Кілька днів тому всю країну обурила лояльна кваліфікація дій трьох малолітніх ґвалтівників у Закарпатській області, які відбулися умовним терміном. І таких рішень суду, які нам здаються спірними, чимало. Нещодавно Апеляційний суд Києва залишив у силі рішення Оболонського районного суду у справі, яка у квітні 2017 року гриміла на всіх телеканалах та сторінках газет як « вбивство в McDonald's ».
Тоді на літньому майданчику фастфуду відвідувач одним ударом кулака відправив на землю молодого чоловіка, і той помер від крововиливу в мозок. Конфлікт стався через запалену сигарету, але розв'язка виявилася надто жорстокою, щоб можна було схвалити такі методи боротьби з курінням у громадських місцях.
Коротко постанова суду свідчить: звільнити підсудного від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням терміну давності, а кримінальну справу – закрити.
І ось справа закрита, покарання нема. Сім'я загиблого не отримала компенсації і має боротися за неї у новому довгому суді. Чому - розбиралася KP.UA.
«Удар був такої сили, що син перелетів через лавочку»
Після інциденту в McDonald's поліція виклала в мережу запис із відеокамери, яка свідчила, що конфлікт виник спонтанно. Видно, як чоловік у темній футболці викидає у контейнер використаний посуд, підходить до охоронця, той йому щось каже. Раптом чоловік у темній футболці розмахується і завдає удару людині, яка стоїть поруч із охоронцем.
Підозрюваний з місця події пішов, але за два тижні добровільно з'явився в поліцію. Справа була передана до суду наприкінці грудня 2017-го. Смерть 34-річного Юрія Мінчука кваліфікували за статтею 119 КК України – «Вбивство, скоєне з необережності». За очевидним фактом суд тривав п'ять років, поки не закінчився термін давності кримінальної відповідальності.
- В Українській Гельсінській групі з прав людини мені казали, що це неправильна кваліфікація правопорушення, але я не юрист і підписала всі документи, які мені дали у прокуратурі, - каже Людмила Мінчук – мати загиблого Юрія.
Жінка стверджує, що за всі ці роки підозрюваний, а потім підсудний - підприємець Владислав Гречанов - жодного разу не запропонував їй і дитині Юрія допомогу (в апеляційному суді Гречанов говорив, що постраждалі відмовлялися від пропозицій. – Ред.).
- Тільки один раз, коли обирали запобіжний захід, у коридорі суду ця людина підійшла до мене і сказала, що просить вибачення, що смерті Юрія він не бажав. Я пішла далі, не хотіла розмовляти з ним.
На поширеному поліцією відео є лише фрагмент події на літньому майданчику McDonald's. За версією мами Юрія все було так:
- Коли син закурив і йому зробили зауваження, він загасив цигарку. Він з'ясовував стосунки із чоловіком, який сидів за сусіднім столиком. А Гречанов, коли дізнався від охоронця, підійшов до Юрія і став його ображати. Син підвівся, це є на знімках, зняв барсетку, поклав на стіл, і в цей момент отримав удар кулаком у щелепу. Удар був такої сили, що Юра, який важить близько ста кілограмів, перелетів через лавочку. А судмедексперт написав, що інсульт у нього стався на нервовому ґрунті, а не від удару в голову.
Друга експертиза була ні вашою, ні нашою: могла бути смерть від кулака, а могла і не від кулака….
Усвідомлював, що завдає шкоди
Мама Юрія впевнена, що судовий процес навмисне затягували, щоб уникнути вироку. Змінювалися прокурори, адвокати обвинуваченого не приходили на засідання через зайнятість в інших процесах.
- Я цю справу вів на самому початку – подавав цивільний позов на компенсацію матеріальних та моральних збитків під час досудового слідства. Повернувся до нього після рішення Оболонського райсуду, щоб готувати апеляцію, – каже адвокат постраждалої сторони Олег Веремєєнко. – На юридичному факультеті нас вчили, що ненавмисне вбивство – це коли ви щось прибиваєте на вікно, кидаєте молоток, і він падає на голову випадковому перехожому. Або коли смерть настає внаслідок ДТП. Але це зовсім інший випадок.
У 2017 році на суді щодо обрання запобіжного заходу Гречанов пояснював, що професійно займається волейболом, тому у нього "поставлений удар". Адвокат Веремєєнко стверджує, що бачив документи, які свідчать, що під час навчання чоловік виступав на змаганнях з єдиноборств та займав призові місця.
- Усі тренери попереджають учнів, що отримані навички не можна застосовувати у побуті, якщо не йдеться про самооборону. На відео ми бачимо, що Юрій Мінчук не робив агресивних дій. Якщо він порушив заборону куріння у громадському місці, можна було викликати поліцію, змусити діяти охорону. Але Гречанов завдав удару. Я розумію, що він не хотів убити незнайому йому людину, але він усвідомлював, що завдає йому шкоди. Я вважаю, такі дії потрібно було кваліфікувати за ч. 2 статті 121-ї - "Умисне завдання тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть".
Ця кваліфікація, за словами адвоката постраждалої сторони, має семирічний термін давності, суд було б важко так затягнути.
- Як мінімум підсудний мав компенсувати родині Мінчука збитки. Але суддя, закриваючи справу, не задовольнила цивільний позов, - робить висновок Олег Веремєєнко.
У справі треба було виносити виправдувальний вирок
У захисту обвинуваченого (тепер уже колишнього) свої аргументи:
- Адвокат, який у даному контексті говорить про «тяжкі тілесні», не знає законів. Якщо людина померла на місці, ніяких тяжких тілесних бути не може. Цю статтю можна було б застосувати, якби людину привезли до лікарні, вона померла на другий чи третій день. А якщо померла на місці, то це або вбивство, або вбивство через необережність, - каже адвокат Влада Гречанова – Віктор Чевгуз. - Якщо людина померла від удару кулака, це вбивство. А якщо від того, що вдарився об асфальт чи бордюр, то це необережна форма провини.
Водночас захисник наголошує на двох експертизах.
- У жодному висновку не йдеться про те, що потерпілий помер від удару кулаком або від удару о бордюр. Я вмовляв свого підзахисного, щоб він не визнавав вину. У потерпілого було захворювання – аневризма судини мозку. У його крові виявили понад 2 проміле алкоголю. Алкоголь міг сприяти розриву аневризми, що спричинило крововилив у мозок. Повторюю, прямого зв'язку між ударом у щелепу та смертю експертами не встановлено. У справі треба було виносити виправдувальний вирок. Але зараз ми можемо говорити про те, що дві судові інстанції визнали інцидент убивством з необережності.
Межа дуже тонка
Поняття "справедливість" в емоціях та законі часто сприймається по-різному. Наприклад, згвалтування жертви (проникнення в тіло будь-яким із трьох можливих способів) сторонньою особою не є тяжким злочином (мінімальне покарання 3 роки, максимальне – 5 років) і дозволяє суддям масово виносити умовні вироки. А ось зґвалтування чоловіком дружини, колишньої дружини чи коханки – це тяжке діяння: від 5 до 7 років ув'язнення.
Те саме і з убивством. З позицій логіки - психічно здорова людина повинна усвідомлювати, що будь-яке застосування сили може спричинити незворотні наслідки. Але з погляду закону - він не усвідомлював, але мав усвідомлювати. Такий собі тонкий нюанс.
- На моїй пам'яті був випадок, коли на вулиці посварилися дві напідпитку пари. Одна жінка дала чужому чоловікові ляпас, той зробив два кроки назад, заплутався у своїх ногах і впав головою на бордюр. Удар був невеликої сили, але справу розслідували як навмисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, тому що настала смерть людини, - каже адвокат Олександр Сирота.
За словами юриста, Кримінальний кодекс чітко поділяє вбивства на навмисні і ненавмисні.
- Для вбивства потрібен намір – людина поставила собі мету, готувалась, узяла на зустріч ніж чи іншу зброю. Класичне ненавмисне вбивство – це ДТП. А ось межа між вбивством з необережності та нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть, дуже тонка. Свого часу навіть порушувалося питання, щоб вилучити із Кримінального кодексу визначення "що спричинили смерть» і класифікувати смерть від побоїв до розряду «з необережності». Але законодавець на таке не пішов, і зараз це питання певною мірою залежить від практики слідчого чи судді. Якби я, коли працював у міліції, розслідував подібний інцидент, я б кваліфікував його як нанесення тяжких тілесних, які спричинили смерть, - підсумовує незалежний експерт.
Громадянська відповідальність залишається
Європейський суд з прав людини говорить про розумні терміни судового розгляду, але за часом їх не визначено. На відміну від терміну давності: 5 років з нетяжких злочинів, 7 років з тяжких і 10 – з особливо тяжких. Тому й популярна практика затягування слідства та суду. Наприклад, наприкінці січня цього року Галицький районний суд Львова закрив резонансну справу про розкрадання 400 музейних експонатів із Львівської картинної галереї, серед яких було 95 стародруків кирилицею книг, у тому числі «Апостол» Івана Федорова.
Слідство не встановило, хто крав, як крали. Єдиною звинуваченою у службовій недбалості стала колишня керівниця відділу Музею мистецтва староукраїнської книги Лариса Спаська, яку звільнили від відповідальності через закінчення терміну давності. Все, що може картинна галерея, це подати цивільний позов щодо відшкодування збитків.
- Закриття кримінального провадження за термінами давності – це не виправдання. Особа не звільняється від відповідальності у цивільному порядку. Але це має бути окремий процес. Якби слідство і суд уклалися в розумні терміни і було винесено вирок, то разом із цим суддя мала б задовольнити і цивільний позов, - каже колишній заступник генерального прокурора Олексій Баганець.
Сім'я загиблого Мінчука також готує цивільний позов щодо компенсації збитків. Але на цей процес може піти кілька років.