2021 року на лобове скло автомобіля дніпровського мураліста Тараса Білоуса з 6-го поверху багатоповерхівки приземлився кіт. Тварина, на щастя, вижила, але ця подія надихнула художника на написання робіт із героїчними котиками. Першу котокартину Тарас виставив на продаж, а отримані кошти направив до притулку для тварин. З того часу коти стали одним із основних мотивів творчості Тараса, а після початку повномасштабного вторгнення - героями його патріотичних муралів.
«В Україні навіть коти сильніші за ворога!» – писав Тарас у своєму Facebook. Сьогодні Тарас їздить різними містами України та малює мурали, щоб дарувати людям гарний настрій та надію. Докладніше про свою творчість він розповів KP.UA.
«Навіть у прифронтовій зоні котики можуть підняти настрій»
- Тарасе, з чого починалися ваші патріотичні мурали?
- Усе склалося саме. Як інакше? Така ситуація в країні, війна... Після повномасштабного вторгнення довго не міг налаштуватися на творчість: щодня прилітають ворожі ракети, літаки, але завдання художника - піднімати моральний дух. Тому працювати я продовжив, а тематика моєї творчості стала патріотичнішою.
Зараз маю багато нових проєктів. За кілька днів поїду малювати до Полтавської області. На муралі буде зображено силуети солдатів… Але це треба буде побачити.
- Виходить, ви малюєте мурали на замовлення?
- Так. Є активісти, які допомагають ЗСУ та хочуть вшанувати людей, які борються за нашу свободу. Я поки що не був біля об'єкта і не розмовляв з ініціатором, але нова робота буде готова буквально за тиждень.
- Розкажете про останню вашу роботу?
– Востаннє розписав зупинку громадського транспорту у селі Михайлівка Дніпропетровської області. Це не зовсім мурал. До моєї роботи там були одні мати і некультурні написи. Робота чудово вистрілила в TikTok, набравши майже 1 млн переглядів.
До речі, у її створенні мені допомагали місцеві жителі та маленькі діти. Це так класно, що ти можеш щось показати їм, чогось навчити. Мені здається, люди більше цінуватимуть роботу, яка з'явилася не без їхніх зусиль.
@bilous_taras_ #язалишаюсьтут #розписзупинки #миколаївка #товкодакагро ♬ Залишаюсь тут - OMUT
- А хіба можна ось так просто прийти та розмалювати громадську власність? Як із цим справляєтеся?
- Мої проєкти лише на стадії розробки: є багато перешкод, які ставить навіть місцева влада: тут малювати можна, тут - не можна. Я як художник розумію, що хотіли б бачити люди, яку роботу мені хотілося б принести в цей світ, але якісь уповноважені особи, наприклад, архітектори Дніпра, вставляють палиці в колеса.
Зараз у мене 8 проєктів, але щоб їх реалізувати, потрібно пройти чимало інстанцій і знайти спонсорів.
Крім того, у художників-муралістів робота сезонна. Щойно дозволяє погода, ти одразу щось плануєш, домовляєшся, і тоді з'являється якась краса. В осінньо-зимовий період сидиш, думаєш над проєктами, робиш та переробляєш ескізи.
Я хотів би намалювати багато, але треба знайти кошти на мурал, отримати дозвіл і розуміти, де саме можна малювати. Поки що погода хороша, намагаюся реалізувати задумане.
- Виходить, на кожну роботу потрібен дозвіл?
– Майже на кожну. Іноді можна звернутися до власників будинку, а вони вже отримують дозвіл. Ти робиш для когось ескіз, візуалізацію, намагаєшся, щоби все сподобалося. Дуже багато проєктів, які хочеться здійснити, але щось чи хтось заважає.
- А чи не було у вас такого, що ви намалювали, а потім це стирають комунальники?
- Зі мною такого ще не було. А зі знайомими муралістами траплялося. Нещодавно проходив флешмоб із котами у всій країні, і декому це не подобалося. Той самий головний архітектор якогось Запоріжжя чи іншого міста хотів замалювати мурали. А художник хоче лише підняти людям настрій та моральний дух.
Нещодавно я був у прифронтовій зоні, там були мурали з котиками, вони трохи піднімають настрій. Коли бачиш зруйновані будинки, це засмучує, а такі картинки дарують надію.
@bilous_taras_ ♬ TUTUTUTU - NUEKI & TOLCHONOV & GREEN ORXNGE
- Ви з Дніпра, а у яких містах уже доводилося малювати?
– До війни малював за кордоном. Після – в Івано-Франківську, на Дніпропетровщині, скоро поїду до Полтавської... Зараз так і не згадаю, але планую залишити мурал у кожному місті.
- Я так розумію, чи ви вчилися на художника?
- Ні, зовсім не вчився. Просто малювання було моїм хобі. Навчався у Дніпрі на фізико-технічному факультеті.
- А як ви прийшли до котиків?
– Ця історія почалася ще до війни. До мене в лобове скло автомобіля влетів кіт, і тоді я намалював першу картину із котами «Суперкіт», виставив на аукціон – її купили. І воно якось пішло. Котики... котики.
- А що сталося з котом, що влетів у лобове скло?
- Він мав невелику тріщину на лапці, відвезли його до ветеринарів, він живий. А кошти, отримані за картину із цим котом, віддав у притулок для безпритульних тварин. З того часу котик став моїм талісманом.
- Ви ж не один любите малювати котиків?
- Моя знайома мураліст Марія (графічний дизайнер Маріанна Пащук, чиї малюнки героїчних котів та кішечок відомі чи не кожному українцю. – Ред.) малює дуже гарних котів. Ми з нею спілкувалися щодо цього. Мої коти виглядають більш реалістично, її авторські коти в українському вбранні виглядають мультяшніше. Це чудово, коли дві творчі особи знаходять спільну мову, а не конкурують і не сперечаються, кому належить ідея.
««Російський військовий корабель...» малював під вибухи»
- Чи доводилося вам працювати під обстрілом?
– Доводилося працювати під час повітряних тривог. Якось я малював усім відомий мурал, який став нашою поштовою маркою «Російський військовий корабель...». Пам'ятаю момент, коли гули літаки, вдалині лунали вибухи. Напевно, це була робота ППО.
Я стою, малюю на тлі вибухів на висоті 8 метрів, люди під'їжджають, фотографують роботу з вікон авто, а я думаю: «Хоч би все було добре». Все добре й було, але мене трохи пересмикнуло. Не кожен день так буває – ти на висоті 8 метрів, тебе фотографують, і тут повітряна тривога та вибухи.
- Як я розумію, тривоги не заважають вам виконувати свою роботу. Тривога не тривога – ви продовжуєте малювати.
- Так. При цьому, коли мене просять приїхати, наприклад, до Чорнобаївки чи інших деокупованих міст, я не поспішаю їхати туди малювати. Буваю я там часто: возимо гуманітарку від благодійного фонду. А щоб поїхати туди працювати, потрібно себе налаштувати, розуміти, що чутимеш усі ці вибухи, і це тобі не повинно заважати. Люди, які там мешкають, звикають, а не місцевим страшно. Якщо порівнювати з містами, які знаходяться далеко від фронту, працювати у таких місцях – це інші відчуття.
- А як же безпека?
- У мене є бронежилет та каска, тому знаю, що робити у таких ситуаціях.
Що ж до інших ситуацій, кому зараз легко? Усі живуть як на пороховій бочці через божевільних сусідів. У найбільшій небезпеці перебувають люди на Херсонщині. Я не можу на це дивитися осторонь і вже мушу їхати, щоб допомагати евакуювати звідти людей, а творчість зачекає.
- І все ж таки ви плануєте їздити і в більш неспокійні міста?
- Звичайно! Хотілося б нести красу та брати участь у оновленні України.
У мене багато знайомих муралістів, і кожен із них розповідає, що в одному місці вже розбомбили чиюсь роботу, в іншому вже зруйнували. Наприклад, в Авдіївці та інших містах, де вони малювали мурали, залишилися лише руйнування. Видовище, звісно, дуже сумне.
Поки що мені не доводилося відчувати те, що відчувають муралісти, роботи яких просто знищили.
– А як люди реагують, коли бачать вас у процесі роботи? Що говорять?
- Коментують часто та багато. З останнього, коли я малював котика з кавуном, одна людина підійшла і сказала: «Замість кавуна має бути голова Путіна та вилка, вставлена йому в око». Багато буває кумедних коментарів.
Так, людям все подобається, навіть щось рекомендують... Коментарів у соцмережах зібралося вже понад тисячу. Багато надихаючих та смішних.
– Невже не було негативних відгуків?
- Була одна не найприємніша розмова. Це був коментар від місцевого депутата під час роботи...
Коли я приїжджаю на об'єкт, насамперед треба прибрати територію від сміття. І доки я прибирав, під'їхав якийсь чоловік і заявив: "Я тут депутат, що ти тут робиш?" Мені хотілося йому відповісти: давай тоді допомагай. Він був незадоволений і почав ставити запитання: "А це за домовленістю? Це офіційно? Ви не від себе малюєте?" Кажу: за домовленістю.
Навіть якщо ти просто вирішив пофарбувати якусь зупинку, до тебе можуть причепитися, мовляв, навіщо ти це робиш, не роби цього.
Мені це здалося не дуже приємним, коли ти приїхав на об'єкт, зібрав мішок сміття, а тобі кажуть: навіщо ти це робиш? Я тут депутат! Хотілося відповісти трохи грубо, але потім ми одне одного зрозуміли.
«Хотілося б, щоб у кожному регіоні України з'явився свій котик»
- А що б ви хотіли намалювати у найближчому майбутньому?
– У мене в проєкті мапа України, і у кожному регіоні свій котик – херсонський, київський, чорнобаївський та інші. Це така велика карта, яку хотілося б зробити. Проєкт уже є. Залишилося визначитися з місцем та фінансами.
Також я хотів би реалізувати роботу, що висвітлює історію населених пунктів. Хотілося б, щоб за допомогою мурала можна було дізнаватись про історію створення того чи іншого села чи міста. Добре, щоб на видному місці була така пам'ятка.
У мене вже є ескізи, як я це бачу, проте до реалізації поки що далеко. Потрібно вирішити ще багато питань. Багато чого хотілося б здійснити, але такої кількості стін у мене, на жаль, немає.
- Якогось постійного спонсора у вас немає?
- На жаль, немає. Хотів би грант якийсь виграти, але слід правильно підійти до питання. Можливо, якось поєднуватися з художниками, які зараз через війну залишилися без роботи, описати, навіщо в нас такий рух. Тоді, можливо, хтось щось профінансує.
А щодо постійного спонсора - зараз війна, як кажуть, не на часі. Робиш щось гарне - можуть щось зауважити, не робиш - та й не робиш.
- А як ваша сім'я ставиться до вашої творчості? Чи підтримує?
– Чудово ставиться, сім'я підтримує, всім усе подобається. Хоча вони, як правило, вже бачать результат. Те саме в соцмережах. А те, що ти три дні думаєш, як реалізувати свій проєкт, потім ще три дні малюєш мурал - цього ніхто не бачить. Люди бачать одну хвилинку, як усе швидко та красиво робиться.