Першу волонтерську хвилю 64-річна Алла Мрочко із селища Благодатне на Волині почала піднімати ще 2014 року. Тоді її син Костянтин без вагань зібрав рюкзак і поїхав на фронт – якраз у свій день народження 9 квітня. Служив під Іловайськом та Дебальцевим.
Приїхав воювати з Ізраїлю
- У 2014-му хлопці не мали нічого – «голі, босі та простоволосі», - згадує в розмові з Коротко про волонтер і мама Костянтина Алла Мрочко. - А матері ж хвилюються - чи не голодний син, чи тепло йому... Пішла в селищну раду і почала пояснювати, як важливо допомогти нашим дітям. Адже сьогодні в окопах будуть наші сини, завтра – ваші. Не могла сидіти вдома… Усі мої особисті справи втратили сенс, важливо було лише, щоби хлопці вистояли.
Справа пішла, приєдналися сусідні села. Почали збирати гроші, знайшлися добровольці-волонтери.
- Це зараз є благодійні організації, а тоді нічого такого й близько не було, - продовжує Алла Мрочко. – Просили продукти у магазинах, люди давали, хто що міг.
Так розпочався волонтерський шлях завдовжки десять років. Повернувшись із війни у 2015 році, танкіст-навідник Костянтин Мрочко також допомагав фронту, а пізніше виїхав до Ізраїлю – змінити картинку. Розпалася сім'я, що вплинуло на душевний стан.
Перед початком великої війни прилетів назад – знав, що вона буде, і готував близьких. У перші години вивіз сестру з племінниками та сина з Києва, де вони всі разом жили по сусідству, і другого дня пішов у військову частину у Володимир-Волинському.
Спочатку служив під білоруським кордоном, потім, коли події почали розгортатися з неймовірною швидкістю, усіх перекинули під Київ – до Наливайківки Бучанського району, де знаходиться аеродром, біля багатостраждального селища Макарів. Це село війна також рознесла у тріски, але на тлі бід у навколишніх населених пунктах Наливайківка рідше світилася у новинах.
Єдиний загиблий в екіпажі
Мама бійця згадує: ситуація у перші дні була схожою на те, що відбувалося у 2014-му, коли солдати мало не з голими руками йшли на танк.
- Я переживала, що мій Костя з хлопцями був голодний у останні дні свого життя, - продовжує Алла. - Але потім дізналася, що там були люди, які їх годували та поселили в себе.
Костянтин Мрочко загинув 8 березня 2022 року. Два снаряди потрапили прямо в його танк. Командир та двоє механіків врятувалися, а навідник загинув. Танк згорів.
Костянтина Мрочка мама поховала лише майже через два роки. Президент вручив невтішній Аллі орден "Золота Зірка" і надав її синові найвищого ступеня відзнаку - Герой України.
На честь танкіста-віртуоза назвали вино
Побратими кажуть – за Костянтином росіяни нібито полювали ще з 2014 року. Працював без промаху, загалом був грозою на полі бою. Серед своїх мав славу танкіста-віртуоза. Машини свого підрозділу з оточення під Дебальцевим вивів через мінне поле без втрат.
В Ізраїлі після загибелі Костянтина його колишні співробітники з екоферми, де він висаджував виноград, 2022 року випустили серію вина, названу на його честь. Друзі з Ізраїлю провели там поминальну церемонію, підтримати сім'ю двічі приїжджала його ізраїльська наречена. Пам'ятають його і на Волині.
Алла Мрочко не забуває про побратимів сина і, незважаючи на те, що вже могла б відпочивати на пенсії, невтомно готує посилки на фронт. Ось і сьогодні ледве встигає знайти час, щоб поговорити з журналісткою Коротко про.
- Ось їде п'ять машин до п'яти підрозділів, у тому числі – до Костиних побратимів, і кожну треба завантажити продуктами та потрібними речами на 20 тисяч гривень, – пояснює Алла Мрочко. – Кажуть, що люди байдужі, що для когось війни не існує – але ми таких людей не бачимо… Бачимо, що нам допомагають.
Шишки не дають диму
У волонтерському "мурашнику" на Волині працює кілька груп – хтось готує м'ясо, хтось вареники та салати, хтось випічку. Алла впевнена: поділ праці навіть на кухні – це розумно. А хтось – робить окопні свічки із… шишок.
– У мене на подвір'ї ростуть ялинки, і я якось подумала, чому б не спробувати робити свічки з них, – зазначає Алла Мрочко. – Ми їх протестували – горять менше, натомість взагалі не дають диму, на відміну від паперових. Тож зайнялися ще й ними. Шишки збирали і самі, і Костин друг-лісник нам привозив їх мішками.
Не шишками єдиними – робили й буржуйки, та чого тільки не робили ці десять років.
А ще волинські волонтери відправляють на фронт цілющу мазь, яка взимку допомагає від обморожень, а зараз і від опіків та інших пошкоджень. На жаль, головний «виробник» мазі, бабуся, нещодавно померла, але рецепт, що передавався в її сім'ї з покоління до покоління, зберігся.
Наразі ж волонтери починають вирішувати наступне завдання – стартувала підготовка до Великодня. Поки що Алла Мрочко ламає голову, де на це все взяти гроші, але на Волині впевнені – знайдуться добрі люди.