Волонтерська ініціатива «Крила допомоги», що виникла з перших днів після повномасштабного вторгнення у місті Стрий Львівської області, допомагає закривати найгарячіші потреби фронту – причому такі, про які одразу й не подумаєш, а тим часом життя без них значно ускладнюється. Отож жінки навчилися шити розгрузки, сидіння, накомарники та спідню білизну.
Коли прийшов запит про допомогу від військових шпиталів, «Крила допомоги» запустили акцію «Купуй писанку та одягни пораненого військового в піжаму». За продану крашанку, вишиту майстринями Львівської області, волонтерська організація закуповує матеріал для пошиття піжами. Досить швидко було пошито понад 78 комплектів.
- Шитимемо до перемоги або доки у нас не закінчаться гроші, - заявляють організатори акції.
Про нові піжами для поранених та інші заняття волонтерської організації KP.UA розповіла керівник «Крил допомоги» Тетяна Кравець-Крохмаль.
Кожна жінка, як тільки діти засинають, починає працювати для фронту
- Тетяно, розкажіть про свою організацію. Коли ви розпочали пошиття піжам і чим займаєтеся, крім цього?
- Ми діємо як курс домедичної допомоги: шукаємо, де вона особливо потрібна, допомагаємо і чекаємо, коли нас змінять фахівці.
Наша волонтерська ініціатива розпочиналась із сіток. Також із перших днів війни виникла потреба у плитоносках: тоді на передових їх не було взагалі. Почали шити рїх самотужки. Погодили лекала, у нас були дівчатка-конструктори, спілкувалися з хлопцями на передовій. Шили із матеріалів, які на той момент у нас були. Використовували вогнестійкий брезент та стильний матеріал для пошиття кишень, у які можна вставляти магазини.
Дівчатка шили і в ательє, і вдома. За 2-3 місяці виготовили близько 3 тисяч розгрузок. Ми розуміли, що це речі одноразові, але спочатку, поки не почалася доставка професійних плитоносок з фабрик, ми цю прогалину закрили.
До нашого краю приїхало чимало переселенців. Багато хто приходив до нас, хотів чимось допомогти. Ми направляли людей у правильне русло – вони залучалися до плетіння сіток, шиття подушок, прапорів.
У червні з'явилася потреба у накомарниках – почали шити їх сотнями. Тоді ж у нас з'явився гурток «Золоті ручки». Спочатку до нього входили дітки, які плели браслетики. Їх ми вкладали хлопцям у плитоноски. Пізніше нам запропонували одержувати за браслети донати. Так і вчинили. За отримані гроші купували тканину для нових розвантажувальних жилетів та накомарників.
Згодом до нас приєдналися керівники місцевих стрійських гуртків – дівчата із "золотими" руками. Так ми стали робити якісніші речі: заколки, шпильки, і нам стали донатити з-за кордону.
Оскільки з вересня більшість жінок пішли на роботу, а діти до шкіл, ми вже не могли збиратися як раніше. На нашій базі, яка знаходилася на станції юних техніків, ми не могли вміщатися: розпочався навчальний рік. Тоді ми вирішили, що «Золоті ручки» можуть працювати й удома: збиратися у певний час нам було складно. З того часу кожна жінка, як тільки покладе дитину спати, починає щось робити. Так проєкт «Золоті ручки» почав оновлюватись.
Разом із «Золотими ручками» ми вишивали новорічні іграшки. Оскільки з настанням холодів виникла потреба у зігрівайках, зробили акцію «Іграшка на зігрівайку». Тоді через поспіх поширили акцію лише на місцевому, українському рівні. Купували хлопцям зігрівайки, відправляли їх на фронт, купували парафін для окопних свічок.
Коли закінчилися різдвяні свята, перейшли на проєкт «Вишита писанка». Якраз почалися важкі бої у Бахмуті та Вугледарі, у багатьох дівчат там воюють чоловіки. Вони кажуть: давайте вишивати далі! Проєкт «Вишита іграшка» допоміг їм знизити тривогу: поки ти вишиваєш - не дивишся новини, а отже, не так переживаєш.
Дівчата розповідають, коли все добре, вони вишивають легкий візерунок, а коли стає погано, беруть складний візерунок із безліччю ниток, щоб чимось себе зайняти, відволіктися від хвилювань.
У шпиталі потребували адаптивного одягу для поранених
– Потім до нашого проєкту почали підключатись села. Вони знаходяться у межах міста Стрий. Ми запропонували їм вишивати, і вони погодилися. Підключилося село Головецьке, Стрийський район, село Дуліби, Львів та львівська школа. Завдяки допомозі наших друзів та колег ми закупили матеріал, нитки – дівчата почали вишивати. Так з'явився проєкт «Вишита писанка».
У цей же час нам надійшов запит від львівського шпиталю - там потребували адаптивного одягу для поранених. Так ми почали продавати вишиті писанки, а на отримані з продажу кошти - шити піжами.
В Україні є «Швейна рота», яка шиє адаптований одяг для поранених із ампутацією ніг чи рук. Вони попросили до них приєднатись, допомогти: не встигали обробляти замовлення. Так ми почали шити футболки та труси. Пізніше надійшов запит із Головного військового клінічного шпиталю Міністерства оборони України: потрібні були піжами в евакуаційні потяги.
- Піжами до евакуаційних поїздів?
- Так. Евакуаційні потяги забирають поранених безпосередньо з передової, із військових госпіталів. Хлопці – голі-босі, їх треба у щось одягнути. Від лікаря госпіталю пана Ігоря прийшла ідея пошити пораненим піжами.
- Чому саме піжами?
- Адаптований одяг, яким займалася «Швейна рота», призначений для хлопців з ампутаціями, а бійців, які були з цілими руками-ногами, теж треба в щось одягнути.
Ми стали шукати, хто б нам допоміг реалізувати цю ідею: самотужки шили футболки та труси, треба було розширюватися. Звернулися за порадою до «Швейної роти», яка тривалий час працювала зі шпиталями, – вони порадили нам Вадима Міненка, який має фабрику біля Києва. До війни він шив дорослий та дитячий одяг, а сьогодні перейшов на адаптований одяг для військових - це піжами, футболки, штани.
Тепер у нього замовляємо тканину.
- Судячи з фото, піжами у вас виходять із веселим малюнком?
– Справа в тому, що Вадим Міненко до війни займався пошиттям дитячого одягу. Ми радилися з ним, яка тканина буде не надто дорогою, водночас має бути м'якою, приємною та веселою. Чому веселою? Коли шили спідню білизну, хлопці просили: «Дайте нам щось веселе». Так і робили, щоб підбадьорити хлопців, підняти настрій.
Першу серію піжам назвали "мурчики" і "которожки". Шили їх під час зими. Вийшли гарненькі, тепленькі та м'які, як дитячі пелюшки, піжамки-комплекти вирушили до евакуаційного поїзда.
В евакуаційному шпиталі хлопці їх надягають, потім їх привозять до київського шпиталю, де проводять операції. Через 2-3 дні хлопців направляють до різних куточків України. Відповідно, наші піжами їдуть у шпиталі по всій країні.
- Хлопцям подобаються піжами? Як вони на них реагують?
- Це видно з фотографій. Нам не дозволяють залишати на фото їхні обличчя, ставимо смайлики, але фотографії у піжамках стали винятком: їхні обличчя передають усі емоції. Хлопцям так сподобалися піжами, що вони ходили госпіталем і фотографувалися в них мало не в кожній палаті.
Думаю, у піжамках їм буде зручно та комфортно. А ще вони піднімають настрій. Це важливо, щоб скоріше одужувати.
- Ви встигаєте шити потрібну кількість піжам?
- Закрити всі потреби у нас немає можливості: ми шили і продовжуємо шити піжами коштом моїх друзів, знайомих та волонтерів «Золотих ручок».
Зараз у пошитті піжам допомагає акція «Писанка за піжаму»: ті писанки, які ми вишивали з дівчатками, набули раптової популярності. Бог нас веде, інакше так не склалося б.
- Ваша акція з вишитими писанками за піжаму триватиме до Великодня?
- Так. Зараз ми працюємо у напруженому режимі, дівчатка-волонтери не сплять: вишивають, декорують, готовий продукт відправляємо за кордон.
Перші партії продали до Праги, нам уже перерахували кошти на піжами. Також писанки поїхали до Польщі, Німеччини, Австрії, Іспанії. Збираються передачі на Італію, є також Бельгія та Аргентина.
Ми навіть не думали, що зробимо такий фурор із цими писанками. Їх розкуповують до того, як вони доїжджають до призначення. Хотіли їх продавати в Україні, але, мабуть, цього разу не вийде: нам треба продати писанки дорожче, з кожної треба пошити одну піжаму.
До того ж нас не так багато, як хотілося б. Вишивальниць – чоловік 20, а декораторів – лише 3 особи. Декорування – складний процес, і не кожен це вміє. Та й ми досить вимогливі: наш продукт має бути якісним.
– Окрім волонтерства, ви ще й працюєте. Як все встигаєте?
- Це постійний шпагат – робота, волонтерство і дім. Я – мама двох школярок та хореограф, тренер з корекційної гімнастики.
Сьогоднішній ранок виглядав так: спочатку зідзвонювалась із дівчатами, Романа Найденко розповіла про потреби госпіталю. Потім прийшла координатор із «Золотих ручок», яка курирує вишивальниць та декораторів (вона моя сусідка: волонтерство заразне і поширюється на сусідів). Мій чоловік відповідає за логістику...
Звичайно, бувають проблеми, деякі події вибивають із колії. Але ми підтримуємо один одного, а коли треба, то й прикриваємо. Усі працюємо заради однієї мети, заради спільної перемоги.
Як допомогти «Крилам допомоги»:
Кошти на купівлю тканин для піжам можна надсилати на карту: 5375411203180075