На околиці села Мшана (Городоцький район, Львівська обл.) знаходиться екоранчо місцевого фермера та ветерана війни Ігоря Сабадаша. Починав він з гусей – а зараз в його господарстві майже сотня корів, не рахуючи коней, поні та іншої худоби. Як екоранчо та природа допомагають в реабілітації і самого хазяїна, й інших військових – у матеріалі Коротко про.
Спочатку були гуси
Оазис спокою та місце перезавантаження. А ще популярна туристична локація. Це екоранчо «Сабадаш», яке знаходиться у селищі Мшана, що на Львівщині. Тут майже на 140 гектарах угідь, подекуди болотистих та зарослих чагарниками, живуть 10 коней, 2 поні та майже сотня биків і корів з телятами. До речі, це, мабуть, найбільш фотогенічні тварини, яких нам доводилося бачити, - так спокійно вони позують для фотографії та відео приїжджих туристів.
Власник ферми, місцевий житель Ігор Сабадаш каже, що ранчо – справа усього його життя. А почав займатися фермерством ще у 2013 році.
– Я взагалі не бізнесмен, про рентабельність навіть говорити не хочу, і, повірте, за зарплату тут би не працював, - жартома розповідає Коротко про Ігор Сабадаш. – Моя ферма – це моє місце сили. Люблю землю, люблю тварин, люблю природу. А почалося все з гусей (сміється. – Авт.). Кількома гусками та гусаком зі мною «розрахувався» заготівельник металобрухту. Так я й почав розводити гусей, а згодом «переключився» на коней та корів. Дотепер пам’ятаю, як тільки починав цю справу, мій добрий товариш сказав: «Ігорю, у такому благодатному місці сам Бог велів працювати». Ті слова у мене в пам’яті.
До фермера підходить одна з корів, які живуть на ранчо.
- Це Марта, старожителька ферми, - ніжно гладить лискучі боки тварини її власник. – Комунікабельна, любить товариство, завжди охоче стане до знімання. Узагалі наші корови – це еталон спокою. Усі - абердино-ангуської породи (це класична британська порода) та шароле (порода корів, яку вивели у Франції у XVIII ст.). Це м’ясні породи, які не вимагають традиційного доїння. Телята самі чудово справляються з кількістю молока у корів. Зараз ще маю кілька корівок з Сумщини на перетримці. Власник на війні, а я доглядаю частину його худоби.
Чорнобока красуня хитро примружує очі та рухає вухами: прислухається до слів господаря. І спокійно дозволяє почухати собі боки. Корова Марта та інші тварини ферми звикли до щоденних відвідувачів. На ранчо часто приїздять сім’ї з дітьми, ті, хто хоче покататися верхи, фотографи. А ще тут бувають військові, які пройшли пекло війни. Спілкування з тваринами, відпочинок на природі допомагає «пригальмувати» негативні думки у голові, віднайти хоча б частково бажані спокій та радість.
Тварин випустив на луки
Ігор Сабадаш особливо трепетно ставиться до того, що його ранчо виконує своєрідну функцію реабілітації військових. Мріє побудувати ще одну конюшню. А також звести гостьові будиночки, де усі охочі, в тому числі військові, зможуть провести ніч, а вранці милуватися сходом сонця, насолоджуватись свіжим, аж дзвінким повітрям, активними після відпочинку тваринами. Ось такий, на перший погляд, типово сільський відпочинок – те, що не завадить людям, яких психологічно поколошматила війна.
Сабадаш і сам захищав Україну у 2015-2016 роках, також пішов добровольцем з перших днів повномасштабного вторгнення ворогів.
– Я знав, що буде війна, - зітхає. – Мій бойовий наплічник завжди був зібраним. І 24 лютого 2022 року дружина розбудила мене вранці зі словом «Війна». Тоді я і пішов добровольцем. Сім’ю - дружину Наталю з двома донечками - відправив тимчасово за кордон. А тварин на фермі випустив на луки, щоб вільно гуляли територією. Ранчо обгороджене з одного боку «електропастухом», а з іншого - природними каналами, тому я не боявся, що корови кудись утечуть. До того ж вже пробивалася молоденька трава. Але в той час мої корови мали отелитися, і за це хвилювався. На щастя, за тваринами на фермі погодився доглядати мій добрий друг Андрій, на допомогу якому пізніше долучилися ще знайомі. Завдяки їм я зберіг своїх тварин.
Через 2 місяці військової служби Ігоря серйозно поранили. Далі були довгі місяці лікування та реабілітації. Навіть пересуваючись в інвалідному візку, Сабадаш знав, що буде працювати на своїй фермі.
– Пам’ятаю, як поїхав купувати трактор: отак в кріслі колісному, праві рука та нога не працюють, - розповідає. – А трактор за хорошу ціну продавав дідусь, який виїздив до дітей у США. Так той дід був вражений, казав, хлопче, який трактор, яка ферма, ти ж на візку пересуваєшся.
Та все ж трактор Ігор Сабадаш купив. І зараз сам працює на ньому. Узагалі донедавна усю роботу на фермі виконував самостійно.
– І ось так в процесі роботи усьому сам і навчався, - сміється. – Навіть загнати худобу туди, куди треба, ой як непросто.
А обсяг роботи на ранчо постійно зростає. І, виявляється, знайти ще одні працьовиті руки досить складно. На щастя, фермер не так давно знайшов собі в допомогу працівника.
Разом із помічником Ігор Сабадаш виконує усю роботу по господарству. Крім догляду за худобою, доводиться розчищати угіддя від чагарників, які швидко розростаються. Дружина Наталя та донечки Софія і Меланія займаються розвитком сторінок ранчо у соцмережах, дбають про комфорт на фермі. І підтримують усі починання свого чоловіка та татка.
– Мало не забув: маю ще одного помічника, - сміється Ігор. - Це пес Боня. Він виріс на фермі і навчився завертати худобу.
Кожна тварина на фермі має свій характер. Так, серед коней є норовливі особини. Інколи й Боню не слухають. Тому щотижня на ферму приїздить інструктор з верхової їзди, тренує тварин, допомагає гостям, які хочуть покататися верхи. Сам власник також непогано тримається у сідлі. Щоправда, зізнається, падав багато разів. Але вставав та знову повертався у сідло.
– Якщо людина має ціль, то все вдасться, - каже Ігор. – А щодо фермерства, то чесно скажу: без дотацій нам, фермерам, дуже важко. Час від часу я отримую таку допомогу від держави. Зокрема, виграв грант на 50 тисяч гривень на реалізацію кращого бізнес-плану за програмою «Кроки до розвитку села». Фермерство в Україні – це все ж багато роботи, але мало прибутку. Можливо, через покоління, тобто вже мої внуки матимуть пристойний дохід з цього ранчо. Але перш за все, звісно, потрібна наша перемога.