Олімпійські ігри 2024 року все ближче, і ми продовжуємо вас знайомити з перспективами України в Парижі. В цьому матеріалі поговоримо про збірну України з дзюдо, яка є однією із найсильніших у Європі. Наші хлопці і дівчата мають гарні шанси, і про них Коротко про розповідає головний тренер збірної Віталій Дуброва.
Якщо потрапив на Олімпіаду, ти вже найкрутіший
- Хто, на вашу думку, із наших спортсменів, зможе поборотись за медалі на ОІ у Парижі цього року?
- Трішки таке некоректне запитання. Оскільки Олімпіада - це такі змагання, де кожен спортсмен, який туди їде, в нашому виді спорту може боротися за нагороди, враховуючи рівень конкуренції, який там є. Але, звісно, в першу чергу, ми розраховуємо на Дарію Білодід, вона у нас дворазова чемпіонка світу, олімпійська призерка, та на чемпіона Європи Богдана Ядова. Це основні надії. Але насправді може бути що завгодно, адже це дзюдо, це висока конкуренція і висока мотивація. Можна пригадати Романа Гонтюка, який в 2004 році їхав не в статусі фаворита, але здобув олімпійське срібло. Кожен спортсмен, який поїде на Олімпіаду, боротиметься за нагороду.
- А чи є в команді молоді і перспективні спортсмени, які очевидними фаворитами не є, але здивувати дуже сильно на турнірі можуть?
- Тут така ситуація: відбір такий, що ти не можеш не входити в топ і потрапити на Олімпіаду. Тому що на Олімпіаду потрапляють спортсмени з найкращим світовим рейтингом. Тож кожен, хто приїхав на ОІ, - вже найкрутіший.
З молодих я б відмітив Михайла Свідрака. У нього поки що немає гучних нагород на чемпіоната світу чи Європи. Але має в дорослому дзюдо на своєму рахунку перемоги над призерами чемпіонатів світу та Європи. Наприклад, на Grand Slam Ташкент-2024 він здобув бронзу, і на п’єдесталі пошани поруч з ним стояли два чемпіони світу різних років та олімпійській призер. Правда, Михайлу ще треба боротися за ліцензію на участь в ОІ. На останніх турнірах він добиратиме потрібні бали, щоб гарантовано потрапити на Олімпіаду.
- Як змінився потенціал збірної України у порівнянні з минулою Олімпіадою? Чи стала наша команда сильнішою? Чи, навпаки, слабшою?
- Я не можу сказати, що ми стали слабшими. Відбувається зміна поколінь. Після Токіо у чоловічій команді завершили кар’єру досвідчені Георгій Зантарая, Кеджау Ньябалі, із-за травми не зміг боротися за олімпійську ліцензію Яків Хаммо. У жіночій команді також дві учасниці Олімпіади-2020 – Анастасія Турчин і Єлізавєта Каланіна - завершили кар’єру.
Але зміна поколінь пройшла досить безболісно, бо ще раз повторюсь, у нас є чемпіон Європи-2022 Богдан Ядов, у дівчат у категорії до 78 кг маємо дуже перспективну Єлизавету Литвиненко, вона бронзова призерка чемпіонату світу 2022 року, та Юлію Курченко - чемпіонку Європи у групі до 23 років. Їм обом лише по 20 років. Звісно, хотілося б мати більше таких спортсменів, як Литвиненко, Курченко або Свідрак. Але треба враховувати нинішню ситуацію з війною.
Війна накладає свій відбиток
- Як війна впливає на підготовку наших спортсменів? В яких умовах вони тренуються? Чи всього у них вистачає?
- Багато молодих спортсменів виїхало за кордон. Багато тренерів також або виїхали, або воюють в лавах ЗСУ. Взагалі треба оцінювати адекватно – в нашому виді спорту ще досить все добре, враховуючи теперішню ситуацію в країні.
Звісно, війна впливає на спортсменів, як і на звичайних людей – тривоги, бомбардування… Все це накладає свій відбиток. І спортсмени тут не виключення. У багатьох близькі воюють або причетні до ЗСУ. Тренуємось у Києві, Дніпрі, на олімпійській базі у Кончі-Заспі або виїжджаємо за кордон. Звісно, коли спортсмени їдуть, вони нервують, переживають за свої родини – дітей, близьких, дружин, батьків. Зрозуміло, що це також накладає свій відбиток на психологічний стан.
- Можна сказати, що через це виїзд за кордон ще більш стресовий, ніж знаходження тут?
- За кордоном ти можеш тренуватись спокійно. У тебе немає ніяких тривог. Але будь-яка нормальна людина переживає за своїх близьких, які лишились вдома. А тренуватися в тому ж Києві чи Кончі-Заспі, де іноді за день 4-5 тривог, і ти перериваєш постійно тренування, йдеш в укриття, чекаєш, щоб закінчити потім тренування, довести його до кінця. Звісно, це накладає свій відбиток. Не треба спортсменів відрізняти від звичайних людей, вони, як і звичайні люди, також переживають.
Наша команда усім забезпечена завдяки Міністерству молоді і спорту і Національній федерації на чолі з Михайлом Кошляком, основна команда не має у нас проблем. Ми можемо виїжджати тренуватись за кордон, і матеріально-технічна база у нас повністю забезпечена, починаючи від кімоно до медичного забезпечення. Враховуючи війну в країні, жалітися ми не можемо.
Японці традиційно - найсильніші
- Як змінився розклад сил у дзюдо? Які країни сильніші? А хто став слабший?
- Основні фаворити, як і завжди, це японці. Це - родоначальники дзюдо. Загалом глобально нічого не змінилось. Які країни були сильними, а це Франція, Нідерланди, Бразилія, Грузія, Узбекистан, ті й лишились. Конкуренція дуже висока. В кожній ваговій категорії на Олімпіаді буде по 20-24 спортсмени, з яких 16-18 реально можуть претендувати на медаль. Звісно, є й явні фаворити, але конкуренція дуже висока. З’явились спортсмени з африканських країн, Австралії, Скандинавії, а це країни, які в дзюдо себе раніше навіть не проявляли. Практично у кожній країні є по 1-2 спортсмени топ-рівня.
- У якій формі наразі наші зірки?
- Зараз ми поки не в оптимальній формі, бо до Олімпіади ще 3 місяці, почнеться вона в кінці липня. Поспішати поки не треба. Зараз йде процес роботи з максимальними навантаженнями. Ведеться базова підготовка до Олімпіади, маємо контрольні старти, через три тижні нас чекає чемпіонат Європи у Хорватії. Ще частина спортсменів 19 - 24 травня боротиметься на чемпіонаті світу у Абу-Дабі.
Росіяни і білоруси у нейтральному статусі
- Якою є зараз ситуація з росіянами і білорусами у дзюдо?
- В дзюдо вони є, вони допущені у нейтральному статусі і беруть участь зараз у всіх змаганнях. Ми деякий час бойкотували змагання, на яких вони були, але у нас не було достатньої підтримки в цьому. Тому, щоб забезпечити відбір на Олімпіаду, нашим спортсменам доводиться змагатись з росіянами і білорусами. Від білорусів приїжджають по 2-3, максимум 5 спортсменів. А росіян більше, вони їздять у повному складі. Руки їм ніхто не тисне, ніхто з ними не спілкується, але в дзюдо вони є.
- Як ви вважаєте, зважаючи на їх присутність і, взагалі, кремлівське лоббі в дзюдо, чи може бути таке, що нашим хлопцям і дівчатам слід очікувати провокацій і несправедливого суддівства?
- Це, насправді, неможливо. Так, суддівські помилки бувають завжди, незалежно від того, росіяни це чи ні. А те, що багато років російські компанії були спонсорами світової федерації, всі ці зв’язки, незважаючи на теперішній нейтральний статус, точно не втрачаються. А зараз вони змагаються без прапора і гімну. Нам не потрібно звертати на це уваги і потрібно йти своїм шляхом.