В окупованих містах Донбасу – затишшя. Ні, звичайно, звуки війни ще зрідка розривають обрій, та й у небі щось зачастили літаки, після прольоту яких зі сторони Авдіївки чи Мар'їнки лунають глухі важкі вибухи. І на околицях Донецька – поодинокі прильоти, після яких у місцевих телеграм-каналах починається істерика, що перемежується рекламою піци та шашликів. Адепти руського миру продовжують наполягати, що «живемо під щоденним бомбардуванням», і це разом із піцами за акцією 1+1=3 виглядає абсолютно сюрреалістично.
І коли це закінчиться...
Якщо хтось раптом подумає, що донеччани та луганчани активно обговорюють контрнаступ ЗСУ або, прости Господи, російські вибори губернаторів та думи у вересні, то він дуже помилиться. Тема обговорення номер один – вода, номер два – спроба ремонту доріг і лише під номером три звучить тема «і коли це закінчиться?», у якій побіжно згадується контрнаступ.
Щоб зрозуміти цей розподіл, можна провести експеримент і спробувати три дні прожити без води – не включаючи крани, а принісши її у пластикових пляшках. Потім на 3-4 години повернути блага цивілізації, від душі намитись і напратись, після чого знову на три дні закрутити вентилі наглухо. Питна вода продаватиметься в найближчому магазині (відніміть цю суму з сімейного бюджету), а за технічною доведеться побігати до підвалів або до найближчих водойм.
Отак у Донецьку живуть уже 15 місяців. Окупаційна влада вже навіть не бреше щодня, що ось-ось включать воду (хоча до цього брехали нещадно і хтось навіть вірив), бо навіщо струшувати повітря марно, адже ніхто не знає, коли в Донецьку буде вода. Будівельники риють землю і кладуть труби від річки Дон, але, крім фотографій розритих ям, поки що донеччанам нічого не дали.
Смітники, що гниють тижнями під червневим сонечком, щури, які непогано живуть на цих смітниках, - усе це набагато сильніше займає уми жителів в окупації, ніж контрнаступ.
Дивні вибори
Якщо в повітрі і носиться якесь передчуття, то його відчувають ті, хто влився до лав окупантів і обійняв «державні» посади або почав шукати щастя, вступивши до партії «Єдина Росія». Окупанти не втрачають надії провести у вересні якусь подобу чергових «виборів», проте готуються до них настільки абияк, що не всі жителі непідконтрольних районів Донбасу в курсі, що в них робиться.
- Містом розклеїли величезні щити з рекламою «ЕР», але у нас на дорогах такий рух, що ніхто не дивиться на них. Авто без номерів або з наклейкою Z їздять без правил, обганяють, «підрізають» і провокують ДТП. Тож крутити головою ніколи. І про день голосування я лише нещодавно почув по телевізору, – каже донеччанин Олег Антипенко (ім'я змінено). – Але раніше, коли готувалися до виборів чи референдуму, все було якось активніше, галасливіше. Зараз – виникає відчуття, що хлопці й самі не вірять, що відбудеться якесь голосування.
За словами донеччанина, національний склад міста активно розбавляється вихідцями з Кавказу та Азії. При цьому вони не на фронті, а ведуть цілком мирне життя: ганяють на автомобілях, проводять час біля кіосків з шаурмою або вештаються вулицями.
- Я читав, що в Маріуполі зараз дуже багато чи то чеченців, чи то дагестанців, так і в Донецьку. Тут ремонтують дороги «туристи» з Таджикистану чи Узбекистану, не розбереш. Та й ремонтують так, тяп-ляп: де справжні дірки – там нічого не роблять, натомість двічі нормальне дорожнє полотно перекривають, - пояснює співрозмовник.
Незважаючи на розбиті дороги, у середовищі колаборантів, що щиро служать ворогові, вже змащена доріжка у бік Ростова, а біля дверей вже стоять складені «тривожні валізки». Команди готуватися не було, але ж передчуття витає в повітрі… Під виглядом поїздки у відпустку найактивніші шанувальники руського миру виїжджають за межі анклаву «ОРДЛО» у пошуках нового житла та роботи.
Також їдуть і лікарі, і вчителі, і майбутні студенти, і навіть пенсіонери, які зважилися нарешті виїхати до дітей та онуків, а не просиджувати дні наодинці без води і часто без світла, в оточенні смітників та суцільної телевізійної нісенітниці, яку не дивляться навіть старі люди, звичні до всього…
Той Донецьк і цей
Поки комунальна сфера Донецька доживає останні дні, а у телевізорі втомилися пояснювати, що треба потерпіти – і ось-ось настане процвітання, народ знаходить розрядку у тиражуванні різних чуток, одна одної цікавіше.
- З останнього: закриття кордонів, мирні домовленості та розподіл Донецька. Тепер докладніше: Росія закриє кордони на виїзд до інших країн, і ми тут як у казані варитимемося, поки нас Україна не звільнить. Але ці чутки щороку. Друге – мирні домовленості. Кажуть, раз стало тихіше і менше обстрілів, це означає, що сторони торгуються, про щось домовляються. Це теж було, проходили. Про що можна домовлятися у такій ситуації? Ну і третє - найцікавіше, - продовжує співрозмовник. - Начебто домовилися Донецьк поділити на кшталт Берліна. Північну частину – та що ближче до Авдіївки - віддати Україні, південну, що ближче до Маріуполя, – Росії. Що із західною та східною частиною – неясно, але теж якось розділять. Проведуть демаркаційну лінію, поставлять прикордонників – і так житимемо, ходитимемо в гості один до одного до сусідньої країни. Страшно, що люди не тільки звикли до подібного марення, але й часто вірять у найнеймовірніші варіанти.
Ідеї про поділ Донецька дійшли до нас не лише з вуст донеччанина. Цю тему на повному серйозі обговорюють і на форумах у Росії. Хто і з якою метою запустив цю інформацію – незрозуміло, але деякі донеччани вже починають подумувати про продаж квартири та переїзд до «іншого Донецька» до його демаркації.
Але це справа якогось абстрактного майбутнього. Поки що Донецьк по вуха загруз у апатії та антисанітарії, прикритих, немов фіговими листками, обіцянками «влади» все налагодити найближчим часом і яскравими сюжетами місцевих ЗМІ про те, що в місті цвітуть троянди. Добре, що цвітуть! За ними не видно гір сміття та розбитих доріг – «дітищ» так званого «руського миру».