"Промивати мізки" росіяни вміють дуже добре - це варто визнати. Результати їхнього відмінного засвоєння уроків пропаганди «імені Геббельса» можна побачити на окупованих територіях Донбасу та півдня України. За дев'ять років окупації частина дорослих освічених людей раптом втратила адекватне сприйняття і заговорила фразами з телевізора. Що вже говорити про дітей, яким хоч-не-хоч доводиться вбирати російські наративи та кліше, не знаючи альтернативи.
Діти у школі грали у «блокпост»
– Спочатку був опір, подумки, після 2014 року. Ті проукраїнські донеччани, які не поїхали з якихось причин, ще трималися: пояснювали дітям доступною мовою, що відбувається, і думали, що це ненадовго. Ми всі чекали тоді швидкого звільнення: чекали рік, два, три… Але коли у школах щодня повідомляють, що це Україна стріляє по Донецьку, це ЗСУ зруйнували будинок, це Україна забрала пенсію у бабусі, то тут у кого хочеш щось зламається всередині, – розповідає донеччанка Єлизавета. – Плюс уроки історії, на яких вчителі переконували, що Донбас – це Росія. У мого 12-річного сина тоді був друг, його мама була « військовослужбовцем ДНР», вона загинула. Звичайно, дитині розповіли, що маму вбили українці. З татами все так само, а після минулорічної мобілізації, коли значну кількість «тат» було вбито, діти впевнені, що Україна – ворожа держава.
За словами співрозмовниці, якщо деякі підлітки ще щось розуміли і могли критично поставитися до сказаного і побаченого, то малюки просто вірили дорослим.
- У школах на перервах діти з перших класів грали в "блокпост": влаштовували в коридорі "шлагбаум" з рюкзаків і пропускали після перевірки. Іноді затримували «українців» і вимагали від них викуп, інакше дражнили. Вчителі рідко втручалися, – продовжує донеччанка. – Також у школах останні кілька років у наказовому порядку від учнів вимагають брати участь у різних російських олімпіадах, змаганнях, конкурсах, хай онлайн, але щоб був цифровий сертифікат. З підручниками історії, думаю, все зрозуміло – вони вже переписані "як треба". Також щороку збираються «солодкі посилки» для солдатів, діти пишуть «листа солдатові», мовляв, дякую, що захищаєш мене. У кожній школі є почесна дошка з фотографією колишнього учня, який зник десь під Авдіївкою. І якщо у свої шкільні роки він вчителів допікав до живого, то зараз він герой і "знаєте, яким він хлопцем був"…
Дитячі військово-патріотичні організації, кадетські ліцеї, радники з «виховання» у школах – дорослі не просто мілітаризують дитинство маленьких донеччан, видаючи це за патріотизм, а геть-чисто викреслюють у них навіть найменше знання про Україну в позитивному контексті.
"Цілувати портрет Бандери"
Для дорослих ситуація складніша: їм промивають мізки телевізор, інтернет, друзі-знайомі-сусіди, які воювали або нині перебувають «на передку».
Десять років тому у такі ж листопадові дні у Києві розпочався Майдан. Зараз у Донецьку цю подію репрезентують у таких негативних фарбах, наскільки можливо. У телевізорі крутять кадри хроніки зіткнень із «беркутівцями» (це лютневі події, але для пропагандистів це неважливо), обговорюють, як «доскакалися на майдані», малюють прогнози щодо чергових «холодоморів» в Україні та глумляться старими пропагандистськими штампами на кшталт "українки в Польщі на панелі», «дітей змушують цілувати портрет Бандери», «іноземцям постачають українських дітей на органи» та вигадують іншу брехню.
- Нещодавно бачила таку ситуацію у Пенсійному фонді: жінка стояла на ґанку та тримала в руках пакет документів, у тому числі і паспорт в обкладинці з українським тризубом. З іншого кінця будівлі до неї підійшов мужик у камуфляжі і голосно зажадав прибрати «ворожий символ», бо це дискредитація армії, а він щойно з фронту і за себе не відповідає, якщо ще хоч хвилину подивиться на цей тризуб. Жінка не відразу зрозуміла, що від неї хочуть, потім швидко сховала паспорт у сумку, а чоловік почав їй розповідати страшні історії, як «українці в полоні відрізають російським мужикам руки та ноги», як «мінують іграшки, щоб діти їх підбирали та вибухали», Як «танками розчавлюють будинки із сім'ями всередині, не дають їм вийти». Що в голові у чоловіка – зрозуміло, жінка бігла звідти, не озираючись, – розповіла Єлизавета.
"Це все Україна!"
Подібні розповіді дуже люблять мусувати на місцевих телеканалах – втім, і на російських федеральних цим не гребують. Нескінченні ток-шоу «Вечір із Володимиром Соловйовим», «60 хвилин», «Інформаційний канал», «Перша студія» на головних російських каналах – це годинні пережовування сумних прогнозів для України та «недружніх країн», громадяни яких ось-ось вимруть від холоду (голоду, безробіття, мігрантів, цін на російську нафту тощо).
На місцевих телеканалах так сильно не морочаться: наприклад, у програмі «Щеневмерла» на телеканалі «Оплот» плоско жартують із злободенних українських тем (мобілізація та ухилянти, обстріли, Зеленський, ціни на бензин та втома Європи від України). Але в такому варіанті інформація легко заходить у мізки багатьох глядачів, обтяжених лише роздумами про високі ціни на яйця і про те, коли ж комунальники приберуть величезні сміттєві завали з-під вікон. Знущальні епітети і сороміцькі слівця викликають збудження і легко запам'ятовуються. Але ненадовго - до наступної порції інформації.
У місцевих газетах «аналітики», переважно з Росії, переконливо доводять, чому ось-ось Україна загнеться і як помиляються всі країни світу, які засуджують російську агресію. Утім, у всіх видах масмедіа до будь-якої події чіпляють Україну. Полагодили дитячий майданчик – «а за України такого не було». Мікрорайон сидить без води другий рік – «Україна винна, вона захопила канал Сіверський Донець – Донбас». Від вітру містом літають дерева, що приземляються на даху автомобілів, – «це спадщина України, вона не стежила за деревами». Той факт, що комунальників та зеленбудівців минулого року «могілізували» всіх поспіль, ніхто не згадує.
Жовто-блакитні поєднання ще не заборонили указом «глави», але поглядають косо – чи то сині джинси та жовта куртка чи велосипед відповідного забарвлення. П'яні бойовики на вулиці можуть і причепитися, як їхній «колега» у Пенсійному фонді.
Про різні мурали, написи, графіті, колірні рішення, вивішені прапори і говорити нічого – це скрізь, особливої уваги не привертає, але на підкірку відкладається.
Та й що говорити, якщо народженим у 2014 році дітям вже майже 10 років, і іншого життя вони не знають. Вони ростуть із переконаннями, вкладеними в них не лише батьками, а й умілими пропагандистами. Втім, як показав той самий 2014 рік, було б бажання переконати у протилежному – способи знайдуться. Адже якось українських дітей, які народилися у незалежній Україні, десять років тому розвернули у бік «російського світу». Так і назад можна розвернути. Було б бажання…