Перед Новим роком на кордоні України – традиційне стовпотворіння: сім'ї хочуть бути разом, щоб зустріти свято. Але тим, чиї рідні залишилися на окупованих РФ територіях, або тим, хто знаходиться в Донецьку/Луганську/Бердянську/Мелітополі, потрапити до своїх буде дуже важко. Максимум дістанеться один із десяти. Усіх інших російські прикордонники нікуди не пустять.
"Колотилівка - Покровка": шлях в один кінець
Шляхів виїзду на окуповані території України і назад зараз дуже мало. Більшість контрольно-пропускних пунктів сусіди країни-агресора наглухо закрили ще в жовтні і роздумують, чи взагалі їх відкривати.
Тому виїхати з окупації можна лише через КПП «Колотилівка – Покровка» (Білгородська область РФ – Сумська область України). Численні перевізники рекламують свої послуги на окупованій території, і багато людей готові платити 150-200 доларів з особи, щоб трохи більше ніж за добу дістатися вільної території України.
Порівняно з поїздкою « з ДНР в Україну через Європу», яка займала 3-5 днів і коштувала 300 доларів за одне місце, такий маршрут здається просто прекрасним. Якби не декілька «але».
По-перше, прикордонний перехід працює не завжди, іноді він закритий цілодобово. Від чого це залежить, ніхто не знає. Тому їхати туди самостійно з метою заощадити на проїзді – сумнівна спроба. У разі замкненого засуву ночувати там нема де.
По-друге, перетнути його можуть лише громадяни України з українськими ж паспортами. Звісно, російські прикордонники влаштовують нашим громадянам «тотальний шмон» усіх сумок і валіз, а співробітники ФСБ ведуть довгі задушевні бесіди, протягом 5-6 годин. І лише деякі «щасливчики» розповідають, що впоралися лише за 2-3 години.
Запитання, відповіді на які російські спецслужби хотіли б дізнатися, вражають своєю нелогічністю. Наприклад, цікавляться, як громадянин ставиться до «СВО» (і не дай боже назвати її війною), чи є у нього родичі у ЗСУ (цікаво, хоч хтось колись відповів «так, звичайно»?), чи схвалює він політику президента Путіна? Іноді кидають ніби побіжно, що ведеться відеозйомка, щоб переляканий мученик викладав усе як є.
Звичайно, що люди говорять все, що хочуть почути ФСБшники, незалежно від того, що думають насправді. Їм головне - виїхати.
- Нам із чоловіком 65+ років. У жовтні на «Колотилівці» нас тримали п'ять годин, чоловіка розпитували, де наші діти – мовляв, віком вони можуть служити у ЗСУ. Коли ми чесно сказали, що діти за кордоном і вже давно, почали ставити дурні питання на кшталт «чому не повернулися батьківщину захищати?» По обличчях співробітників ФСБ було видно, що це для них нудна звичайна робота, що жодної логіки у їхніх питаннях та діях немає. Захочуть – пропустять, не захочуть – не пропустять. Пояснювати своє рішення ніхто не буде. Нас пропустили, – розповіла колишня мешканка Донецька Ольга Миколаївна. – Того дня, мабуть, склалися вдало зірки, бо пропустили навіть 17-річного парубка з довіреністю. А жінка, з якою ми потоваришували в автобусі, розповіла, що у неї онук служить у ЗСУ, але її теж пропустили. Ми були шоковані такою відвертістю, але по очах цієї бабусі було зрозуміло, що їй уже нічого не страшно.
Далі – перехід із Росії в Україну. Двокілометрова дорога, засипана гравієм, на якій легко скидають свої коліщатка погані китайські валізи. Ніяких автомобілів – своїми ногами йдуть і молоді, і старі люди.
На українській стороні їх зустрічають прикордонники та… Служба безпеки України. Останні можуть бути опціонально, але якщо є – другої за добу "душевної" розмови не уникнути.
- Здебільшого їх цікавить, чи отримували ми паспорти та громадянство РФ. Зазвичай усі кажуть, що були змушені їх оформити, бо справді, нам, жителям окупованої території, погрожували, що без цих документів не платитимуть пенсії, не надаватимуть медичної допомоги і взагалі ми будемо дуже підозрілими особами. Ми люди у віці, не такі здорові, як у молодості, зайві нерви нам ні до чого. Взяли – але не за покликом душі, а з примусу. Так і сказали СБУшникам. Все нормально, пропустили.
Повернутися «з України до Росії» через "Колотилівку" не можна – перехід працює лише в одному напрямку. До речі, на українській стороні мандрівникам допомагають волонтери, тож дістатися до місця прибуття вже буде легше.
Можна виїхати з окупованих територій через Росію до Грузії, а звідти – до України. Але така подорож б'є досить сильно як по кишені, так і по самопочуттю. Тим більше, що грузинське КПП «Верхній Ларс» останнім часом не дуже добре показує себе, затримуючи людей із паспортами України у «сірій зоні».
Шереметьєво: пекло для власників паспорта з тризубом
З України до Росії потрапити можна тепер лише через Шереметьєво. Так, тільки через аеропорт, що означає одне: доведеться з України добиратися до третьої країни – зазвичай це Білорусь, Грузія, Туреччина, Європа тощо, а вже звідти – до РФ.
Однак тут є маленький неприємний нюанс: після того як прикордонники Республіки Білорусь поставлять штамп до українського закордонного паспорта, на кордоні України (якщо хтось надумає повертатися) будуть дуже великі проблеми. Тому краще з Туреччини.
Проходження фільтрації в Шереметьєво після прильоту – за найм'якшим визначенням тих, хто там побували, це багатогодинне та багатоденне пекло. Очікування, перевірки, фотографування, зняття відбитків пальців та тест ДНК… Коротко: швидше не пропустять, аніж пропустять. І не має значення, які мотиви поїздки і яка прописка в паспорті. Пояснювати ніхто нічого не буде: видадуть на руки аркуш із позначкою «небажана персона» або поставлять у паспорт штамп «Депортований». І все.
Коментатори діляться відчуттями та спостереженнями, взагалі не розуміючи, що відбувається у Шереметьєво і чому над людьми там банально знущаються.
«Знайому з «нових територій» (має паспорт РФ) не пустили. Вона поїхала на три тижні до Європи до хворої сестри. Назад поверталася через Шереметьєво (щоб швидше дістатися)…»
«Перед поїздкою видалила всі контакти [у телефоні], у яких сумнівалася. Друзів та листування з кимось із учасників СВО у мене не було. На розмові, яка була, як мені здалося, формальною і тривала хвилин 10 від сили, була спокійна, і я до останнього була впевнена, що 100 відсотків пройшла. І тут мене розвернули, і про причину я можу тільки здогадуватися…»
«Прилітала з Єревану. Летіла із донькою, їй 5 років. Вийшли ми через 8 годин, хоча з нами люди цього дня виходили через 14 годин мінімум. У залі очікування не працюють автомати з перекушуванням вже дві доби, так що запасайтеся їжею. Стояв кулер із водою та автомат із кавою.
Людей багато, співробітників мало, тож процес так затягується. Переглядають весь фотоальбом, месенджери, контакти. Те саме питання можуть поставити 3 рази під різним соусом. Забирали телефон, планшет та годинник iWatch…»
Таких історій в одних телеграм-каналах – вже сотні, якщо не тисячі. Українці, які через Шереметьєво намагаються проїхати до окупованих регіонів України, не можуть цього зробити у 95 випадків зі 100. Навіть спроби повторно, після депортації чи відмови, проїхати в тому ж напрямку приречені на невдачу. "Пробу ДНК для того і беруть, щоб не пропускати в країну тих, кому відмовлено", - кажуть очевидці.
Пасажирів із паспортами України тримають у «відстійнику» по кілька годин. Заснути неможливо – все-таки це аеропорт, поїсти-попити-привести себе до ладу теж не вдасться. Маленькі діти - не привід пропускати їх із батьками.
Чи є сенс ризикувати у цих умовах – вирішувати кожному, хто хотів би побачити близьких. Які наслідки можуть бути, можна тільки припускати, але однозначно - нічого хорошого.
До речі
Оптимісти-перевізники
Сьогоднішні можливості перетину кордону обмежені строго описаними нами напрямками. Проте в інтернеті можна знайти пропозиції про комфортніші переїзди з країн Європи у бік захоплених ворогом територій України. Прояснюючи ситуацію, ми додзвонилися до однієї з фірм-перевізників, які анонсують таку послугу. Виявилось, рано раділи.
– У нас був автобусний маршрут «Німеччина - Донецьк» – повідомив оператор сайту перевізника. – Але після того як кордон фактично перекрили, він став неможливим. Чому не знімаємо з сайту? Віримо в те, що ситуація може змінитися будь-якої миті, і пасажири знову звернуться до нас.