Засновниця дизайн-студії "Золота голка" Юлія Ткач хотіла стати дизайнером з дитинства. Тому до своєї мети йшла довго та цілеспрямовано. Юля здобула вищу освіту за спеціальністю «Технологія шиття», а з 2016 року відкрила свою дизайн-студію, в якій працює сім осіб. Сьогодні вироби «Золотої голки» продаються не лише в Україні, а й за кордоном.
З початком повномасштабного вторгнення команда Юлії залишила сукні до кращих часів та почала працювати для фронту. А коли фабрики налагодили пошиття одягу, аптечок та переносок для військових, “Золота голка” повернулася до суконь. При цьому швачки готові будь-якої миті їх відкласти, якщо до них приходить військовий з будь-яким проханням.
Детальніше про вироби “Золотої голки” та плани на майбутнє Юлія розповіла KP.UA.
“Досі обслуговуємо військових позачергово”
- Юліє, "Золота голка" до початку повномасштабного вторгнення шила весільні сукні. Що спонукало вас переорієнтуватися на потреби військових? Важко придумати щось менш схоже, ніж весільні сукні та військова амуніція. Можливо, був запит від військових?
– До нас та в інші ательє звернулися волонтери, тому ми згуртувалися, і в Мукачеві активні спільноти створили швейну групу, яка працюватиме на потреби ЗСУ. Волонтери говорили нам, що потрібно військовим, аптечки, плитоноски та інше. – ми це шили. Узгоджували між собою, хто що робить.
Ну а коли до процесу приєдналися великі підприємства – ми знову повернулися до суконь: ательє не має настільки серйозних масштабів виробництва. У процес включилися фабрики, і наша допомога вже була не потрібна.
Але ми досі обслуговуємо військових позачергово. Вони приходять – ми залишаємо свою роботу та шиємо те, що їм потрібно. Це обов'язково. У нас до повномасштабного вторгнення була така практика.
– Переорієнтуватись було складно? Адже потреби фронту - це зовсім не сукні. Можливо, допомагав чоловік.
- Ні, не складно. Я з родини військових – у мене тато прикордонник, дідусь військовий, чоловік. Навіть питання не виникало – складно, не складно. А чоловік, до речі, сам шокований був після початку повномасштабного вторгнення. Спочатку зібрав чемодан, щоб, якщо його покличуть, він був готовий. Допомогло те, що він служив в АТО: у нього було все необхідне – ми вивчали ці речі: розвантаження, рюкзаки, – підглядали, що, де і як треба шити. Те, що було у чоловіка, використовували як зразок.
"Свої роботи не повторюємо"
– Ви знову перейшли на вбрання для наречених та вечірні сукні. Як ви створюєте моделі? Вони унікальні чи є однакові?
– Ми шиємо по референсу (малюнок чи фотографія. - Ред.). Референс нам пропонує клієнт, а ми його узгоджуємо. Відшиваємо по референсу лише один раз - жодну роботу двічі не робимо. Виняток, коли нас просять пошити для подружок нареченої п'ять однакових суконь. У такому разі робимо п'ять повторів. Але якщо у клієнта одне замовлення – ми цю модель залишаємо в єдиному екземплярі. Можемо повторити в інше місто зі зміною кольору або зміною фасону.
При цьому якщо до нас хтось звертається з тим же референсом – ми відмовляємо. Пропонуємо іншу модель або рекомендуємо щось змінити. Нерідко нам показують референс якогось українського дизайнера. Ми пояснюємо, що не можемо повторити чужу модель, лише зі змінами.
- Напевно, ваші вироби й коштують недешево?
– Ну й недорого. Ми намагаємося під кожним фото в Instagram писати орієнтовну вартість роботи. Вечірні сукні коштують близько 12-15 тисяч гривень. Весільні – від 800 до 1000 доларів.
До речі, буквально через пару днів у нас з'являться нові фотографії – ми пошили 14 суконь для весілля у Портленді (США). Всі сукні для нареченої, подружок, сестри та мам ми шили самі - таке було величезне замовлення. Виконали його дистанційно. Цікаво, що люди нас абсолютно не знали, вони навіть не українці.
– Як вас знайшли у США?
– Через Instagram, у нас працює СММ-менеджер. У нашому місті немає іншого ательє, яке має свого СММ-менеджера. У великих містах так працюють усі, а у маленьких немає.
– А з яких країн у вас ще замовляли вбрання?
- З Англії, Чехії, Німеччини, США (Нью-Йорк, Флорида, Вашингтон, Портленд). Плюс із різних міст України.
– Як війна далася взнаки на вашому бізнесі?
– Не можу сказати, що сильно вплинула. Єдине, жаль, що немає живих показів. Але це навіть більше карантин вплинув. До нього постійно відбувалися покази, благодійні акції, вечори, аукціони. Така практика не була повсякденною, але траплялася досить часто.
Покази проходили у Ужгороді. Якось розігрували пошиття весільних суконь для медиків. Нині таких заходів не вистачає. Спочатку був карантин, потім розпочалася війна. Але якщо хтось організовуватиме щось подібне, обов'язково знову візьмемо участь.
До речі, із приємного – Роман Каширін (віце-президент Асоціації представників малого та середнього бізнесу. – Ред.) запросив нас взяти участь у міжнародному проєкті премії «Культурна дипломатія» як лауреат премії. Мета організації – ділитися українською культурою з усім світом, підтримувати українські діаспори через мистецтво.
"Планую свою лінію екологічного одягу"
– Я так розумію, своє заняття ви сприймаєте не просто як роботу, а як мистецтво, яке робить свій внесок у культуру.
- Звичайно! У нас має бути соціальна відповідальність. У мене в планах - власний бренд одягу з конкретною місією, з конкретним завданням, яке транслюватиметься через одяг. Він буде про щось екологічне та соціальне. Ми поки що на стадії розробки ідеї: треба підійти до цього питання грамотно, а не методом тику. Спілкуватися із професіоналами, продумувати бренд-стратегію. Торгова марка на стадії патентної реєстрації.
– Як назвете свій бренд? "Золота голка"?
– Бренд називатиметься «Золота». «Золота» - це не про одяг, а про людські якості. Так про когось кажуть, що він золота людина. Ми хочемо, щоб золото асоціювалося не з дорогоцінним металом, а із золотими вчинками.
– А коли ви говорите про екологічність, маєте на увазі тканину?
- Так, це про натуральні тканини. Але не тільки. Синтетику ми взагалі не використовуємо, крім випадків, де не можна її не використовувати – у весільних сукнях, вечірніх вбраннях.
Не можна шити лише з шовку: це не бюджетно. Не всі можуть собі це дозволити. Звичайні речі для базового гардеробу ми створюємо з італійської якісної бавовни.
Чому ми обрали саме Італію? Італія задає тренди. По-перше, у них висока якість, по-друге, все сертифіковано та екологічно. По-третє, класно продумані кольори, синхронізовані з модою. Тож ми зупинилися на італійському сегменті. Клієнт має можливість вибрати екологічну тканину.
Крім того, ми ніколи не користуємося клеєм для весільних плаття. Його часто використовують для кріплення прикрас. Це неекологічно. Виходить одноразова річ, яку не можна перепродати. До того ж, якщо людина працює із клеєм щодня, через 5-10 років вона заплатить за це своїм здоров'ям. Тому ми вишиваємо або на машинці, або вручну.
Також наші відрізки та шматочки тканини ми передаємо дітям до шкіл, на навчання – вже зараз у нас залишається зовсім мало сміття.
– Тобто ваші плани на майбутнє – своя екологічна лінія одягу.
– Так. І вона має бути продумана до дрібниць. Тож я замовила концептуальну програму.
Багато брендів шиють непотрібного одягу. Через рік він втрачає свою актуальність і опиняється у смітнику. Якщо його не продали, він зникне, бо це вже не тренд. Я б не хотіла створювати супертрендові речі для суперзаробітку, якщо непродані залишки потім йдуть на смітник.
Наші клієнти свідомо обирають одяг. Вони хочуть одну річ, але якісну. І навіть якщо її викинуть, вона не зашкодить природі: бавовна розкладається.
Дешеві бренди, по-перше, використовують практично рабську силу. По-друге, дуже неякісно утилізують відходи виробництва. Там, де вони виробляють тканини, все-все змивають у річку, але це дуже токсично.
Людина, яка дуже дешево заплатила за свою кофтинку, повинна розуміти, що за неї дуже дорого заплатила природа. Мені хотілося б про це кричати. Тому мій бренд буде іншим.
- Так, мало хто про це замислюється...
- Ніхто не замислюється. Хочуть просто купити чергову "шмотку" та сказати: вау, дивись, як дешево!
Екологічний одяг не може бути дешевим, якщо він зроблений циклом від створення тканини до утилізації. Всі ці кофточки з масмаркету, де пишуть соттон, - це не соттон. Вони не розкладаються так швидко, як справжня бавовна. Такі тканини взагалі не дихають. Це дуже цікава тема, говорити про неї можна довго.
Тому я хотіла б створювати тільки потрібний одяг з натуральних тканин, без надлишку. Для цього необхідно ретельно проаналізувати ринок та потреби людей. Це досить велика робота щодо свідомого споживання. Моя лінія одягу буде про це.