Доки наша влада думає, як повернути чоловіків, які незаконно виїхали за кордон, і заманити їх до армії, є іноземці, які приїхали в Україну у розпал війни та своїми силами допомагають на місці і військовим, і цивільним.
Один із таких волонтерів – нідерландець Едвард Хіршфельд. Кореспондентка «Коротко про» поспілкувалася з містером Хіршвельдом, розпитала про його враження від України, проблеми у волонтерстві та любов до американських стейків і українських палюшок.
У дворі облаштував коптильню-гриль
Усміхнений бородань майстерно розпалює вогонь для барбекю. Поряд на столі – замариноване у всіляких спеціях м'ясо.
- Готуватиму стейки зі свинини, - каже. – Військові їх обожнюють.
Едвард Хіршфельд – шеф-кухар одного із нідерландських ресторанів. Спеціалізується на м’ясі та барбекю. Ще кілька років тому готував для великої кількості людей на різноманітних фестивалях та інших заходах. Та почувши про війну в Україні, вирішив допомагати як може.
- Коли дізнався, що мільйони людей покинули домівки, теж виїхав до кордону (має на увазі рубіж між Україною та Польщею. – Авт), - розповідає Едвард Хіршфельд. - Я можу готувати висококалорійні білкові страви без будь-якого спеціалізованого обладнання, мені треба лише дрова. Там же я почув, що багато українських солдатів залишилися без хорошої їжі. Тому почав возити продукти на схід України з водіями, так званими евакуаторами. Вони завозили речі та їжу для військових і витягували з-під обстрілів цивільних людей.
Відтоді вже майже 2 роки нідерландець знаходиться в Україні. Тимчасово мешкає десь на Донеччині (точне місце знаходження не каже задля безпеки), звідки рукою подати до фронту.
У своєму дворі облаштував коптильню-гриль, на якій готує м’ясні страви для військових. Каже, за раз у такій пічці можна приготувати до 350 кілограмів м’яса. Готує, за його ж визначенням, в американському стилі.
- Справді, я готую суто за рецептами, популярними у США, - розповідає Едвард. – А ось з нового, що спробував готувати тут, це шашлик. Готував цю страву влітку. Дуже смачно. Але для великих порцій, які я і готую, використовую барбекю, тому що швидше й легше.
Ось такі великі порції м’яса, про які розповідає, Едвард відправляє військовим на передову.
А ще встигає віддалено збирати пожертви небайдужих співвітчизників, закуповує продукти та необхідні на передовій речі і власним автомобілем доставляє таку гуманітарну допомогу військовим. Хоч потроху вчить українську мову, все ж спілкується англійською. А щоб порозумітися, використовує мобільні перекладачі.
Розчарований бюрократією
Україна Едварду подобається. Каже, вражений добротою та стійкістю українців.
- У прифронтових регіонах у людей немає змоги піти в магазин і купити те, що треба, - розповідає. – Там і магазинів вже немає, все зруйноване. Вражає сміливість тамтешніх мешканців. Люди, які там живуть, хочуть там залишитися і надалі. Це переважно старшого віку жінки. А їх обстрілюють мінімум разів з 10 на день. Та вони залишаються, бо це їхня земля.
Але розчарований нашою бюрократією у всіх сферах. Жаліється, що для того, аби доправити гуманітарну допомогу до тих, хто її потребує, треба багато паперів, підписів, печаток. Усе це забирає чимало часу.
- А ще розчаровує те, що гуманітарна допомога зберігається у Львові, - пояснює Едвард. - І, повірте, багато що з тих товарів лишається у тому ж місті. Це неправильно. Люди в Херсоні чи на Донеччині потребують цієї допомоги. Вони не мають ні грошей, ні магазинів. Все розбомблене. Тому мені дуже подобається, що я можу взяти свою машину, продукти і через 15 хвилин буду в зоні бойових дій, привезти туди їжу, якісь необхідні військовим товари. Тоді я щасливий.
- Не боїтесь їздити туди, де гаряче?
- Ні, - усміхається чоловік. – Якщо чесно, на переповнених автомобілями дорогах Києва я почуваюся в більшій небезпеці. Ох, шалений транспорт в Україні вбиває більше людей, ніж війна...
«Дайте українським військовим зброю!»
Поки нідерландський кухар карамелізує м'ясо, розпитуємо його про особисте. Виявляється, вдома на Едварда чекають 17-річна донька, а ще подруга.
- Як ваші рідні ставляться до того, що ви тут, в Україні, де в розпалі війна?
- Вони мене люблять і, звісно, хочуть, аби я повернувся додому. Та разом з тим розуміють, чому я тут.
Чоловік каже, що після побаченого в Україні його погляди на життя змінилися.
- Я бачу, якою егоїстичною може бути Європа, - зітхає Едвард. – Усі ми маємо боротися проти війни. Наприклад, грошима на продукти та інше мені допомагають прості люди, а не уряд. Заправляю автомобіль я за свої гроші, а не за допомогу від уряду. Так, я вдячний, що небайдужі громадяни допомагають чим можуть. Але хотів би почути, як європейські урядовці скажуть: от ми купуємо 500 машин на український фронт. А коли мова заходить за зброю, то взагалі сумно. Дайте українським військовим зброю, щоб вони могли боротися за свою свободу! Розумієте, Європа і США мають вам допомагати. А ще потрібно обов’язково інвестувати в НАТО. На мій погляд, війна буде розростатись. І якщо Росію не зупинити, то наступною буде Європа.
Та все ж Едвард вірить у перемогу України. І мріє побувати на місці трагедії нідерландського літака MH17, який збили бойовики т. зв. «ДНР» 17 липня 2014 року, покласти квіти і вшанувати пам’ять загиблих.
- Пам’ятаю, я був дуже розлючений, тому що Нідерланди не мали сміливості поїхати в Україну, щоб повернути тіла загиблих, - каже Едвард. – Просто повернути всіх – це досить просто. А щодо винуватця у цій трагедії… Звісно, це Росія. І ось минуло приблизно 10 років, і що? Зараз когось засудять, але й надалі нічого не зміниться. Росія робить це (знищує людей. – Авт.) дотепер. От тільки зараз ця країна стала набагато агресивніша до України. Тому це ще одна причина, чому я тут. Я буду допомагати українцям доти, доки Росія не залишить Україну у спокої.
А ще Едвард активно фотографує наслідки російської агресії: пошкоджені будинки, розбиті школи та дитсадки, поранених людей. Фото публікує на своєму сайті, а ще впродовж століття фотографії зберігатимуться у відкритому доступі королівської цифрової бібліотеки Нідерландів.
До речі
Найбільше смакують палюшки
Звісно, розмова зайшла і за українські страви. Згадали і про борщ. Виявляється, Едвард не в захваті від нього.
- Я не особливо захоплююсь супами, це не моє, - сміється, - А от що мені подобається, так це палюшки з картоплі. О, це смакота! Можна покласти м’ясну начинку, подавати з підсмаженою цибулькою та сметаною.
- Палюшки схожі на вареники, - кажемо.
- Щодо вареників, справді не знаю. Розумію, що це ваша українська страва з давніх-давен. Але ви просто робите картопляне пюре, а потім розкладаєте його в тісто. Або варите м’ясо, а потім знову варите його у тісті (сміється – Авт.).
Допомога:
Допомогти Едварду фінансово для закупівлі продуктів та інших необхідних для військових речей можна на сайті pitmaster4ukraine.com