Війна відібрала у Анни Молодих із Рубіжного малу батьківщину, будинок та бізнес. Але досвід, талант і завзятий характер залишилися з нею, так що Анна відродила свою справу і на новому місці.
Наразі її лінія з пошиття одягу plus size FaynaLady продовжує розвиватися. Як не опустити руки, втративши майже все, на яку допомогу можна розраховувати від держави, Анна Молодих розповіла KP.UA.
Відкрити свою справу допоміг математичний склад розуму
- Анно, ви програміст за фахом, але вирішили шити. Чому? Сьогодні, здається, всі прагнуть до ІТ-сфери, а ви, навпаки, її залишили.
– Я закінчила інститут, здобула спеціальність програміста. Швидко усвідомила, що це не моє, хотілося працювати на себе. Допоміг математичний склад розуму.
- Шиття, мабуть, було вашим хобі?
- Так. Шити я почала років із 12, вчилася сама. Згодом захоплення юності переросло у джерело доходу. Десь у 2014 році почала шити одяг на замовлення друзям та знайомим, відкрила ательє, де могла продавати не лише тканини та фурнітуру, а й готові речі.
У 2016 році у Сєвєродонецьку пройшов тренінг, за результатами якого я отримала грант на розвиток бізнесу, – це дало мені гарний поштовх.
– Коли з'явилася FaynaLady?
- Заснували наш бренд у 2017 році. Виробляли та продавали жіночий одяг. Завдяки підтримці міжнародних донорів утворили власне виробництво, відкрили цех.
- FaynaLady – одяг plus size. Чому ви вирішили шити одяг саме великих розмірів?
– Ця ніша у нас в Україні загалом не зайнята, але затребувана. На ринку зовсім небагато сучасного якісного одягу для жінок із цього сегменту. Тут і попит більший, і цікавіший – тому сюди. Слідкувати треба за всім: за якістю пошиву, сировини, тканини, комфортності посадки, а також молодіжним напрямом – це те, чого зараз не вистачає.
- Читала відгуки на вашому сайті від покупців – були лише позитивні. Схоже, клієнти цінують вас.
- Так, тому що в Україні нішу не відпрацьовано, особливо молодіжну лінію. Пропозицій небагато. Якщо дівчина має нестандартну фігуру, можемо відшити два замовлення. Це також важливо. Ми дуже гнучкі. Орієнтуємось на світові тренди, поєднуємо їх із комфортом та якісним дизайном.
– А як йшов ваш бізнес під час першої хвилі війни?
- До 2014 року у мене був невеликий магазинчик у торговому центрі, це було більше як ательє. Продавали фурнітури, тканини, пізніше він переріс у магазин одягу. Тоді займалися оптом. Знаходила контакти в інтернеті, домовлялася про зустрічі, їздила презентувати свою продукцію. У Рубіжному ми відкрили цех, найняли людей. Тоді у нас працювало 6 осіб, на рік ми шили приблизно 6-7 тисяч одиниць продукції.
Переорієнтовувалися на роздріб
– Після 2023-го ви були змушені переїхати в інше місце та залишити все вдома?
– Абсолютно все лишилося там. У своєму цеху в Рубіжному я не була з 23 лютого 2022-го: навіть на виробництво не змогли потрапити. Незабаром виїхали до Кременчука, почали все спочатку, переорієнтувалися.
- Чому Кременчук? У вас там були знайомі-друзі?
– Ні, нікого не було. Вибрали місце спокійніше. Спочатку думали, що скоро повернемося додому, але приблизно через місяць стало зрозуміло, що повертатися нема куди. Тому влаштувалась на роботу кравчинею, а потім вирішила знову "з нуля" відкривати свою справу. Ми із сім'єю почали займатися роздрібом. Марка в мене вже була, але на роздріб бракувало часу. Зараз з'явився час – активно розвиваємо цей напрямок. Поки що все йде успішно.
- Чи продовжуєте шити на замовлення?
– Ні, зараз у нас є інтернет-магазин, сайт – ми продаємо вже готову продукцію.
– А що, на вашу думку, головне в одязі, що люди шукають?
- Зручність, комфорт, якість, доступність.
- До речі, цікаво, чи носите ви самі одяг вашого виробництва? Ви ж струнка.
- Так, звичайно, ношу (сміється).
Найважче – зібрати команду
- Ви отримали ще один грант від "Дії" – складно було його отримати і на що вистачило грошей?
- Вистачило його на плотер. Це така річ, що друкує лекала. На решту коштів придбали трохи обладнання, кілька машин, сировину. Тому отримала грант – і почала все спочатку. На щастя, досвід є, тож починати знову "з нуля" було легше.
– Якими були умови отримання гранту?
- Потрібно, щоб працювали щонайменше дві людини протягом трьох років. Сума гранту визначається податками – ми отримали 250 тисяч гривень.
Звісно, цього замало для всіх наших бажань. Згодом хочеться і хороший офіс, і маркетинг налагоджений, і сервіс. Але все поступово.
- Поділіться, що виявилося важким у вашому бізнесі?
– Персонал. "З нуля" потрібно зібрати команду – сьогодні це найбільша проблема.
FaynaLady – наша сімейна справа. Я можу покластися на членів своєї сім'ї – на дочку, сина, чоловіка. Це також важливо. Дочка – дизайнер, займається візуальним дизайном. Син – менеджер, займається SEO, контактами з клієнтами та фірмами, які просувають сайт, контролює відправки. Чоловік контролює виробництво, а я – усі процеси.
– Ви плануєте розвивати сторінки у соцмережах, Instagram. Але це забирає багато часу…
- Так, дуже багато. Ще багато потрібно зробити. Instagram та сайт у нас вже є, займаємося Facebook. Для соцмереж у нас є окрема людина.
Коли розвиваєшся - на зневіру не залишається часу
– Як вам на новому місці? Ви плануєте залишатися у Кременчуці? Чи хотіли б повернутися додому після закінчення війни?
- Повертатися в Рубіжне, звичайно, не будемо: просто нікуди повертатися, нема з ким працювати. Війна змінила пріоритети, а переїхати жити в інше місце наразі не проблема.
- Тобто ви готові й надалі змінювати місце проживання, якщо потрібно?
– Так. Там, де буде комфортно, там ми працюватимемо і житимемо.
– Як вам удалося не впасти в депресію, а продовжувати йти далі?
- У депресію легко впасти, коли нічого не робиш. Коли робиш щось нове, розвиваєшся, - на зневіру просто не залишається часу.
- Тобто ви зберігаєте позитивний настрій і попри труднощі рухаєтеся далі.
- Інакше не можна, тільки так.
– Це характер?
– Це характер. Іноді буває непросто, але так.