27 липня у Північній Кореї відзначають «День перемоги» у Корейській війні, точніше – цього дня 1953 року було просто підписано повідомлення про припинення вогню між Північною Кореєю та Південною, а не мирний договір. Тож офіційно країни ще у стані війни. Але кого це зупиняє, коли треба влаштувати масштабні урочистості до дня перемоги? Тож відзначати розпочали ще 23 липня, а тут і високі іноземні гості приїхали. Ну, як високі…
Поїздка міністра оборони РФ Сергія Шойгу до Північної Кореї не візит ввічливості, а шанс прицінитися. Якщо військовий міністр зайнявся зовнішньою політикою – прерогативою президентів і міністрів закордонних справ, значить, справи у «другої найсильнішої армії світу» зовсім погані. І візит до Пхеньяна, та до того ж на збройову виставку – це явне прохання допомогти ракетами в ім'я спільної боротьби зі світовим гегемоном - Заходом. Офіційний привід – участь в урочистостях, присвячених 70-річчю закінчення Корейської війни.
А ще причина – треба ж подивитися, як живе країна за повної диктатури та ізоляції, за масштабних санкцій та кримінального кодексу, в якому кожна друга стаття – розстрільна чи довічна. Цей досвід Росія зараз активно переймає. Що ж, історично справді тут багато схожих моментів. До того ж, Росія вже кілька століть намагається втрутитися в долю Кореї.
Поява імперії
Отже, багато століть поспіль жила одна-єдина Корея. Вирощена «старшим братом» Китаєм, країна довгий час була закрита для проникнення ззовні, повільно варилась у своєму корейському соусі, ні на що особливо не претендуючи і не розраховуючи.
У XVII столітті китайська правляча династія Мін змінилася на династію Цин, й у Корею потихеньку почали проникати західні ідеї, оскільки Китай воював і торгував настільки активно, що інакше бути не могло. Про свободу, рівність та братерство корейці замислювалися мало, а ось потенційна незалежність від Китаю народ вразила.
Першим пішло корейське королівство Чосон, яке проголосило незалежність від династії Цин якраз після поразки Китаю в Першій китайсько-японській війні (1894-1895) - момент був підходящий. У повітрі запахло незалежністю, але не демократичного розливу – такої анархії корейці не розуміли. Їм цілком підходила імперія, тим більше, що й імператор був - Кочжон з королівства Чосон, який весь цей час разом із сином ховався в будинку російської місії в Сеулі після вбивства японцями його дружини. Для Кочжона настала зоряна година: він був коронований як імператор і прославлений як автор нової корейської конституції, в якій вся влада належить імператору - і точка.
Світ поставився до появи Великої Корейської імперії негативно, мовляв, надто слабенькою вона вийшла, не по чину іншим державам із багатовіковими історіями. А коли Корея дала зрозуміти – все, що відбувається за межами імперії, її не хвилює, – взагалі образилися. Політика та економіка нової імперії були спрямовані виключно усередину. Не без винятків, звісно.
Йшли реформи, народ у них брав активну участь, однак і консерватори не дрімали, розмахуючи прихильністю традиціям як штандартами. Бої між старими та новими чиновниками неабияк підрубали кволі підстави нової імперії, плюс ще один факт. У це, мабуть, важко повірити, але у справи Корейської імперії активно втручалася Російська. Якщо вірити одній депеші із Шанхаю, Росія намагалася зробити Корейську імперію своїм протекторатом. Хоча відомо, що імператор Микола II говорив у 1901 році принцу Генріху Пруському, що не хоче захоплювати Корею, але й ні за яких обставин не може дозволити Японії там утвердитись – це стане приводом для війни. А Японія мала плани на Корейський півострів, і ще які.
Паралельні світи
Побоюючись, що наростаюча конфронтація між Росією та Японією через Маньчжурію та Корейський півострів вдарить по Кореї, країна розсилала у країни світу запевнення про свій військовий нейтралітет. США, Росія та Японія їх проігнорували, і під час війни Країна вранішнього сонця відправила свої війська на півострів. У результаті 1910 року, після закінчення російсько-японської війни та розгрому Росії Корея була приєднана до Японської імперії, і Велика Корейська імперія припинила своє існування.
Після Другої світової війни та капітуляції Японії керівництво союзних сил благородно вирішили звільнити Корею одним махом, віддавши країну під міжнародну опіку, доки корейці не будуть визнані готовими до самоврядування. В останні дні війни США запропонували розділити Корейський півострів на дві окупаційні зони (південну - американську та північну - радянську) з розділовою лінією по 38 паралелі. Мляві спроби двох зон з'єднатися в єдину Корею ні до чого не привели, і в 1948 були сформовані окремі уряди: соціалістична, прорадянська Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР) на півночі і капіталістична, прозахідна Республіка Корея на півдні. Обидва уряди стверджували, що є єдиним законним урядом усієї Кореї, і жоден з них не визнавав постійний кордон.
Повоювали – і заморозили
У результаті колишні частини єдиної Кореї вирішили з'ясувати в бою, хто сильніший і, отже, легітимніший. Війна розпочалася 25 червня 1950 року, коли північнокорейські солдати після благословення свого лідера Кім Ір Сена перетнули кордон і опинилися в Південній Кореї з метою негайно перемогти та приєднати. Переможна хода армії Півночі півднем, за негласною підтримкою СРСР і Китаю, закінчилася в грудні того ж року, коли за Південну Корею «вписалися» ООН і США. Поступово лінія бойового зіткнення, зсунута на південь, повернулася до тієї самої 38-ї паралелі, тобто на вихідну точку, і наступні два роки війна на землі йшла просто на виснаження армій. При цьому в повітрі тривала бійня – американські пілоти боролися з радянськими заради ідеалів капіталізму/комунізму.
У результаті дві Кореї нічого так і не вирішили. Під тиском своїх союзників, які вже не розуміли, якого біса вони роблять на цьому проклятому півострові, Північна і Південна Кореї підписали Угоду про перемир'я 27 липня 1953 року і створили демілітаризовану зону шириною 4 км на кордоні двох Корей.
Підрахували кількість жертв з обох боків – їх виявилося понад 3 мільйони осіб (і це не остаточні цифри) плюс зруйновані практично всі великі міста та масові вбивства урядовими військами, з одного боку, запідозрених у симпатіях до комуністів (Південна Корея), з іншого – тортури та вбивства військовополонених (Північна Корея).
Остання виявилася ще й найрозбомбленішою країною в історії, втративши 1,5 млн громадян, які втекли з півночі в ході війни.
Мирну угоду уклали, але договір так і не підписали. Так що дві Кореї технічно все ще перебувають у стані війни – має місце заморожений конфлікт. У квітні 2018 року лідери Північної та Південної Кореї зустрілися у демілітаризованій зоні та домовилися працювати над угодою, щоб офіційно покласти край Корейській війні. Але щось підказує: черговий виток любові Росії до Північної Кореї зазвичай нічим добрим не закінчується, і кінця цього замороженого конфлікту поки що не видно.
Мало друзів та свободи
Власне, 70-річчя від дня підписання Угоди, яка не підкріплена договором, і відзначається зараз у Північній Кореї. При цьому 23 липня наполегливо називається «Днем Перемоги у Великій Вітчизняній визвольній війні». Втім, ми вже звикли, що північнокорейці живуть у своїй реальності, і, як і раніше, не особливо люблять взаємодіяти із зовнішнім світом. Не люблять, не хочуть і не можуть – інтернетом, як і мобільними телефонами, у цій країні може користуватися дуже обмежене коло людей із влади, а телевізор показує строго цензуровані новини.
І цілком природно, що глава Північної Кореї Кім Чен Ин влаштував міністру оборони Росії Сергію Шойгу екскурсію саме на оборонну виставку в Пхеньяні, де представлені всі види озброєння від міжконтинентальних балістичних ракет Хвасон до новітніх безпілотників, схожих на американські RQ-4 Global Haw MQ-9 Reaper. При цьому північнокорейські балістичні ракети заборонені резолюцією Ради безпеки ООН, яку серед інших схвалила і Росія.
Центральне телеграфне агентство Кореї повідомило, що Шойгу назвав армію Північної Кореї найсильнішою у світі. Корейцям приємно, звичайно, а ось росіяни напружилися – у сенсі, «північнокорейська армія найсильніша у світі?»
Є підозра, що глава російського військового відомства приїхав до КНДР, щоб переконати її керівництво, щоб поставити Росії артилерійські снаряди 152 мм. Дружба двох ядерних держав (точніше – трьох, у візиті бере участь і Китай) має змусити Захід здригнутися. Але з іншого боку, бачимо, наскільки мало союзників у Росії. Китай загалом у цей короткий список внесений курсивом – Піднебесна дружить лише тоді, коли їй це вигідно. І як тільки ця вигода зникне, Китай одразу виявить небачену гнучкість у політичних та економічних перевагах.