Українському композитору та музиканту Володимиру Івасюку 4 березня виповнилося б 75 років. Він вважається основоположником естрадної музики в Україні, а його творча спадщина продовжує надихати покоління.
Івасюк народився у місті Кіцмань на Буковині. Незважаючи на те що мав медичну освіту, він майстерно володів грою на скрипці, фортепіано, віолончелі та гітарі і виявляв інтерес до написання пісень. Його музичний талант проявився ще в ранньому віці. За своє коротке життя він написав близько 100 творів, які стали народними хітами. Серед них "Я піду в далекі гори", "Водограй", "Пісня буде поміж нас", "Два кольори", "Лиш раз цвіте любов".
Він не був членом Спілки композиторів, але при цьому вигравав різні конкурси як в СРСР, так і за кордоном, створюючи пісні під псевдонімом. Свої перші твори Володимир Івасюк приносив композитору Левкові Дутковському. Всесоюзний успіх принесла йому композиція "Червона рута", яку в різний час виконували Софія Ротару, Назарій Яремчук, гурт "Плач Єремії", Тото Кутуньо та інші артисти.
Творчий союз із Ротару згодом переріс у тісне співробітництво. Разом вони видали платівку з 12 треками, яка стала першим та єдиним у світі україномовним концептуальним диском. Тоді "Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару" випустили не лише у СРСР, але й у США, завдяки чому платівка стала популярною за кордоном.
- З Володею ми познайомилися 1971 року, коли режисер Роман Олексів запросив мене на роль у музичному фільмі «Червона рута». Це був незабутній час, сповнений натхненною творчістю та великими надіями на майбутнє. Кожна його пісня була написана наче для мене. І ті почуття, які звучали в них, були близькі нам обом, – згадувала про зустріч із композитором Ротару. - Секрет його успіху в тому, що він не йшов до людей із підробленими почуттями. У його піснях, романсах, баладах жила любов. Всі його напрацювання, залишені нам у спадок, були не блискавичним спалахом, а великим мистецтвом, яке давалося у болісних роздумах, тривалих пошуках та сумнівах.
Трагічна смерть музиканта залишається загадкою і дотепер. Композитора не стало у 1979 році у віці 30 років. Незважаючи на офіційну версію слідства про самогубство, його близьке оточення вірить, що Івасюка вбили співробітники КДБ через його активну проукраїнську позицію та несхильність до радянського режиму. Він зник 24 квітня, його пошуки тривали до 11 травня, потім правоохоронці закрили справу через відсутність будь-яких доказів. За тиждень після цього композитора знайшли повішеним у Брюховицькому лісі.
Влада СРСР докладала чимало зусиль, щоб видати раптову смерть Івасюка за самогубство. Після трагедії рідним не давали згоди на поховання композитора на Личаківському цвинтарі, а місцеві газети заборонили писати про його смерть. Проте у день похорону тисячі львів'ян вийшли на вулиці міста, щоб провести Івасюка в останню путь.
Після проголошення незалежності України прокуратура повторно розслідувала смерть Івасюка у 2009-2012 роках. Слідчі відновили справу у 2014 році, заявивши, що є необхідність перевірити на причетність до позбавлення його життя певного кола осіб.
Справа музиканта продовжує жити і після його смерті. Більшість українських артистів записують кавери на пісні Івасюка, про його життя знімають документальні фільми та спецпроєкти. Одним із таких став фільм "Феномен Івасюка", створений автором YouTube-каналу "Загін кіноманів" Віталієм Гордієнком. До нього увійшло багато архівних кадрів та унікальних записів композитора, а коментарі до фільму дали Святослав Вакарчук, молодша сестра Галина Івасюк, поет Богдан Стельмах, який дружив із музикантом.