На Хмельниччині живе чи не найстарший волонтер в Україні. Днями жителю села Олешин Івану Піхурцю виповнився 101 рік. Та попри це він жодного дня не сидить склавши руки і як може допомагає захисникам на фронті. Про це йдеться у сюжеті "Суспільного".
Невістка чоловіка, Марія, розповідає, що їхня родина та всі сусіди на вулиці готують захисникам України тушонку, копченості та інші наїдки. А її свекор попри поважний вік долучається до волонтерства в силу своїх можливостей. Іван Піхурець коле й чистить волоські горіхи. Каже, це для бійців на фронті, які йому годяться в онуки й навіть правнуки.
- Це ж вони діти якихось матусь, татусів. Мама дивиться, щоб не впав, щоб не вдарився, а цей гад вбиває вочевидь, - каже Іван Піхурець.
Чоловік свого часу пережив і голод, і холод, і гітлерівські концтабори. Під час Другої світової війни двадцятирічним його та ще трьох молодих хлопців примусово вивезли до окупованої Чехії працювати на залізниці. Іван Давидович у деталях розповідає про ті роки свого життя в таборі - доводилося і кашу з черв'яками їсти, аби не впасти знесиленим, бо тоді для німців такі в'язні ставали непотребом, і спати у бараках, в яких сніг крізь дірявий дах падав просто на ліжко.
Звільнили остарбайтерів з концтабору саме в день народження Івана Піхурця - 6 травня. Після війни повернувся у село та працював у колгоспі на всіх роботах, які були. У 1947-му одружився та виростив із дружиною чотирьох дітей. Зараз в Івана Давидовича 10 онуків, 12 правнуків та троє праправнуків.
Повномасштабна війна, розповідає невістка Марія, спонукала свекра долучитися до волонтерства. Жінка каже, що йому дуже шкода тих дітей, які зараз на фронті. Тож по змозі допомагає чим може.