У суботу, 13 січня, на Байковому кладовищі в Києві знайде вічний спочинок українська художниця Оксана Грудзинська. Доля подарувала їй понад 100 років надзвичайно плідного життя, і стільки ж її творів представлено у Національному музеї декоративного мистецтва України.
Найвідомішою роботою Оксани Аркадіївни вважають мозаїку на станції столичного метро "Хрещатик". Кореспондентка KP.UA дізнавалася, що ще створила майстриня і як про неї згадують знайомі.
Українство було у крові
Хист до декоративної творчості Оксана успадкувала від батька Аркадія Грудзинського, який народився та виріс у Києві, але вчився в Москві, там же одружився і залишився працювати. У 1923 році у подружжя народилася донька, а через шість років - син.
Коли почалася Друга світова війна, родину евакуювали до Самарканда разом із художнім училищем, де викладав батько Оксани. Там дівчину так привабили мозаїчні оздоблення будинків та мінаретів, що вона почала і собі вигадувати візерунки.
У Самарканді Оксана почала здобувати художню освіту, а закінчила навчання у Москві – в інституті декоративного і прикладного мистецтва. У 1947 році Аркадія Грудзинського запросили до Києва – відбудовувати зруйноване місто. Знайшлася робота і для молодої художниці. Оксана влаштувалася у майстерню відомої керамістки Ніни Федорової, яка познайомила її з українською народною творчістю.
- Люди, які після війни створювали українську художню культуру, збиралися з різних куточків Союзу. Але це була плеяда, яка не просто зрозуміла і прийняла наші традиції, наші візерунки і наші мотиви, а й стала українцями, торкнувшись нашої землі. До таких належала і Оксана Грудзинська, у неї українство було у крові, - каже голова секції декоративного мистецтва Національної спілки художників України Володимир Балибердін.
Взірцева мама та бабуся
Володимир Балибердін познайомився з Оксаною Аркадієвною, коли вона вже була визнаним майстром декоративного і монументального живопису.
- Це була неймовірно світла, дуже інтелігентна, а заразом дуже проста людина. Колись у музеї декоративного мистецтва ми запитали її: "Коли ви відчули себе дуже великим художником?" А вона відповіла: "Я ніколи не вважала себе дуже великим художником". Вона жила так, ніби ніколи не втомлювалась. Працювала, вигадувала, вчила молодь. І так само вкладалася у свою сім’ю. Колись ми прийшли до неї додому – у двокімнатну квартиру біля Печерського мосту - і теж запитали: "Як же ваша творчість?" Вона каже: "Нормально, біжу зранку на базар чи в магазин, купую щось, готую... Бо як поприходять з роботи, то треба і того, і того, і того нагодувати". Вона була взірцевою мамою та бабусею, і вся вдячна родина прийшла, коли торік ми відмічали в музеї 100-річний ювілей Оксани Аркадіївни.
Володимир Балибердін пригадує, що свято було дуже теплим та зворушливим.
- Забіжу трошки назад. Коли ми вітали її з 99-річчям удома, принесли грамоту, медаль лауреата премії імені Тетяни Яблонської, то вона трохи поскаржилася на здоров’я. Я наказав: не псуйте нам велике свято! 100 років мусимо відсвяткувати у музеї! Вона пообіцяла і слова дотримала. На 100-річний ювілей прийшли всі, хто міг. Вітали, обнімали, співали пісень. Оксана Аркадіївна, як завжди, була дуже привітною, доброзичливою і в доброму гуморі, хоча було видно, що для неї це велике навантаження. Вона пізнавала не всіх. Але ж скільки людей, скільки облич пройшло перед нею за таке велике життя!
Унікальні візерунки
Першою монументальною роботою Оксани Грудзинської стало оздоблення у 1954 павільйону «Тваринництво» на виставці досягнень народного господарства у Києві. Вона зробила з кераміки рослинний орнамент у синіх та блакитних тонах в порталах із горельєфами. В цей же час у майстерні Федорової вона створювала невеликі керамічні панно, розписувала полумиски, вази, куманці та блюда.
Знайомі кажуть, що Оксана Аркадіївна не вважала кераміку на станції “Хрещатик” своєю найкращою роботою, проте була дуже вдячна долі за такий проєкт.
В творчу групу, яка складалася з архітектора Миколи Коломійця, технолога Ніни Федорової, виконавця робіт Ганни Шарай, Оксану Грудзинську взяли художником. Саме вона виліпила 12 моделей плиток, які відштампували на заводі «Керамік», а розписували вручну. Унікальність була в тому, що плитки можна було з’єднувати будь-якою стороною. Тому кожне панно на станції має неповторний візерунок.
До відомих робіт Оксани Грудзинської належать композиції у санаторії «Донбас» у Слов’янську, в інтер’єрі Будинку зв’язку в Деражні на Хмельниччині, на рафінадному заводі у Сумах, у Палаці культури «Азот» у Рівному, на фасаді Будинку культури Хоростківського цукрового заводу на Тернопільщині. У 1964 році разом Ніною Федоровою, Ганною Шарай і Галиною Зубченко вона оформила стіну ресторанної зали готелю «Дніпро» у Києві. Це 600 керамічних тарелів, що прикрасили стіну.
Разом зі своїм чоловіком Леонідом Шараєм Грудзинська створила два великих мозаїчних панно у Київському механіко-металургійнолму технікумі.
А ще брала участь в оздобленні будинків, автобусних зупинок... Багато що не збереглося до нашого часу.
- Коли ми були в гостях у Оксани Аркадіївни, вона показувала у себе на балконі шматки кераміки, які підбирала просто з землі. Мозаїка не вічна – її руйнує природа, руйнують люди, коли починається інше бачення світу, - каже Володимир Балибердін.
Втім, більшість робіт Оксани збереглися і вже є хрестоматійними. Одна з таких – панно “Щаслива Україна”, що прикрашає вестибюль Національного музею декоративного мистецтва.