Учень молодших класів Юра Напора зі Львова вже понад рік разом зі своїм батьком проводять благодійні концерти на вулицях Львова та інших містах області. Хлопчик виконує військові, ліричні та патріотичні пісні і збирає гроші на потреби ЗСУ. Майже за рік Юрій зібрав близько 2,8 мільйона гривень: усі гроші були спрямовані на закупівлю машин, тепловізорів, квадрокоптерів, амуніції та інших речей для військових.
Про те, як маленькому хлопчику прийшла ідея збирати гроші на ЗСУ, які пісні співає Юра і що саме купили на пожертвувані українцями кошти, розповів батько хлопчика - Назар Напора.
“Юра співає пісні, які змушують перехожих зупинитися та подумати про те, що йде війна”
- Назаре, як ви наважилися збирати гроші на ЗСУ? Хто був ініціатором цієї ідеї – ви чи син?
– Юра ходить до державної хорової школи “Дударик”. Кажуть, що він має слух, і він непогано співає. Якось син побачив в інтернеті ролик про те, що хлопчик із Чернігова приніс Сергію Притулі гроші, зароблені співом. Дитині це сподобалося, і він сказав: я теж вмію співати і хочу допомагати!
Ми підшукали відповідний репертуар пісень, я акомпаную синові на синтезаторі. 5 серпня 2022 року ми вперше вийшли до людей. Першого дня ми заробили 23,5 тисячі гривень, хоча думали: хоч би 2 тисячі зібрати на якісь рукавиці. Того дня я зрозумів, що син може дуже багато зробити. Тим більше йому сподобалося співати, і він просився ще.
Коли у нас в руках виявилася чимала сума, вирішив, що не братиму на себе відповідальності: не маю досвіду у військовому волонтерстві, краще передати ці кошти знайомому священнику Михайлу Гределю: він військовий капелан та волонтер.
Я відразу подзвонив йому і сказав: отче, ми перераховуватимемо вам усі зібрані кошти, а ви на них купуватимете те, що потрібно для ЗСУ. Так до сьогодні вдалося зібрати близько 2,8 млн грн. Ми маємо всі звіти. Ми не працюємо на відсотках, а передаємо абсолютно усі гроші нашим воїнам.
– Ви виступаєте щодня?
- Ні, щодня ми виступали спочатку, коли у Юри були літні канікули. Потім почався навчальний рік – стали співати рідше. Тоді я ще не працював і мав більше вільного часу. Тепер уже пів року працюю, але як тільки з'являється можливість, ми їдемо співати, якщо не заважає погода чи інші обставини.
- Де вас із Юрчиком можна почути?
– У суботу ми, як правило, їдемо до якогось районного центру Львівської області – Стрий, Дрогобич та інші міста. Зупиняємось у людних місцях, наприклад, де є ринки. У будні вечорами можемо поїхати до Львова, а в неділю виступаємо в якійсь церкві.
- Ви кажете, що допомогли підібрати Юрі репертуар – які це пісні? Можливо, якісь із них він вивчив у хорі?
- Не лише у хорі. Якісь пісні ми пропонували, якісь подобалися йому самому. Чотири рази заспівав нову пісню – каже: я її вже знаю.
Юрчик співає композиції, які чіпають душу, змушують перехожих зупинитися та подумати про те, що в нас в Україні триває війна. Ми у Львові час від часу забуваємо, що зараз тривають військові дії.
У Юри є пісні, над якими можна поплакати. Тому люди виявляють більше емоцій. Там і пісні Івасюка, і ті, що з'явилися після повномасштабного вторгнення. Загалом – ліричні військові пісні. За півтори години безперервного співу Юра встигав заспівати плюс-мінус 40 пісень.
"Недовіра до нас випаровується після першого акорду"
- Сорок пісень? Не всім професійним артистам таке під силу. А як реагують перехожі на виступи Юра?
– У нас є фішка. Коли їдемо виступати, вважаємо, що головне - побачити сльози бодай однієї людини. Якщо це сталося – нам усе вдалося, незалежно від зібраних коштів. Поки що ми проходили всі “місії”.
Багато людей зупиняються, плачуть, обіймають. За моїми підрахунками, за цей час Юрі подарували шоколадок і цукерок приблизно на 21 000 гривень. Але найголовніша цінність для нас – не гроші та солодощі, а емоції людей.
- Значить, люди відгукуються, не можуть пройти повз…
- Ми приїжджаємо у ті місця, де нас не дуже знають – виникає природна недовіра. Мовляв, прийшли, співатимуть, на що вони гроші збирають? Абсолютно адекватні думки. Однак усі підозри випаровуються вже після першого акорду. Дитина починає співати - і у людей виникають зовсім інші почуття.
– Зараз літо, і є час співати. А як буде, коли розпочнеться новий навчальний рік, ви продовжите?
- Ми вже волонтерували під час навчального року. Тоді нас звільнили на два місяці від занять у школі “Дударик”, але за умови, щоб ми адекватно ставилися до Юриного горла. Юрко може співати без перерви майже 3 години! Я починаю йому підспівувати – 2-3 пісні – і в мене вже голова паморочиться. А він співає – і хоч би що.
А загалом наші виступи залежать від графіка. Якщо кілька разів на тиждень після уроків вийшли – це добре.
- Про вашого сина вже написали в новинах, соцмережах – його справді можна назвати зіркою. Як однокласники реагують на таку популярність Юри?
– Коли ми зібрали 500 000 гривень і багато ЗМІ про це написали, – приходив директор школи, сина нагороджувала міська влада. Однокласники не особливо вірили в це і розпитували, чи насправді Юрко назбирав стільки грошей.
Юрчик абсолютно ніякої зірковості не має. Він сам не розуміє, наскільки великий внесок робить. Живе, як і жив. Дитина зараз їде до села, щоби просто покосити траву. Немає жодної гордості.
– А на що пішли ваші гроші? Що вже вдалось купити?
– У мене є десь 12 сторінок формату А4 звітів. Скільки у кожному місті зібрали, через кого передали гроші, кому передали, що купили. Ми купували машини, дрони, тепловізори у великій кількості, автозапчастини… Все, що може придбати громадянська людина, було придбано через руки капелана Михайла Гределя. Вчора він знову подався на передову.
=
- Чи є у вас якийсь зворотний зв'язок із військовими? Як вони реагують на допомогу Юри?
- Спочатку нам скидали відео: подяку за машини, за дрони – були фітбеки. Нині я розумію: військовим не до того. Немає часу записувати видосики або щось таке. Ми чудово розуміємо, чим вони зайняті.
Юрія відзначив генерал, є грамота від міністра оборони Олексія Резнікова... У нього є цілий стос грамот, але не про це. Наша совість чиста: ми робимо добру справу… Бог йому подарував талант, і в такий час неправильно не робити того, що ми робимо.
Усі допомагають. Але менше, ніж на початку повномасштабного вторгнення. Люди біднішають... Якби так само, як ми, робили інші батьки, було б простіше збирати гроші на ЗСУ: молитва дітей має набагато більшу силу, ніж наша.
До речі
Мріє поїхати на море
– Крім благодійності, чим Юра любить займатися? Про що мріє?
- Якщо говорити про дитячі мрії – він хоче поїхати на море. Але, звісно, головна мрія, щоби війна закінчилася. Юрко мріє, щоб війна не просто закінчилася, а ми перемогли. Це його слова, а не те, що я, дорослий, філософствую.
Щодо хобі, зараз Юрчика дуже цікавить професія маршрутника. Коли заходимо у маршрутку, намагається сісти біля водія та із захопленням дивиться на його роботу. А до того часу, як ми почали волонтерити, Юра прислужував у церкві – підносив кадило, свічку під час служби та ін.
- Невже хоче стати водієм маршрутки?
- Стати водієм маршрутки – це просто захоплення. Я йому говорю, що спочатку потрібно стати людиною, а потім уже все інше.