21-річний український борець греко-римського стилю Михайло Вишневецький – володар золотих нагород чемпіонатів світу та Європи своєї вікової групи. Атлет успішно виступає у ваговій категорії 130 кілограм та є олімпійською надією нашої збірної у цьому виді спорту на найближчі роки.
Цими днями Михайло став чемпіоном Європи у віковій категорії до 23 років. Нині він лише звикає до боротьби на дорослому рівні. Про що розповів KP.UA.
Немає нічого неможливого
– Ви стали чемпіоном Європи у віковій категорії до 23 років. Що можете сказати про свою боротьбу на цьому турнірі?
– Турнір, у принципі, пройшов добре. Я лише перейшов до цієї вікової категорії з молоді. Було багато відповідальності. Бо це, можна сказати, перший мій рік на найвищому рівні. Суперників приблизно знав, з ними боровся до цього в молодіжних вікових категоріях. Було досить напружено, я сказав би.
- Можете виділити когось із суперників? З ким був найнапруженіший поєдинок?
- Напевно, найважчим був турецький борець Мухаммад Бакір. 2021 року я програв йому на чемпіонаті Європи. Він дворазовий чемпіон світу та триразовий чемпіон Європи серед молоді, призер Європи до 23 років. І в нас із ним найважливіша сутичка була. Ми з ним зустрілися у півфіналі. Зачаїв я на нього трошки образи за чемпіонат Європи. Тут вдалося взяти матч-реванш.
- Чи вірили ви, що здатні його здолати з огляду на попередній негативний досвід боротьби з цим суперником?
- Так, немає нічого неможливого. Останнього разу ми з ним зустрічалися 2 роки тому, і за 2 роки все дуже змінилося. Я став сильнішим, розумнішим. Я думав, що можна спокійно виграти все. Ми із тренерами сиділи, роздумували, розбирали бої, підбирали під нього тактику поєдинку.
- Які емоції зазнали у момент, коли вже стали чемпіоном Європи? Які думки на той момент були?
- Я розумів, що знову прозвучить наш гімн і всі це чутимуть, що ми – одна з найсильніших борцівських держав. Дуже тішився з цього, бо це перша моя перемога у цій віковій категорії.
- Що вона означає для вас?
- Це, можна сказати, такий невеликий крок до того, щоб потрапити на Олімпійські ігри до Парижа. За місяць боротимемося вже на дорослому чемпіонаті Європи. А потім уже відбиратимемося на Олімпіаду.
У боротьбу привів батько
- Як взагалі ви розпочинали свій шлях у греко-римській боротьбі? З чого вона починалася?
– Мене на боротьбу привів батько. Він також спортсмен, у минулому боксер. Мені тоді було вісім років. Спершу не подобалося. І так було, мабуть, років зо три. Потім я зрозумів, що це моє. Починав займатись у Костянтинівці Донецької області. 2017 року мене забрали до Харківського спортінтернату тренуватися.
- Що посприяло тому, що боротьбу таки полюбили?
– Маленький був. Тренуватися не дуже хотілося. Примушували. А потім відбулися перші перемоги, перші медалі. І ось сподобалося саме перемагати, і якось мені почало подобатися, захопило.
- За що полюбили боротьбу, коли вже вирішили присвятити себе їй?
- Це один із найважчих видів спорту в принципі. І я це розумів. Це й захопило. Розумів, що перемоги у цьому спорті будуть для мене цінними. Хотілося перемагати дедалі більше.
- Тяжко було на самому початку? Чи не страшно боротися з хлопцями, які були сильнішими і вміли більше?
- Не так важко фізично, як психологічно. Наприклад, не виходить - треба перебороти себе, щоб руки не опускалися. Ось це, мабуть, найважче. Коли ти бачиш, як інші виграють, а в тебе не виходить – це дуже душить морально.
- Що допомагало впоратися в такі моменти?
- Сім'я, батьки мене підтримували. Я розумів, що якщо й далі тренуватимуся, то й у мене все теж вийде.
– Які морально-вольові якості боротьба взагалі розвиває?
- Характер, стійкість. Коли я почав займатися боротьбою, то в житті став набагато спокійніше до всього ставитися. Просто розумію, що якщо я переживаю емоції такі, які переживаю на килимі, то що ще може бути сильніше?
Хочу перевершити одного спортсмена – чотириразового олімпійського чемпіона
- Хто із відомих спортсменів вас надихає?
- Хочу перевершити одного спортсмена – чотириразового олімпійського чемпіона, кубинця Міхаеля Лопеса… Він чотириразовий олімпійський чемпіон у тяжкій вазі, мені здається, тут особливо більше нічого і не скажеш.
- Ви зараз знаходитесь у дуже цікавій точці у плані спортивного розвитку – переходите з молодіжного до дорослого спорту. Наскільки сильно відчувається різниця під час виступів?
- Набагато змінюється фізична сила. Особливо у важкій вазі. Пізніше міцнішають тяжі, виходить, коли ти переходиш із юніорів, де боровся з 20-річними, ти потрапляєш у дорослий спорт, де мужику вже 30 років. І як би не дуже це, можна сказати, конкурентно. Але ти виходиш – і тебе просто прибирають. І ти думаєш – як так? Я ж тренуюсь. А він вийшов і просто без шансів у мене виграв. Це засмучує, ти починаєш далі тренуватися, інакше нічого не вийде.
– У боротьбі люди виходять на пік до 30 років?
- Так і є.
- Як зараз тренуєтеся? Де займаєтесь? Як сильно на це вплинула війна?
- Тренуємося ми у Києві, на олімпійській базі у Кончі-Заспі. Усі наші збори та між зборами – все відбувається там. Тренування від півтори до двох годин звичайне. І буває дві з половиною години, якщо щільне тренування. Зазвичай два тренування на день. Коли одне на день, то зовсім інша річ, набагато легше. А на зборах із зарядкою то і три тренування виходить.
- Ви сказали, що родом із Костянтинівки. Яким було ваше дитинство у цьому місті і як там зараз? Як сильно воно постраждало від обстрілів?
- Там дуже багато прильотів. Мої батьки виїхали звідти ще у серпні 2022 року. А бабусі та дідусі не хотіли їхати. І зараз мій батько вивозить звідти всю свою рідню, бо там просто не можна залишатися.
- Як бабусі та дідусі аргументували своє небажання їхати?
- Вони там виросли, все життя жили, свою хату залишати вони не хотіли, як не вмовляй.
- На даному етапі вдалося їх умовити?
– Там уже настільки небезпечно, що немає іншого вибору. Тут уже не вмовляли нікого. Просто приїхали, забрали та нікого особливо не питали. Місто знаходиться буквально за 20 хвилин їзди від Бахмута.
- Що зараз із вашим будинком, двором, школою, де ви навчалися?
– Школа, у якій я тренувався, зруйнована повністю. А школа, в якій навчався, ще ціла. Будинок ще тримається, у однієї з бабусь розбито дах на будинку.
Мрію, щоб настав мир
– Які завдання ставите перед собою як спортсмен? Чого бажаєте досягти у спорті?
- Як і всі - хочу олімпійське золото, і не одне, хотілося б боротися і завойовувати золоті медалі для нашої країни.
- Про що зараз мрієте?
- Про те, щоб усе швидше закінчилося, почалося нормальне мирне життя.
- Чи знаходите сили та час ще на щось, окрім тренувань? Може, чимось захоплюєтеся?
- Дуже люблю прогулянки. Особливо коли ми на змагання приїжджаємо.
- Які із країн, де ви побували, можете виділити? От сподобалося чимось, запам'яталося?
– Були у Хорватії на зборах на березі моря, тренувалися. Там добре. Було класно. І ще я був у Японії. Напевно, найбільше сподобалося. Там просто рівень життя набагато сильніше розвинений, люди зовсім інші, все якось інакше.