Семитисячні Комишани – передмістя Херсона, що примикає до Дніпра за десять кілометрів від обласного центру. Після повені, викликаної підривом Каховської ГЕС вода тут зійшла зовсім недавно.
На евакуацію прийшли троє людей
Місцеві жителі сьогодні живуть просто неба, незважаючи на безперервні з листопада обстріли. Виїжджати не хочуть – кожен тримається за стіни, в яких пройшло все життя.
– Вже о 7.30 6 червня стояли автобуси для евакуації, – згадує перші дні після підриву ГЕС староста Катерина Рогова. - Про неї оголосили у всіх месенджерах, комусь передзвонили. Але ніхто не сів у ці автобуси. Прийшло троє людей, посиділи та пішли.
У перший день у Комишанах люди не переживали через потоп, що йде на них, каламутні хвилі якого на той момент вже накрили населені пункти вище за течією. Були впевнені, що у них серйозної повені не буде. А може, просто втомилися від постійного горя і гучних буднів, що вимотують – селище пережило окупацію, а після звільнення його постійно обстрілюють.
Рибалки продовжували сидіти з вудками на причалах, посміюючись над тривогою старости округу. Окрім Комишан, у неї в підпорядкуванні ще три селища.
- Та що ти, дівчинко, кипишуєш, - відмахувалися. - Не хвилюйся - нас не затопить! Якби могло затопити, то вже за перші дев'ять годин накрило б водою.
ГЕС підірвали близько третьої години ночі 6 червня. В обід того дня біля Херсона все ще сухо.
Хвиля шуміла, як водоспад
А вода у Дніпрі продовжувала підніматися – по п'ять сантиметрів за годину, по десять. Місцеві бігають до причалів знімати відео. Після шостої вечора рівень води в річці почав помітно збільшуватися. Велика хвиля ринула вже після десятої вечора.
– Вода шуміла, як водоспад, – розповідають KP.UA місцеві жителі. - Затопило до другої години ночі. Люди прокидалися в ліжках уже мокрими і вискакували на вулицю до пояса у воді. Лягали спати - у телику сказали, що пік повені буде 7 червня об 11-13 годині дня. А потім вода почне спадати...
Але прогнози не справдилися. За п'ять годин уночі 7 червня рівень води у Комишанах та інших населених пунктах поряд із Херсоном піднявся на два метри. Десь люди встигли щось зробити – наприклад, у Степанівці за дев'ять кілометрів на північ від Херсона зміцнили берег та греблі.
– Спрацювали за фактом, вже коли рвонуло, – зазначає KP.UA місцевий староста Олександр Ярковий. - Я розумів, приблизно які вулиці можуть постраждати насамперед. Зробили що могли. Тож замість 200 будинків у нас затопило лише 30.
Вода сюди дійшла третього дня. Загалом у Степанівці постраждали 68 господарств, де затопило господарські будівлі та інші будівлі. Звідси взагалі ніхто не виїжджав.
Вулиці залило нафтою
У Комишанах вранці 7 червня вже розпочалася евакуація.
– Спочатку не хотіли їхати навіть із крайніх будинків біля річки, – зітхає староста Катерина Рогова. - До одного маломобільного чоловіка, який важить під 200 кг, 6 червня приходили тричі! Наступного дня він уже сам ледве вийшов, його вже з води діставали. Одну бабусю зняли із другого поверху – перший поверх затопило. Через якийсь час дивимось – вона знову туди залізла! Ніхто не знає як.
Більшість евакуйованих мешканців давно повернулася. Когось із затоплених хат поселили в порожні хати, хтось живе у знайомих та родичів.
У селищі Зимовник того ж округу, на три кілометри ближче за Комишан до Херсона, люди живуть у наметах у дворах. Їх на прохання старости привіз благодійний фонд. Це село вкрите шаром нафти, яку під час повені вимило із труб. Тут проходить нафтопровід, раніше неподалік був нафтопереробний завод.
В одному із чорних покритих масляними плямами дворів плаче жінка.
- Тут у мене були троянди, - показує на рештки чорних стебел, що стирчать з нафтової плями-озерця. - Щоліта приїжджали діти, онуки у мене проводили канікули - і все, затишку більше немає! Я стільки вкладала… Поїхала лише на кілька днів до дітей до Одеси… Папуги у двох клітках потонули.
Незважаючи на всі біди, люди не їдуть. У сусідньому Приозерному бабуся із затопленої небагатої хати так і не погодилася на евакуацію. Спала біля будинку у дворі, волонтери привозили їй гарячі обіди.
- Вчепилася в цей будиночок, та й годі. Хоча ми, українці, такі, будинок – це головне, цього не викорчувати ну ніяк, – зазначає староста. - Скільки я, пам'ятаю, просила евакуюватись – ні, ніхто не погоджувався! Усі до останнього сиділи, трималися за свої ліжка, подушки… А потім приходять, плачуть: «У нас «КАМАЗ» був – ми могли вивезти все…» Не слухали, а тепер усе затоплено – все, що все життя збирали, заради чого працювали - і нічого немає... Люди тримаються за свої будинки до останнього. Хоча куди вони підуть – світом бомжами?
Будинки можуть потріскатися
Якось прискорити процес просушування будинків не можна – можна сподіватися лише на погоду.
– Хати мають висохнути самі, природним шляхом, – пояснює Катерина Рогова. – Я пропонувала: «Давайте будемо сушити – є електричні, газові», але мені будівельники пояснили, що стіни почнуть тріскатися. Добре, що зараз літо, але це довгий процес.
Також мешканцям докучає нестерпний сморід, який залишила річкова вода. Після кожного дощу селища огортає задушливий запах.
- Навіть не знаємо, як його описати - змішалися і сморід гнилої риби, і каналізації, все разом, - намагаються пояснити місцеві. – Річкова вода була брудна, заражена, вона зібрала всю каналізацію, вигрібні ями… Та й мертвих тварин багато було, хто тільки не плавав у річці… Вся ця суміш потрапляла до будинків. Нині починається грибок. Коли сухо - ще більш-менш можна дихати, але коли проходить дощ - то смердить взагалі на все селище.
Люди сподіваються, що щось вдасться врятувати – відтирають, відмивають. Але чи встоять ці будинки потім, ніхто не знає.
- Навіть там, де вода стояла тільки в підвалі, просіла підлога - під нею просів грунт, - зітхає Катерина Рогова. – Мої люди вже стільки перенесли – окупація, підвали, обстріли, тепер – потоп… Після 2014 року дивилася фільм про Донбас і не розуміла – як вони просто сидять, готують їжу, коли так бахкає?! Але ми зараз так живемо. І на вибухи ніхто не реагує.
Спалило волонтерів, убило бабусю
Обстріл не вщухає ні вдень, ні вночі, але під Херсоном люди продовжують жити на вулицях. 29 червня обстріляли сусідню Білозерку за шість кілометрів за Комишанами – загинула 71-річна жінка, 20-річний хлопець отримав каліцтво. У самому Херсоні того ж дня під обстріл потрапив пункт роздачі гуманітарної допомоги – дві жінки-волонтери згоріли живцем, їхній колега обгорів.
- Зараз говоримо, а в мене за вікном увесь час бахає, - веде далі Катерина Рогова. – Пропонували переселяти людей до міста – є варіанти, щоби там ночували, а вдень приїжджали вичищати свої будинки. Не хочуть ніяк…
Навколишні населені пункти та Херсон постійно страждають від обстрілу. У самих Комишанах загинуло четверо людей. Є зруйновані повністю або частково будинки.
Загалом в окрузі в чотирьох селах (Комишани, Зимівник, Приозерне, Благовіщенське) затопило майже 270 будинків із 4200. Стільки ж – обстріляних. Деяким "пощастило" двічі: вранці був приліт, увечері – затопило. В одну хату в період сильних обстрілів 19 та 20 червня прилетіло двічі. Десь можна підлатати, комусь помешкання рознесло на цеглу.
Підтоплені будинки є у кожному селищі. Більшість із перших двох ліній чи вулиць біля річки затопило під стелю першого поверху. У деяких, кажуть місцеві, на другому поверсі була вода. Близько 30 будинків в окрузі вода залила на другий поверх, і близько 100 - повністю перший поверх. У Приозерному затопило третину будинків, у Зимівнику – 81 із 600 будинків.
Незабаром у місцевих з'являться нові потреби
- Людям потрібні меблі, побутова техніка. Посуд їм уже привезли, давали розкладачки, подушки, ліжко, ковдри, – перераховує Катерина Рогова. - Нема на чому спати, обідати - немає столів. Нема в чому прати.
Щодня староста зустрічає машини та розподіляє гуманітарну допомогу між «квартальними» - жителями, які потім роздають її у своїх кварталах. У когось – 500 будинків, у когось – 75.
Ведмедик зі Львова та захована горілка
Іноді місцеві мало не плачуть над мішками та коробками – настільки їх може зворушити побачене. Видно, що деякі люди віддають останнє.
- Якась бабуся надіслала хустинку на голову, початі ліки, які у неї, мабуть, у холодильнику лежали, зубну пасту в потертій коробочці, - описує Катерина Рогова. - І вона ось це все витягла і передала людям... Я цей пакунок віддала теж бабусі одній - і вона так раділа, як дитина, цій хустинці... Люди передають частинку себе.
Днями до Комишан прибуло півтораметрове ведмежа – м'яка іграшка. З ним перефоткалися всі присутні.
– На ньому записка: «Знайомтеся, це Потапич, він зі Львова – для Херсона», – продовжує староста. - Приходять гумові чоботи, написано: "Херсоне, тримайся!" І серце жовто-блакитне. Пишуть: «Херсонці, ми з вами – вас не втопити!», «Ми хочемо ваших кавунів!» Різне пишуть... Є дитячі малюнки, листи... Так об'єдналися всі...
Листи жителі також передають ЗСУ, які тут служать, і діляться з ними гуманітаркою. Днями віддали близько десяти ящиків випічки, яку надіслали із ПТУ. Листи військові, кажуть місцеві, читають зі сльозами на очах.
- В одному з мішків на самому дні знайшли загорнуту в рушник пляшку горілки та записку: «Ми знаємо, що ви її знайдете в самому кінці, коли вже будете втомлені, і вона вам знадобиться», - посміхається Катерина Рогова. - Ми лише останні пару днів можемо трохи видихнути. У перші дні загалом спали по три години. Не знаю, скільки нервова система це витримає.
На тему
Староста Комишан: Гірше потопу та обстрілів – окупація
Катерина Рогова до війни лише рік пропрацювала старостою, але сьогодні за своїх людей - горою.
– Я з ними пережила окупацію, – розповідає староста. – Про окупацію я можу книги писати, це окрема стаття життя, яку не зрозуміє той, хто її не пройшов.
Катерина Рогова «не пройшла за списками» – її шукали, проводили обшуки у батьків, викрадали «квартальних» із допитами.
- Виїхали з чоловіком за лічені години до того, як вдерлися до будинку на лівому березі, де я була, - згадує Катерина. - Нас врятував дощ - вранці пройшла сильна злива, і не було жодного блокпоста.
Виїхала лише, коли вже стало фізично неможливо ввозити гуманітарку для місцевих та допомагати їм. Хоча окупанти й раніше забороняли, але можна було якось викрутитись.
– Після підриву Антонівського мосту все вантажили на судна та човни і так переправляли, – згадує староста. – Я на лівому березі – чоловік на правому зустрічав. Аж раптом – цілий Речпорт ФСБешників… А човен уже пішов. На кожній коробці – моє прізвище та телефон, усередині – брошури з текстом «Україно, з тобою, ми в тебе віримо». Човен ходив туди-сюди цілий день, і лише вночі вивантажили.
Продуктові набори рятували людей – російське, кажуть, їсти було неможливо. Морозивом навіть діти плювалися.
- За гуманітаркою їздила з дітьми у машині – такі машини росіяни зазвичай уважно не перевіряли, – зазначає Катерина. - Я везла дуже дорогі ліки, що знеболюють, на кшталт морфію для ракових хворих. Дуже багато людей в окупації померло від раку та інсульту – не було медичної допомоги. Таблетки волонтери клали в пачки прокладок та заклеювали їх. Їх я складала на саме дно – бо прокладки брали і їх, і наші військові – використовують як устілки. Або викладала по одній платівці пігулок під килимок у багажник. Потім по п'ять штучок видавали людям – усі таблетки вже підписано. Не було ні корвалолу, ні валідолу, а якщо були – то за захмарними цінами та жахливої якості. Шампунь маленький коштував 400 гривень.
Особливо гуманітарка була важлива для тих, хто до окупації отримував пенсії на руки – вони не мали карток, і люди залишалися взагалі без копійки.
– Ми всі зараз розуміємо, як ми жили класно до війни, – зазначає Катерина Рогова. – І зараз треба це цінувати. Але гірше за потоп і обстріли – окупація, відсутність свободи. Головне, щоб зараз не було аварії на ЗАЕС. Ось так ми у Херсоні живемо. Але віримо, що все буде гаразд.