Наче картини у галереї. От тільки замість полотна - бавовняна основа, а замість фарб – вовняні нитки різних кольорів. Усе це про решетилівські килими, які потрапили у список нематеріальної культурної спадщини України.
Ці виткані на Полтавщині вироби відрізняються від тих же гуцульських чи поліських орнаментом. На решетилівських - буяють квіти, пишніють дерева, співають птахи. Кореспондентка «Коротко Про» дізналася про традиції цього килимарства, прицінилася до килимів ручної роботи, а також спробувала свої сили за ткацьким верстатом (спойлер: важко, але надзвичайно цікаво).
Вирощували тонкорунних овець
Решетилівка, на перший погляд, типове маленьке містечко, яких тисячі в Україні. Але є у Решетилівці своя родзинка - це килими. Виткані тут, на Полтавщині, вироби давно оцінили у світі.
Старожили кажуть, що ще якихось 30 років тому майже у кожній хаті був ткацький верстат. Від діда-прадіда в Решетилівці ткали килими. Пряжі вистачало: у цій місцевості розводили тонкорунних овець. На початку XX століття відкрили майстерню-школу - Решетилівський ткацький навчально-показовий пункт для виготовлення килимів, пізніше – артіль. А згодом у 1970-х на базі цих установ запрацювала фабрика художніх виробів імені Клари Цеткін.
Але часи минали, смаки змінювалися, звичаї забувалися… Порода тих самих тонкорунних овець зникла, а ткацтвом займалися лише ентузіасти. Фабрика художніх виробів імені Клари Цеткін трохи ще працювала, але у 2003-2005 роках, за словами місцевих, ткацькі верстати попалили, майстрів розігнали, фабрику закрили.
На щастя, традиція решетилівського килимарства не зникла. Поступово народний промисел почали відновлювати деякі місцеві майстри, Решетилівський художній професійний ліцей, а також майстерня «Соломія».
- Решетилівські килими ви одразу впізнаєте за особливим орнаментом: це квіти, птахи, - кажуть майстри ткацького промислу в Решетилівці. – Узагалі традиційним сюжетом таких килимів є мотив дерева життя. Також кольори. Наші килими не мають кричущих яскравих кольорів: гама набагато спокійніша. Щоб роздивитися усі відтінки, треба підійти до килима, уважно вдивлятися.
Дійсно, решетилівські килими тішать око. Хочеться їх розглядати уважно й довго. Бо лише тоді можна помітити, що відтінків кольору в одному елементі може бути аж до сотні. Яка кропітка робота!
- Узагалі важко сказати, скільки часу потребує виготовлення одного килима, - розповів нам Сергій Колінченко, власник майстерні художніх промислів «Соломія». – Треба мати ескіз, знати розмір килима і т.д. А ось за ціну скажу, що метр квадратний коштує від 11 тисяч гривень. Знову ж таки, вартість залежить від багатьох моментів.
Так, дорого, але килимарство не може цінуватися дешево. Якісний килим – це цікавий орнамент, натуральні та вартісні матеріали, кропітка ручна праця. Решетилівські килими неможливо придбати в сусідньому магазині чи на ринку як звичайне підлогове покриття. І їх «штампують» не машини, а дійсно вручну виготовляють майстри за ткацькими верстатами.
Бавовняна основа та вовняні нитки
З чого починається створення решетилівського килима? В основі його, як і всього на світі, лежить ідея, яку художник перемальовує у ескіз. Далі готує такий малюнок у натуральну величину з усіма відтінками кольору. Опісля за роботу береться майстер, який на ткацькому верстаті перетворює ескіз у виріб.
В наш час килимарі працюють в основному за сучасними верстатами, старовинних навіть у Решетилівці збереглося мало. Конструкція сучасних звичайна: нагадує велику віконну раму, на яку натягнуті бавовняні нитки основи. Залежно від того, килим буде прикрашати стіну чи підлогу, кількість ниток основи зменшується або збільшується.
- Невже таку красу можна покласти на підлогу? – дивуюся.
- А чому б ні? – посміхається Сергій Колінченко. – Решетилівский килим якісний, не вимагає якого особливого догляду, не вигорає на сонці. Ще помітив таку закономірність, про яку мені розповідають покупці: як тільки килим з’являється на долівці, на нього одразу вмощується домашній кіт чи пес. Певно, відчувають позитивні флюїди цього виробу.
Кореспондентка «Коротко Про» також спробувала свої сили у ткацтві. Сідаю за верстат, спочатку не розумію, куди яку нитку протягувати. Та пів години мороки - і справа пішла: обома руками переплітаю поперечні та повздовжні нитки.
І щодо ниток. Вони натуральні вовняні, переважно закордонні. Майстри кажуть, що найкращі – з Нової Зеландії. А ось вовна українських овець досить жорстка, важка в роботі. Фарбують нитки вже самі майстри або ж помічники.
- На жаль, нас залишилося дуже мало - килимарів, - каже Сергій Колінченко. - Молодь також не поспішає займатися ткацтвом. Тому маємо таку ідею: створити конструктор, аби кожен бажаючий міг самостійно виткати невеличкий килимок, зі своїм авторським орнаментом. Хочемо, щоб людям полюбилося це мистецтво.
Підписуйтесь на наші Телеграм та Facebook