«Сакральні» дати 8 та 9 травня, очікування контрнаступу ЗСУ, помножене на побутову невлаштованість, зокрема, відсутність нормального водопостачання та загальна зневіра – приблизно так можна описати окупований Донецьк зразка травня 2023 року. У повітрі немов повис величезний знак питання – що далі? – а замість відповіді пропонується, наприклад, автопробіг на честь Дня Перемоги. Або чергове ток-шоу, де розкажуть, що все так і замислювалося, все йде за планом.
Масових заходів 9 травня не буде
Якщо придивитися до відеокадрів з окупованого Донецька, то впадає у вічі відсутність на вулицях людей. Ні, автомобілі їздять, і на зупинках марно чекають громадського транспорту малочисельні пасажири, але в цілому картина гнітюча – безлюддя. Деякі скупчення народу можна побачити на ринках і біля торгових комплексів, але після шостої-сьомої години вечора – це мертві зони.
- Нам не було так «страшно», як зараз. Хоча нам з минулого року товкмачать, що «вісім років бомбили Донбас». Тільки при цьому працювали кафе, ресторани, хімчистки, вода була в кранах цілодобово і можна було викликати майстра ЖЕКу, щоб полагодити електропроводку. Нині мало що працює, а знайти майстрів – проблема. Чи то поїхали, чи то загинули під час торішньої «мобілізації», - каже мешканка Ворошилівського району Донецька Юлія Чегодаєва. - Минулих «вісім років, коли бомбили Донбас», на 9 Травня центральною вулицею Донецька проходив «безсмертний полк», і жодного разу жодного інциденту, пов'язаного з обстрілом не було. Щоправда, про це пропагандисти замовчували, як і про те, що переважна частина «дідів на паличках» після параду опинялася у найближчих смітниках. Ніщо не заважало і ходити парадами на честь псевдореферендуму 11 травня.
Цього року, як і минулого, масові заходи скасовано. Що тоді, що зараз в очікуванні наступу ЗСУ окупаційна «влада» намагається остаточно добити жителів міста: то малюючи їм жахи деокупації (фільтрація всіх мешканців, масові розстріли), то пропонуючи терміново збирати аптечки та тривожні валізки.
Над усім цим витає тінь примусової паспортизації, причому черги в адміністративних центрах не бентежать "хазяїв", котрі ще недавно кричали, що не допустять скупчень людей, бо їх обов'язково «обстріляють ЗСУ».
Наліпили таблички - і все
Нагнітання ситуації і - як наслідок – нервозності йде за наростаючою. Деякі «сакральні дати», в які "обов'язково" буде завдано удару, називаються вже в не зовсім зрозумілому порядку: тут і 5-6 травня (чому?), і 8-9 (припустимо), і 11-е, і 12-е, і 25-е...
- При цьому ніхто не заїкається про жодну евакуацію, якщо насправді все так страшно. Минулого року людей із Донецька почали вивозити за два тижні до 24 лютого, якщо не раніше. А зараз – тиша. Ми вже патологічно боїмося тиші. Нам страшно, і коли обстріл, і коли тиша, наче щось замислюється жахливе. І досі ми, корінні донеччани, не можемо звикнути до того, що в місті тихо: не чути шуму транспорту, дитячих криків на шкільних майданчиках, музики, дзвону трамваїв, стукоту м'яча на футбольних полях у дворах. Нас перетворили на напівмертве місто, де життя теплиться на ринках, - нарікає мешканка Ленінського району Ганна Павлівна.
Донеччани зазначили, що життя з міста витікає по краплі. Через примусове переведення документації в правове поле РФ зникає дрібний бізнес. Закриваються магазини, СТО, салони краси, власники яких поїхали і не збираються повертатися. На дорогах панує видимість ремонту – і донеччани вже встигли з розчаруванням констатувати: ремонтувати дороги росіяни так і не навчилися.
- Дуже багато поривів труб, розриті дороги та земля біля будинків. Поки результатів не видно, вода подавалася за графіком один раз на три дні, так і подається. Обіцяний у квітні водовід із річки Дон чи то підключили, чи ні – не знаємо. Є будинки та цілі квартали, які не бачили у кранах води з лютого минулого року, - діляться мешканці міста. – Літні люди, про яких згадали до 9 травня, змушені ходити з баклажками за водою у підвали або до автоцистерн. Показуха та злидні!
У непрацюючих школах (діти вже другий рік на дистанційному навчанні) розвісили плакати до Дня Перемоги, подекуди наліпили таблички з особами місцевих «героїв» - Гіві та Мотороли, про які вже почали забувати. Магазини зобов'язали встановити прапори біля входу, адмінресурс начепив георгіївські стрічки… Власне, все. Втім, заклади громадського харчування, що ще залишилися, пропонують «святкові мережі» з шашлику або суші до 9 травня. Ось тепер точно все.
Схоже, що бояться
«Чи є страх перед контрнаступом ЗСУ?» - на це запитання донеччани втомлено махають рукою. Який страх, кажуть вони, нічого не хочеться. Але не виключають провокацій, на які дуже здатні місцеві бойовики, можливо, навіть з жертвами. Тож навряд чи зайвий раз виходитимуть з дому.
– Просто щоб не спокушати долю, – каже донеччанка Юлія. – Хоча це стосується кожної календарної дати, не лише травневих свят. Страху немає, є лише бажання, щоб усе це закінчилося швидше та місто звільнили.
Відкрито висловлювати таку думку в Донецьку подібно до смерті. Тому мовчать, відкриваючись лише своїм. Через це багато хто за межами окупації і думає, що залишилися під росіянами одні колаборанти та зрадники.
- Ніхто нам не казав, як окупованим Херсону чи Ізюму, мовляв, потерпіть, дорогі співгромадяни, ми вас скоро звільнимо. Хоча там і референдуми, і ждуни - все було. Нас одразу в неблагонадійні записали, і донецьких, і луганських. Звичайно, люди похилого віку, напевно, і бояться, що ЗСУ зайдуть і почнуть всіх поспіль до стінки ставити. Ті, хто молодший, ще щось розуміють, а літні любителі російських ток-шоу вже загіпнотизовані, їм уже не пояснити нічого, - зазначають донеччанки.
Чи бояться бойовики? Бояться. Інакше як пояснити, що «солдатів» викликають із відпусток і відправляють на позиції, а у місті роз'їздилася російська військова техніка, яка постійно стає причиною ДТП. Значно погіршилися мобільний зв'язок та інтернет, у небі зачастили російські військові літаки – таки чогось чекають і дуже бояться.