Рідне село Тетяни – Количівка, яке розташоване за 30 км від Чернігова, опинилося під обстрілами в перші дні війни. Від обстрілів постраждали господарства практично всіх місцевих жителів, поля досі понівечені вирвами.
Але, незважаючи на всі складнощі, Тетяна продовжила вирощувати гречку та трави для чаїв. Каже, у такий спосіб спільну справу з чоловіком, який пішов на фронт, підтримує. А ще бачить у цьому сенс свого життя.
Урожай розбирають за місяць
Запаси зеленої гречки Тетяни Шанойло рідко дотягують до весни. Зазвичай органічний продукт розкуповують ще у вересні - через місяць після збору.
До того як вийти в поле з першим у своєму житті насінням гречки близько десяти років тому, 39-річна Тетяна працювала у сфері дизайну у Києві. Сімейні обставини змусили повернутися на малу батьківщину, а тут вже довелося вигадувати, чим займатися. Була земля – отже, можна щось садити! Чому саме гречку, вона навіть собі пояснити не може.
– Я до цього ніколи її не вирощувала, зелену навіть не пробувала, – бентежиться у розмові з «Коротком Про» Тетяна Шанойло. – Але чомусь вирішила сіяти цю культуру… То була авантюра. Перепробувала і з десяток інших, але зупинилася саме на зеленій гречці. Шукали сорти української селекції, ганялися за особливо врожайними. Можу сказати, що наша гречка вирощується точно без хімії. Її можна варити та пророщувати. Вона чиста, гарна і головне, нам говорили, нереально смачна – аж гордість бере.
Тетяна каже, зелена гречка їй подобається тим, що з неї можна вигадати стільки страв!
- Її можна просто зварити - тільки потрібно додавати менше води, можна проростити і додавати до салатів, також з нею виходить дуже смачний хліб. Можна пекти млинці, робити сиркову масу, коктейлі-смузі... Я навіть «нутеллу» для дітей із неї роблю – додаю ще фініки, шоколад, какао.
Смак такої гречки зовсім не схожий на звичний – він ніжніший. Типового насиченого запаху також немає.
- Це як сирі та смажені горіхи – начебто схожі, але зовсім різні, – пояснює Тетяна.
Перші кілька років Тетяна із чоловіком просто спостерігали за тим, як росте гречка – не знали спочатку навіть, що з нею робити. Адже її не можна зібрати, як кукурудзу чи квасолю – кожне зернятко потрібно очищати від «шкаралупок». Обладнання для цього не було, а на промислових об'єктах такі малі обсяги обробляти не виходило. Але потім чоловік-комбайнер сам спорудив верстат - і справа пішла.
Наша відповідь ГМО-гречці з Китаю
Починали з пів гектара за селом, а через десять років дійшли до 30 гектарів. Щоправда, торік Тетяна скоротила посівні площі до 20 гектарів. Чоловік пішов на фронт на початку війни – допомагати особливо нема кому. Тому довелося зменшувати площі.
– До вторгнення у нас було понад 20 культур, включаючи просо, пшеницю, овес. Деяким культурам не підходив наш ґрунт. З іншими, наприклад, із квасолею, було складно працювати. В основному, наша продукція була для пророщування та варіння каш із цільнозернового зерна. 2020 року зробили млин, мололи цільнозернове борошно, - розповідає наша співрозмовниця. - Сьогодні ми вирощуємо лише гречку. Через війну довелося відкласти інші культури.
На щастя, не все доводиться витягувати на тендітних жіночих плечах.
- У чоловіка була можливість приєднуватись: робота у нас сезонна. Посіяли під час його відпустки гречку – він приїжджав, допомагав. Родичі допомагали також.
Сказати, що гречка в Україні – це вигідний бізнес, не можна. Хоча зелена органічна і дорожча за звичну нам, статки на ній не сколотиш.
– Зараз ціна магазинної гречки 23 гривні, і я впевнена, що наступного року її взагалі ніхто не сіятиме, – пояснює Тетяна. – Якщо на пшеницю більш-менш стабільна ціна, то гречка завжди – або дуже дорога, або дуже дешева. Агрохолдинги нею не займаються, у фермерів це також непопулярна культура - багато не продаси, а врожаю вона дає менше, ніж, припустимо, кукурудза або соняшник. У нас люди раніше нею годували худобу – бо продавати могли ще за меншою вартістю, ніж вклали в неї. Коли зростає ціна – сіють трохи більше, коли падає – везуть із Китаю та інших країн. Але це часто ГМО – вона дає більше врожаю. В Україні вона не сіється – заборонена до сівби, оскільки вона не внесена до регістру.
Велика війна далася взнаки на збуті – багато магазинів і виробництв, які брали зелену гречку на продаж або для пророщування, закрилися. Але Тетяна не сумує, каже: «Я ж не одна така».
- Отже, все починаю з нуля, - зазначає фермерка. – У нас було багато поставок на південь та схід, вони, зрозуміло, також пропали. Півтора року війни у нас взагалі не було гречки – не сіяли, я з дітьми та мамою виїхала до Івано-Франківської області. Але вже 2023 року вона знову з'явилася.
Вчиться на агронома та відроджує традиції
Цього року Тетяна також почала робити дідухи. З уроків народознавства у школі запам'ятала, що така традиція була колись на Чернігівщині.
- Але я не пам'ятаю, щоб у нас ставили дідухи. Та навіть бабусі цього не пам'ятають, – розповідає Тетяна. – А у дослідженнях це є. До нас московія зайшла набагато раніше, ніж на захід України, тож традиції змусили забути значно швидше. Хочу і просвітницьку роботу у цьому напрямі вести.
Для нового захоплення жінка посіє ще зернові культури, щоб наступного року порадувати українців красивими різдвяними символами. А ще – пішла вчитися на агронома, щоб підвищити свої знання.
До речі
Планую робити 20 видів чаю
На Прикарпатті (куди Тетяна з дітьми виїжджала під час активних бойових дій на Чернігівщині) жінка також не змогла сидіти без діла: почала розвивати ще один напрямок, яким і наразі займається, – трав'яні чаї. Рецепти складає сама – якось на прохання знайомих, які відкривали магазин з метою розвивати туризм, за півтори доби вигадала з десяток рецептів.
- Найпопулярніший - це "Хріновий" чай, основа у нього якраз листя хрону, – ділиться Тетяна Шанойло. - Зробила я його після того, як батько вичитав і переслав мені статтю про противірусну і стимулюючу дію листя хрону. Корінь, звісно, там не використовується. У складі цього чаю є яблуко, лимон, лемонграс, імбир і цвіт бузини. Смак у чаю неймовірний! Ніхто ніколи не вгадує, що в його основі – хрін.
І на одному виді чаю Тетяна зупинятися не збирається.
– Люди люблять брати нашу «Українську сакуру». Цей чай містить ферментоване листя, сушені ягоди, квіти вишні, мелісу та стевію. Основну частину мого чаю, відсотків 85, зроблено за авторським рецептом. Є й такі рецепти, які я брала з книжок травників, використовувала народні рецепти, але трохи їх видозмінювала, переробляла на власний смак, – каже вона.
Жінка нарікає на складності у збиранні трав, адже в ліси особливо зараз не підеш – в окрузі все заміновано. Але, певна, вихід можна знайти завжди, було б бажання.
- Дуже багато інгредієнтів – вишню, малину, смородину, ягоди – я вирощую вдома, у нашому саду. Це календула, ферментоване листя вишні, малини, різноманітні фрукти, яблука, пелюстки троянд – великий асортимент.
Раніше на необроблених полях збирали ромашку, волошки та інші трави. Після вторгнення в ліс уже не підеш. Тож цього й минулого року їздила до Івано-Франківської області – діти відпочивали, грали з друзями, а я збирала траву – чебрець, іван-чай, хвощ. Знала, куди я їду і навіщо. Невелику частину трав я докупляю. Хочу розширити асортимент хоча б до 20 чаїв. Знову придивляюся до рецептів чаїв, планую відрегулювати заспокійливий чай.