Підприємець Тарас Демкура прийняв для себе непросте, але важливе рішення - продати колекцію унікальних ретроавтомобілів, яку він збирав не одне десятиліття. Кожна машина зі своєю історією, відреставрована і на ходу. У рідному Тернополі Демкура навіть створив музей раритетних автомобілів. Але бізнесмен упевнений: сьогодні на фронті потрібні кошти, отримані від продажу раритетних авто. Бізнесмен приєднався до проєкту «Тисяча авто Свободи» і з понад 30 машин уже продав дві.
Про те, як прийшло рішення продавати автомобілі, про унікальну колекцію та допомогу під час війни, підприємець розповів KP.UA.
«Продати автомобілі та допомогти ЗСУ – це краще, ніж вони стоятимуть у гаражі»
- Тарасе, як зважилися продавати свої ретроавто?
– Після початку повномасштабного вторгнення ми почали допомагати армії, переселенцям, донатити ЗСУ. Я вирішив, що мої ретроавтомобілі можуть послужити трохи інакше – хотіли купити хлопцям машини на передову. На отримані кошти з одного раритетного автомобіля можна придбати 10 машин для ЗСУ. Хоча для мене кожна машина як дитина: всі авто відремонтовані та відреставровані, але сьогодні машини потрібніші на фронті. Коли буде перемога, можна буде повернутись до колекціонування. А поки що ефективна допомога для хлопців – це краще, ніж раритетні машини стоятимуть у гаражі.
– Цікаво, хто купує такі автомобілі …
- Своїх покупців ми не розголошуємо: це конфіденційна інформація, як і підсумкова ціна. Однак нам часто дзвонять потенційні покупці ретроекзотики з-за кордону. Дві машини із колекції вже продали. Одна з машин – «Ягуар» 1970 року. Колись президент США Річард Ніксон продав її Брежнєву, а той, у свою чергу, подарував цей автомобіль Герою Соціалістичної праці. Друга продана машина - "Мерседес" (1937), двомісний родстер.
За кошти, одержані від продажу двох автомобілів, уже купили машини на передову. На сьогодні на фронт відправили 10 машин.
Тарас Демкура розповідає, що бере участь у проєкті «Тисяча авто Свободи», мета якого закупити та відправити на передову 1000 повнопривідних автомобілів для військових і гуманітарних цілей та карет швидкої допомоги.
– Проєкт ініціювали голова Львівської ОВА Максим Козицький та мій одноклубник Ігор Дулін. До речі, завдяки одному з проданих мною автомобілів було куплено тисячний «автомобіль свободи». Він уже на передовій, тепер увійде в історію.
– Про покупців не можна говорити, але, мабуть, вони з-за кордону?
– Ні. Це наші покупці, із України. Вони триматимуть автомобілі у музеях. «Ягуар» придбав колекціонер із Києва – приємно думати, що це авто залишиться в Україні.
Єдина машина, яку бізнесмен не хоче продавати, - УАЗ, автомобіль його батька.
- Коли мій батько був головою колгоспу у Гусятинському районі, то їздив на ньому. Я знайшов його машину. Шукав довго. Колись батько садив мене на коліна, і ми їздили полями, – згадує Тарас.
Вишукував ретроавто у різних містах, селах, у базах даних ДАІ
Музей ексклюзивних авто тернопільський підприємець відкрив у 2016 році. Його кортеж брав участь у автопробігах та виставках, ретроавтомобілі використовували для урочистостей та фотосесій. Все це бізнесмен планує поновити після закінчення війни.
- Тарасе, коли ви почали колекціонувати автомобілі? Як виникло таке захоплення?
- У далеких 90-х, коли я торгував дорогими авто з Європи та Парижа, вперше потрапив на фестиваль ретроавтомобілів. Вони зачарували мене своєю елегантністю. Так виникла мрія створити музей авто і в Україні.
З України тоді вивозили багато машин, якісь залишалися. До нас приїжджали колекціонери, за 600 доларів купували машини та продавали їх за кордон. А я вирішив ці машини купувати та залишати в Україні, щоб наші діти бачили такі раритети, знали історію.
– Де знаходили експонати для свого клубу?
- Вишукував авто по різних містах, селах, базах даних ДАІ. Тоді були придбані перші автомобілі, що залишилися після Другої світової війни. Так народився наш клуб «Ретро-Кортеж».
Ми влаштовували фестивалі, їздили до дітей у дитячі будинки, щоб покатати дітлахів, проводили фотосесії на весіллях та днях народження. «Ретро-Кортеж» став візитівкою Тернопільщини.
- До моменту продажу скільки в колекції було автомобілів та яких марок?
- 35 ретроавтомобілів та мотоциклів. Maybach – візитівка нашої колекції – автомобіль із резиденції Гітлера, яка знаходилася у Вінниці, – знаменитій ставці "Вервольф". Один із місцевих жителів при відступі фашистів загнав це авто собі в гараж. Після смерті дідуся онуки збиралися здати машину на брухт. На щастя, не встигли. Maybach - кабріолет 1937 року, таких у Європі всього штук шість. На ринку вони коштують орієнтовно 150 тисяч доларів. Зараз дзвонять, цікавляться ним.
Ще одна наша гордість – вантажний автомобіль часів Другої світової війни «Урал-ЗІС».
А ще є німецький Opel Admiral 1937 року, Lincoln, "Волги 24", "Москвичі 412", "горбаті" «Запорожці».
Є й білий Lincoln Town Car 1975 року – цю машину найчастіше брали на весілля. ЗІС – машина партійної комуністичної еліти. Є кабріолет Mercedes-Benz SL Roadster Jaguar, який випускали в 1965-1960 роках.
Є "Волга", перероблена в кабріолет. 4-метровий американський Dodge – на таких роз'їжджали гангстери у США. Відреставрована вантажівка "Урал ЗІС-355М" з дерев'яним кузовом - нею їздили під час Другої світової. Кабріолет із відкидним верхом Vanderer 1936 року. Його теж любили брати на весілля. Нині цієї марки вже немає.
- А вам відомо, скільки ще колекціонерів є в Україні?
- Є кілька клубів – у Києві, Львові та Запоріжжі. На заході України є наш музей.
«У будинках для переселенців дали притулок 120 особам»
- Говорять, ви ще й переселенцям допомагаєте.
- Так, ми займаємось будівництвом модельних каркасних будинків для тимчасово переміщених осіб. 24 лютого минулого року розпочалася повномасштабна війна, а вже 26 лютого ми облаштували два притулки з усіма зручностями у Тернополі для вимушених переселенців. Наша команда працювала цілодобово, приймаючи людей з гарячих точок.
- І зараз у цих будиночках хтось живе?
- Так, там мешкають люди. Є будинки, які ми подарували. Ми створили фонд «Будинок української родини» для донатів. Перший будиночок передали сім'ї з Ірпеня: їхній будинок був повністю зруйнований.
Рік тому вирішив створити Budmall Center – майданчик з продажу будинків швидкого складання – це спонукало людей приїжджати до Тернополя. Тоді дали притулок 120 особам. Цього виявилося замало. Почали розселяти людей по квартирах – і цього мало. Тоді я познайомився з підприємцем із Чернігівщини, який перемістив свій бізнес – виробництво модульних каркасних будинків – до Тернополя. Він розповідав, що з дерева можна швидко зводити екологічні будиночки, для цього достатньо місяця-двох. Ця ідея мене захопила: сьогодні вона важлива для людей, які постраждали від війни, а в майбутньому стане в нагоді для розвитку туристичної галузі.
Тож ми продовжуємо будівництво, хоча Україна ще не почала відбудовуватись.