Значна частина випускників шкіл на окупованих територіях цього року спробує вступити до українських вишів. В окупації про це голосно не говорять і мало з ким діляться подібними планами, а просто працюють у цьому напрямі. І це великий плюс для України: після визволення цих територій мешканці з місцевою пропискою та з українською освітою будуть тут на вагу золота.
Вчимося у двох школах
Поки що майбутнім абітурієнтам та їхнім батькам доводиться вирішувати безліч проблем, яких не було б, якби не війна. Якщо питання онлайн-навчання та реєстрації на національний мультипредметний тест закриваються досить швидко, завдяки технологіям, то з іншим – проблеми.
- Ми зіткнулися насамперед із тим, що син має труднощі з українською мовою. Він читає та перекладає, але розмовляти, вести розгорнутий діалог йому важко – дається взнаки відсутність розмовної практики. Ми іноді спілкуємося вдома українською, але я бачу, що йому важко, та й він побоюється – стіни тонкі, сусіди нас не дуже люблять, мало що… – поділилася дончанка Антоніна.
За її словами, син навчався одночасно у двох школах: місцевій та на території України, де був клас із онлайн-навчанням.
- У донецьких школах зараз теж "дистант", тож навчання таке, поверхове, особливо багато не задають. Син спокійно виконує завдання і тут, і там. Розвернутися і піти з донецької школи ми хотіли, але тоді виникло б дуже багато запитань. Наприклад, ті, хто виїхав до Росії, мали надіслати довідки, що вони там навчаються в школах чи коледжах. За всіма тут стежать досить уважно, особливо за молодими людьми, – зазначає мешканка Донецька.
Поки що зареєструвалися на НМТ
Різниця навчальних програм на підконтрольних та окупованих територіях досить відчутна, навіть якщо не брати до уваги історію (період новітньої історії, що проходять у 11-му класі, трактується, зрозуміло, по-різному). Українська програма трохи складніша, але російська – більш заплутана та не систематизована. З математикою негаразди у багатьох учнів, яких тут називають пишномовно «обучающиеся». Син Антоніни розповів, що уроків як таких не проводиться – викладачі просто скидають на пошту чи месенджери завдання: прочитати параграф, вирішити завдання.
– Оскільки іспити скасували, ми писали підсумкові перевірочні роботи. Нам надіслали завдання, дали годину чи півтори, ми дружно списали все з «Гугла» та відправили на перевірку. А хто вчинив би інакше? – резонно запитав молодик.
Щодо вступу до вишу, то хлопець розглядає кілька варіантів: вступати після НМТ як випускник української школи або житель тимчасово окупованої території за так званою квотою-2.
- Ми не знайшли конкретного закону чи документа про те, як вступати до вузів абітурієнтам з окупації. Поки що відомо, що буде онлайн-співбесіда і треба через три місяці після вступу приїхати укласти договір з вузом. Але ми не знаємо, що в нас буде завтра – а що через місяць чи три й говорити не доводиться. Поки зареєструвалися на мультитест, місцем проходження зазначили іншу країну, куди є шанс виїхати. Щодо місцевих вишів ми поки що не думали, але в Донецьку проблем із набором немає: абітурієнтів мало, вступити може будь-хто і без іспитів. Якщо раптом станеться ситуація, що перевірятимуть – ну, підемо на якусь «психологію» чи «соціальну педагогіку».
З вузом молодий донеччанин ще не визначився, але хоче пов'язати своє життя з гуманітарними науками.
Тисяча доларів – тільки щоб виїхати для вступу
Інша випускниця цього року – Євгенія з Луганська – також проходить пробні тести НМТ та прикидає шанси на вступ до українського вишу на спеціальність «Журналістика», але бачить себе і перекладачем, і соціальним психологом.
- У мене труднощі з українською мовою, я не володію нею так, яка потрібно, щоб спілкуватися на професійні теми. Зараз я розмовляю Скайпом з україномовними друзями, вони на волонтерських засадах підтягують мені рівень. Адже я до четвертого класу ходила до школи з українською мовою навчання, поки нас не змусили перейти на російську. І ось за сім років вже мені важко говорити українською, але я читаю і розмовляю нею. Іншим людям, які вже геть-чисто забули мову, зрозуміло, ще складніше, – журиться Євгенія.
І одразу згадує, як у 2014 році проросійські активісти вимагали заборонити українську, оскільки, мовляв, людям похилого віку важко прочитати інструкцію до ліків українською. А люди похилого віку просили привезти «з України» їм ліки і чудово розуміли і інструкцію, і склад, і дозу прийому.
Батьки Євгенії поки не знають, що робитимуть, якщо дочка вступить до українського вишу. Зрозуміло, що треба виїжджати, але як, куди й головне – за які гроші?
- Поки намагаємося не думати, можливо, буде якесь онлайн-навчання хоча б на першому курсі чи для таких дітей, хто мешкає на непідконтрольних територіях… Я не уявляю, як відправляти доньку саму кудись у такій ситуації, як зараз у воюючій країні. Тобто їхати треба з нею як мінімум одному з батьків. Добиратися доведеться через Росію та Європу, на двох це буде 600-700 доларів. Тільки доїхати до місця розташування ВНЗ! Я вже мовчу про те, що нам влаштують на кордоні російські прикордонники… Потім треба буде влаштуватися у гуртожиток, якщо дадуть, або винаймати квартиру – це як мінімум 200 доларів на місяць, хоча, швидше за все, більше. Треба на щось жити, одягатися та взутися, а 4000 гривень переселенських виплат ці потреби не закриють. Добре, якщо зразу мені знайдеться робота, а якщо ні? Ви не уявляєте, як це страшно все підраховувати і розуміти, що нам буде дуже важко! - каже мама дівчинки Любов. – Але ж хочеться, щоб дитина отримала нормальну освіту!
Донецькі та луганські діти сподіваються, що їм вдасться подолати всі перепони та вступити до бажаного вишу в Україні. Але в глибині душі мріють про те, що раптом не доведеться нікуди їхати – «приймальня комісія» у вигляді ЗСУ уможливить здобуття української вищої освіти в їхніх рідних містах.