Українці, які писали 27 жовтня радіодиктант, можуть перевірити свою грамотність. Текст диктанту опублікувало "Суспільне Культура".
У День української писемності, який відзначається 27 жовтня (замість 9 листопада. – Авт.), традиційно громадяни України беруть участь у Національному диктанті національної єдності. Цього року автором диктанту стала письменниця Катерина Калітко, текст читав відомий актор Олексій Гнатковський. Українці писали диктант на Північному полюсі, поїздах, а військові - в окопах.
Рекордсменом із написання радіодиктантів є мешканка Львова Христина Гоянюк. Вона пише диктант із початку його запровадження в Україні. Львів'янку внесено до Книги рекордів України.
Текст радіодиктанту
Дороги України – переплутані нитки любові
Перший теплий вітер зустрічає на ізюмській трасі з її безсонним рухом. У знищеному селі обіч – весна: обвуглене збіжжя, що тліло всю зиму, випускає вперті паростки скрізь по руїнах зерносховища. Посічена обстрілами посадка зеленіє на половину висоти: зелено-чорний прапор. За нею темніший згорілий танк. Ще далі, на обрії, вийшов кричати трактор. Літом вирви на цьому полі обростуть по краю шавлією.
У бганках подільського ландшафту виблискують кольоровими мозаїками хати з мальованими віконницями. Волоські горіхи схиляються, гладять лобове скло. Авто стрибає з горба в долину, і серце стрибає, і хочеться сміятися.
Дерева по коліна біля води перед вцілілим пішохідним мостом через Десну до Чернігова. При комірах із лебедями та левами по селах Полтавщини мліють відра яблук та абрикос. Над Хаджибейським лиманом загоріла пара порається біля старої лози у вечірньому світлі – схоже на народну ікону. Фари вихоплюють кам'янички в садках на околиці Львова: тут легко уявити вечірні збори підпільного товариства чи стрілецький картярський гурток. Ластів'яча зграя виграє над мокрою левадою при самому кордоні.
Підірвані мости лежать животами у своїх річках – і річки обіймають їх. Синє вечірнє світло і пілюга стояти над житніми полями. Тремтливі вогні далеких мешканців, клубки туману над потічками біля долини. Барвисті гори гарбузів між ріллі, і кукурудзи до пізньої осені виструнчені на містах стійко, бо на зиму люди вкриють на них стіни будинків.
Дороги України – переплутані нитки любові: деколи перерубані, але знову зв'язані у вузол, аби бути ще міцнішими. Немає нічого красивішого, ніж їхати крізь усю країну та вбирати її поглядом. Немає нічого щемкішого, ніж летіти трасою в пітьмі, аби збагнути до комендантської, і знати: наприкінці шляху чекає безсонне окно із жовтим світлом та рідним теплом.