«Настрій бойовий – зимуємо у Херсоні»
Херсон продовжує страждати від обстрілів. Окупанти, що засіли на лівобережжі, щедро поливають залишений ними 11 листопада 2022 року обласний центр із всіляких знарядь. Снаряди летять до приватних будинків, багатоповерхівок, ангарів та непрацюючих заводів – це ті місця, де стояли самі окупанти з технікою і де, мабуть, за їхньою логікою, зараз мають стояти ЗСУ. Найчастіше прилітає до центру міста, до Дніпровського та Корабельного районів. Тому місто буквально вимерло – вже о другій годині тут навряд чи зустрінеш перехожого. З ранку дрібними перебіжками люди намагаються щось купити чи дістати у волонтерів і – додому, до уявної безпеки. У встановлених на зупинках бетонних укриттях практично ніхто не ховається.
Ні окупація, ні постійні обстріли, ні потоп після підриву Каховської ГЕС не змусили підприємницю з Херсона Олену Красновську покинути місто. Не збирається вона їхати і зараз, хоча живе на самому березі Дніпра, куди легко дістають снаряди з того боку. Прилітало і до її подвір'я. Зрідка відпочити від постійної канонади вибирається до друзів у Миколаєв на кілька днів.
– Я втомилася постійно прислухатися до різних звуків, – зітхає у розмові з KP.UA Олена Красновська. - Весь час слух напружений - що шарудить, дзвенить. Сумую за тишею. У Миколаєві, де я зараз, цього немає, але все одно не можеш розслабитись. Хоча сплю вже нормально. Сумую за мирним містом. У Херсоні йдеш парком – навколо ні душі, така занедбаність. Таке враження, що парк належить тобі. Це страшні, важкі, але й дуже цікаві відчуття. Може, я навіть сумуватиму за ними.
Подумати, чи не настав час кудись поїхати, Олену Красновську можуть змусити, за її словами, тільки дуже сильні холоди. Нещодавно в її будинку від прильоту вилетіли шибки. А якщо взимку ще й не буде світла та газу... Хоча й +5 у кімнаті минулого листопада після звільнення міста її не змусили збирати валізи.
– Вікна сама закрила плівкою, знайшла шматок у гаражі, – зітхає Олена Красновська. – Написала заяву владі, що вікон немає, – ніхто мені за два тижні так і не передзвонив. Добре, зараз на вулиці тепло, а що потім? Я так розумію, на зиму мені самій доведеться їх забивати. Знайшла волонтерів, сказали: немає матеріалів, якщо дасте – ми заб'ємо. Але це також варіант. Приїду, займатимуся. А так взагалі настрій бойовий. Буду у Херсоні. Що чекаю від зими? Сподіваюся, що добре заб'ю вікно, і я не замерзну. У волонтерів є якась «технологія» – вони знають, як правильно забити, щоби було тепло. Тож надія на них.
За гуманітаркою стоять під обстрілами
Грішми місцевим допомагають родичі, комусь - друзі. Виплати від держави - лише дві тисячі гривень.
- Зате перекладати тротуарну плитку гроші є, - зляться херсонці, які опинилися на межі виживання.
Так зараз живуть усі місцеві. Гуманітарка могла б врятувати, але стояти за нею в черзі треба на вулиці – там можна і «свого» снаряда дочекатися. Наша співрозмовниця, наприклад, жодного разу за весь час не ризикнула за нею піти – життя дорожче за пачку макаронів чи гречки.
– Я дуже скоротила свої витрати, практично нічого не купую, – зазначає Олена Красновська. – Кожна гривня у всіх на рахунку. Але я віруюча людина, вважаю, якщо ця ситуація нам дана, то для чогось це треба. І Херсону зокрема. У кожного міста своє завдання. Значить, у нашого маленького міста ось таке сильне завдання. Випробування даються тим, хто може витримати. Херсон пережив окупацію, повінь, обстріл... Він буде щасливим містом, коли все це закінчиться.
Риса, яка відрізняє херсонців, – люди перестали скаржитися. Ну, немає вікон і немає. У сусіда он частину стіни знесло. І сусід не сумує: пробігся по знайомих та волонтерах, дістав цеглу, цемент – заклали. Гірше, якщо від дому нічого не залишилося.
- У другого сусіда дуже сильний приліт був. Зовні будинок ніби цілий стоїть, але всередині – його немає, повна розруха, жити там неможливо, - описує Олена. – Вони дострілюють через річку – тому так. А до інших районів, які подалі, вони вже не можуть дістати. Тож Херсон живе по-різному. Ми всі чекаємо на перемогу. Кажуть, трохи їх відсунули, та обстрілів тепер буде ще більше. Знаю одне: якщо трошки їх відсунули, то ми вже ближче до перемоги. Оце мене радує, а все інше переживемо.
Питна вода тільки платна
Нагальна проблема для мешканців Херсона – питна вода. Ні, вона є, звісно, тільки за неї треба платити. А на дві тисячі гривень на місяць, які раніше, у тому минулому, майже забутому житті, витрачалися за день, не пошикуєш.
- У Миколаєві, дивлюся, питна вода скрізь безкоштовна, - ділиться наша співрозмовниця. – У нас, кажуть, безкоштовна є на Острові (найбільший мікрорайон Херсона, що обстрілюється і постраждав від потопу. – Авт.). У мене машини немає, а йти пішки до центру, де стріляють по всьому, а звідти автобусом їхати за безкоштовною водою я не бачу сенсу.
Через ці і не лише проблеми херсонці недолюблюють місцеву владу. Навіть зібрали підписи та підписали петицію, щоб зняли міського та обласного голів. Але вони й досі на своїх посадах, а городяни - навіть без питної води. Що вже казати про банальну допомогу з вибитими від прильотів вікнами напередодні зими.
А от комунальників місцеві обожнюють. Ці хлопці працюють під обстрілами, щоб швидше повернути жителям світло чи воду, що пропадають після прильотів.
Що ще турбує херсонців – то це комунальні платежі. Зрозуміло, грошей їх оплачувати зараз ніхто не має. Але рано чи пізно після війни доведеться ж заплатити. Уявити майбутні суми за газ, світло та інше людям просто страшно…
Роботи у Херсоні зараз майже немає. З підприємців мало хто ризикує відкритися – "прилітає". Можна знайти продукти, є пара кав'ярень. Але загалом люди сидять по домівках.
«Поки є люди, місто живе»
Транспорт ходить лише у тих районах, куди ворог дістає менше. Наприклад, у Дніпровському, розташованому на березі, автобусів немає. Всі ходять пішки.
- Мої друзі, знайомі, діти постійно запитують: чому ти там залишаєшся, чому ти не виїжджаєш, - ділиться з нами Олена Красновська. – А я не хочу і не можу залишити своє місто. Я не хочу жити в іншому місці. Якби всі люди взяли та виїхали з Херсона, місто б померло. А доки є люди, місто живе.
Херсонці переконані, що в місті залишилися (або з'явилися) ті, хто «співчує» окупантам. Примітний випадок: після довгої перерви відкрився ТЦ у центрі, і туди волонтери з емблемами на футболках почали зносити матраци, мабуть, готували для когось спальні місця. Наступного дня туди – три прильоти. На щастя, обійшлося без жертв, але, на думку місцевих, хтось, напевно, підказав.
Святковий стіл зібрали усім миром
Обстріли не змусять херсонців пропустити одне з головних свят – річницю визволення міста 11 листопада.
- Однозначно, ми святкуватимемо, - знаходить привід для посмішки Олена Красновська. - У нас свята та подарунки видозмінилися, але вони є. Нас звільнили 11 листопада, а у мене день народження 16-го. Торік пішла на ринок – нічого немає, на другий день – теж нічого. Вирішила, значить, ніяк не святкуватиму. Тут іде до мене сусід, несе два батончики: «Вітаю з днем народження!». Ще одні сусіди дарують пляшку шампанського та цукерки, ще один: «Йшов, іноземці робили піцу і безкоштовно роздавали, тримай». У мене був батончик "снікерс" - порізала його, закип'ятили чай - і у нас було таке свято! Це справді дорогого варте.
А ще в Херсоні знають, як святкуватимуть перемогу – буде у дворах бенкет на всю губу. Головне, щоб вона якнайшвидше прийшла.