Регулярні звіти про поповнення нової техніки ЗСУ стали для нас справою вже звичною. Але крім західної допомоги та зброї, виробленої вітчизняними підприємствами, є позиції, які зазвичай залишаються за кадром офіційних заяв. Одна з таких – бутафорська техніка. Так, вона на других ролях. Але чи можна говорити про значущість ролі у справі, коли кожна дрібниця націлена на перемогу?
250 макетів для фронту
Днями група гірничо-металургійних компаній «Метінвест» опублікувала на своєму офіційному сайті повідомлення про передачу військам 250 одиниць макетів бойової техніки. Це точні копії зброї, що знаходиться на озброєнні ЗСУ. Звичайна людина не відрізнить її від справжніх танків, гаубиць і ракетних установок. Призначення таких «пасток» зрозуміле. По-перше, атакуючи обманки, ворог витрачає на них дорогі боєприпаси. По-друге, дезорієнтується в оцінці кількості нашої техніки, стягнутої на тій чи іншій ділянці фронту. По-третє, завдаючи удару по макетах, противник виявляє свої вогневі точки, даючи можливість вже українській артилерії завдати по них удару. Ми не знаємо, де і як використовуються такі обманні пристрої. Досить загального – «на найнапруженіших ділянках фронту». Але, повертаючись до історичного досвіду, можна оцінити значення бутафорської зброї та зрозуміти, як такі військові хитрощі впливали на перебіг баталій у минулому.
Практика застосування обманних маневрів та хитрощів з'явилася одночасно із самою війною. Тисячоліття тому. Про це писав у своєму знаменитому трактаті «Мистецтво війни» ще китайський стратег Сунь-цзи у VI столітті до н. е. Всім відомий також з давньогрецької міфології епізод з Троянським конем. Але ні, так глибоко заглиблюватися в історію ми не будемо. Торкнемося лише ближчого для нас часу - оперативно-тактичного обману у Другій світовій війні.
Як англійський генерал та його 700 солом'яних танків німецького фельдмаршала обдурили
Осінь 1942 року. Єгипет. У битві за Африку італо-німецькому угрупованню фельдмаршала Роммеля протистоять об'єднані війська країн союзників під командуванням англійського генерала Монгомері. Незважаючи на загальну перевагу в живій силі та техніці, британці в операції при Ель-Аламейні використовують і цілу систему обманних прийомів. Операція «Бертрам» стане згодом хрестоматійною щодо застосування маскування та військових хитрощів.
Якщо коротко, ситуація була така: союзники мали намір атакувати на північному фланзі лінії Ель-Аламейна. У той самий час активне переміщення техніки противник фіксував на південному напрямі. Розвідка Роммеля повідомляла, що на півночі зосереджені в основному вантажівки та інший допоміжний автотранспорт, а ось на півдні – танки, артилерія та бронетехніка у різноманітному асортименті. Мало того, англійці навіть будували трубопровід для постійного постачання військ водою. Зрозуміло, німці збиралися битися із супротивником на півдні.
Ось тільки вся ця техніка насправді була бутафорською. 720 танків – солом'яні каркаси, обтягнуті брезентом, а гармати - збиті з дерев'яних брусів та фанери. Навіть труби у водопроводі, що зводився, були старими бензиновими бочками.
Застосовувалася англійцями і так звана тактика подвійного обману. Саме ті «вантажівки», помічені німецькою розвідкою на півночі, опинилися насправді танками, зверху замаскованими під звичайні машини. А «танки» на півдні (крім солом'яних муляжів) були вантажівками з танковою «маскою». І це ще не все. Бувало, коли позиції з фіктивною технікою спеціально «засвічувалися» супротивникові. Ті, знаючи, що проти них виставлені муляжі, переставали звертати на них увагу. А даремно. Під покровом ночі обманки змінювалися на справжні гармати і танки, і у вирішальний момент завдавався удар звідти, звідки противник точно його не чекав.
Все це супроводжувалося добре продуманою радіогрою, і в результаті супротивник був повністю дезорієнтований. Англійці виграли битву при Ель-Аламейні багато в чому завдяки тактиці обману. Захоплені в полон німецькі генерали хитали головою і твердили, що вони програли через якийсь «фокус». Частково вони мали рацію – одним із залучених до «обманної війни» експертів був відомий англійський фокусник Джаспер Маскелін. Після цієї поразки нацисти відмовилися від активних дій в Африці. Переможці ж англійці досі вважають проведену операцію однією з найкращих в історії своєї армії. А генерал Монгомері саме після цієї перемоги став національним героєм Великої Британії.
Один із найбільш засекречених підрозділів армії США
Англійці не були б англійцями, якби не вихвалялися своїм успіхом на кожному кроці. А американці не були б американцями, якби не використовували чужий досвід у своїй практиці. Десь переробивши, додавши та видавши в результаті унікальну зброю маскування та обману.
У січні 1944 року в США в обстановці найсуворішої таємничості починають формувати нетипову військову частину. Приводом для її появи був успіх англійської операції в Африці. Американці пішли далі, їхня «Армія примар» створювалася не для однієї конкретної операції, а для постійних військових дій.
Відбір у нову частину йшов дуже скрупульозно. З 1100 осіб, які увійшли до неї, більшість були люди творчих спеціальностей – архітектори, дизайнери, художники, актори, фотографи. Та й командиром частини став колишній головний редактор журналу The New Yorker Ральф Інґерсол. Це були фахівці, здатні створити потрібну «картинку» з найдрібнішими деталями та з урахуванням усіх можливих тонкощів. Щоправда, кадрові військові ставали «примарами» згнітивши серце. Не розуміли, як воювати, командуючи надувними танками. Але ж накази не обговорюються.
Першу операцію «Армія примар» провела в Нормандії в червні 1944 року, через кілька днів після висадки союзників на узбережжя. А всього успішно виконаних завдань на її рахунку близько 20-ти.
Робота частини полягала не тільки у переміщенні на потрібних ділянках фронту надувних танків і макетів літаків. Все було задумано та виконано набагато різноманітніше. «Армія примар» складалася з чотирьох підрозділів: інженерного камуфляжного батальйону, інженерної роти, роти звукового супроводу та формування зв'язківців. У кожного – своя роль та завдання.
Камуфляжний батальйон відповідав безпосередньо за виготовлення макетів та розміщення обманок на територіях, де проводилася операція.
Нерозривно пов'язана з ним і рота звукового супроводу. В арсеналі були звуки, записані в студіях Голлівуду та на полігонах армії США. На всі випадки життя. Це і постріли гармат, мінометів, і розмови солдатів, і лайка командирів. Все було продумано до дрібниць. Наприклад, якщо макет «Шермана» (основний танк американської армії) піднімали в гору, йшов звуковий супровід танка (і саме «Шермана»), що рухався вгору, якщо опускали вниз - включався запис машини, що спускалася з гори. Усі звуки «зводилися» у загальний запис та транслювалися за допомогою гігантських динаміків.
Інженерна рота відповідала за безпеку підрозділу. Окрім інших функцій, її солдати (пам'ятаєте акторів у переліку новобранців?) перевдягалися у форму інших частин і вирушали до французьких шинків, де до їх закриття травили військові байки. Мета – привернути увагу німецьких шпигунів, заплутавши їх різноманітністю шевронів та нібито виданими військовими таємницями. Зв'язківців для «примар» збирали по всій армії США. Найкращі фахівці в цій справі могли «замаскуватися» і виступити в ролі будь-якої американської частини. Притаманні кожному з підрозділів стиль та особливості передачі ці люди знали досконально. Тому фальшиві радіопереговори та достатній трафік в ефірі створював ілюзію, ніби у них бере участь як мінімум 2-3 дивізії.
Все було організовано настільки якісно, що на хитрощі ловилися не тільки вороги, а й свої. То бомбардувальник, повертаючись із фронту, помилково посадить літак на бутафорський аеродром, то командир сусідньої дивізії приїде дізнатися, звідки тут з'явилися десятки танків, про які йому не доповіли.
Найбільш масштабною та успішною для "Армії примар" стала "Операція Фірзен", що проводилася з 18 по 24 березня 1945 року. У ній було використано близько 600 надувних макетів, у тому числі надувні понтони і навіть фрагменти мосту, що зводиться. Цей відволікаючий маневр при форсуванні Рейна дозволив бойовим частинам практично без втрат перейти річку в іншому місці.
Таємницю "Армії примар", розпущеної після закінчення війни, зберігали довгих 40 років. Документальні свідчення її існування розсекретили лише на початку цього століття.