі з року в рік велика кількість заселених гнізд, значить, їжі для лелек навколо цього села поки що достатньо.