Національна команда України 26 березня має провести вирішальну гру за вихід на Євро-2024 зі збірною Ісландії. Після «валідольної» перемоги 2:1 над Боснією та Герцеговиною на нас чекає суперник, який декласував Ізраїль з рахунком 4:1. Переможцю гарантовано путівку до Німеччини, де з 14 червня до 14 липня відбудеться головний континентальний турнір чотириріччя. І поки наші вболівальники лише налаштовуються на гру у Вроцлаві, федерація футболу Ісландії вже анонсує початок продажу квитків (вони стартують у середу, 27 березня) на поєдинки Євро-2024.
Звісно, із застереженням, "якщо переможемо Україну". Втім, острів'яни в успіху майже не сумніваються.
Так, на думку букмекерів, Україна в матчі - безумовний фаворит. Коефіцієнт перемоги команди Реброва 1,26, на ісландців - 4,10. І у рейтингу країн УЄФА наша країна знаходиться на 18-му місці, Ісландія - на скромній 41-й позиції. І у вирішальній грі Україна грає на умовно домашньому стадіоні в польському Вроцлаві. І за всіх обставин підтримка трибун буде на боці України. Проте в Ісландії на всі чинники не "на їхню користь" дивляться поблажливо, трохи навіть зверхньо. Мовляв, ми вже не раз дивували футбольний світ, і нічого не заважає зробити це знову.
Не просто вискочки
І це не пуста бравада. Дивували – не те слово. Особливо на Євро-2016, коли «вікінги» (так називають їх фанати) у 1/8 фіналу обіграли англійців і всерйоз претендували на боротьбу за медалі, програвши в результаті лише неперевершеній Франції. А після виходу острів'ян на ЧС-2018, коли Ісландія стала найменш населеною країною, чия збірна брала участь у фінальному турнірі чемпіонатів, стало зрозуміло – вони не просто вискочки.
Тоді заговорили про новий тренд у світовому футболі і запитали: як стало можливим таке диво? Маленька країна, всього близько 300 тисяч населення (трохи більше, ніж у Житомирі чи Полтаві). Клімат зовсім не бразильський чи іспанський (де сам бог велів грати у футбол). Тут він морський субарктичний, і навіть саме визначення звучить холодно. Середня температура в розпал літа рідко піднімається вище за 10 градусів. Тут далеко не найрозкрученіший і найвідоміший європейським уболівальникам національний чемпіонат. Чи багато вам скажуть назви таких клубів, як "Брейдаблік" чи "Вікінгур" (торішній та нинішній чемпіони країни)? Чому ж тоді, «наші хлопці» (ще одне прізвисько, отримане командою від фанатів) на рівних грають із визнаними авторитетами, чому скаути клубів-грандів вишукують і підписують контракти з ще юними потенційними ісландськими зірками?
Ісландський досвід вивчали чи не під мікроскопом і дійшли висновку: сплеск успіху стався через програму розвитку дитячо-юнацького футболу та тотальне захоплення буквально всіх мешканців країни цим видом спорту. За статистикою, Ісландія на початку цього століття займала перше місце за кількістю футболістів на душу населення. Приблизно кожен десятий ісландець – футболіст. При цьому серед 33 тисяч любителів футболу - 15 тисяч – чоловіки, а серед них лише 3 тисячі дорослих. Увага та підтримка своєї національної команди – це лише крихітна частина всього, що робиться для футболу зокрема і для спорту взагалі.
Дивуватися чи заздрити?
Футбольні клуби на острові не зовсім відповідають нашому уявленню цього визначення. Імовірніше - це спортивні клуби, де не менша увага приділяється всьому, що пов'язане зі здоровим способом життя. Взяти той самий «Вікінгур» (діючий чемпіон з Рейк'явіка). Разом із футболом тут розвивають гандбол, великий та настільний теніс, велосипедний спорт, карате, гірськолижний спорт. Знайомство дітей із «асоціацією вікінгів» (як вони себе називають) починається з 3 років, коли дітлахів вперше приводять на екскурсію до клубу. Потім розвиток триває у дитячих садках та у початковій школі. А після 6 років уже можна починати займатися серед "вікінгів". Весь цей час за прогресом малечі уважно спостерігають фахівці. Для них організовують спеціальні акції та розвиваючі програми. Наприклад, зараз відбувається цикл «великодніх тренувань». Начебто звичайний футбол, але з оригінальною родзинкою. А звідси вже відкриті дороги куди завгодно - хоч у збірні, хоч у клуби, хоч просто у нормальне доросле життя. Сьогодні під опікою клубу перебуває 1200 дітей. У самому «Вікінгурі» пишаються, що люди під час переїзду спеціально обирають район ближче до клубу – це показник вдячності та популярності. І це не унікальне явище, подібні програми діють у всіх клубах країни.
У Федерації футболу Ісландії пріоритети, безумовно, інші – насамперед робота тут уже йде зі збірними. Але! На сайті організації під рубрикою "футбол для всіх" просуваються навіть дивовижні для нашого розуміння програми. Серед них "прогулянковий футбол" (walking football). Нова гра стала популярною в Європі у 2022 році, і в Ісландії її підхопили. Правила прості, головне в ній - практично зведений нанівець ризик отримання травм. А ще грати можна у будь-якому віці та перебуваючи у будь-яких фізичних кондиціях. Ще один розділ - "футбольний фітнес". Начебто звичайний фітнес, але з використанням футбольного м'яча. І так, цим теж займається національна федерація футболу. Подібних програм у ісландців десятки на будь-який смак.
Окремо стоїть новий проєкт, якому сьогодні тут приділяють особливу увагу. Це "візуальне освітлення". Концепція така: незрячі вболівальники також хочуть підтримувати свою команду на стадіоні. При цьому почуватися комфортно. Тому із середини 2023 року на матчах національних збірних (як чоловічих, так і жіночих) діє спеціальна послуга. Людина з проблемами зору при вході на стадіон отримує навушники і під час гри слухає трансляцію, організовану спеціально для таких, як вона. В середньому на ігри приходить до 60 таких любителів гри. За нашими мірками, зовсім небагато, а от ісландці стверджують, навіть якщо на матчі буде один такий уболівальник, то коментатор все одно розповідатиме про гру.
Найголовніше - ісландці роблять все це не задля досягнення великих перемог. Ні, просто вони так звикли жити. Забезпечуючи максимальні можливості кожному своєму громадянину. А перемоги та визнання приходять як наслідок. А якщо з якоїсь причини цього не станеться, ісландці не дуже засмутяться.
В ТЕМУ
Шведський тренер та ставка на легіонерів
Трансформації першої команди країни такі ж стрімкі, як і розвиток тутешнього футболу. Ще кілька десятиліть тому її склад формувався із місцевих любителів гри. Було нормально, коли на поле виходили листоноші, будівельники та поліцейські. Цю "солянку" любителів розбавляли 2-3 професіоналами, які грають за кордоном, переважно у скандинавських клубах. Навіть команда, яка стала сенсацією на Євро-2016, ще була такою. Нині все по-іншому.
В обоймі норвезького тренера Оге Харейді немає жодного футболіста, який представляє національний чемпіонат. Географія європейських країн представлена досить широко: скандинавські країни, Бельгія, Франція, Англія, Італія, Нідерланди, Німеччина.
До речі, гравці, які потребують особливої уваги, також грають за кордоном. Це капітан Йоханн Гудмундссон з англійського "Бернлі" та збірної Альберт Гудмундссон з італійської "Дженоа". Перший поки що відновлюється після отриманої травми, і його участь у грі під питанням. Другий - у чудовій формі, саме він «поховав» Ізраїль, забивши в поєдинку з ним три м'ячі.