Якщо хтось раптом «втомився від війни» або пропонує почати домовлятися із противником – декілька фотографій із сьогоднішньої Авдіївки мають протверезити цих втомлених мрійників. Йде абсолютне знищення міста та його мешканців за те, що дев'ять років чинили опір і виживали за півтора десятка кілометрів від «процвітаючого» в задушливих обіймах "руського міра" Донецька. Другий Бахмут, третій Маріуполь, аналог стертої з лиця землі Попасної.
«Переможно» зруйнували місто
Про те, якою була Авдіївка, розказано чимало. Вона була тим, чим для Києва став, наприклад, Ірпінь – тихе зелене передмістя, де можна недорого жити, а на роботу їздити до Донецька. Автобуси бігали справно, пів години – і ти на роботі чи вдома. Швидше, ніж з одного кінця Донецька до іншого.
Авдіївський коксохімзавод – найбільший у Європі – давав роботу та тепло у будинки. З 2014 року він не припиняв виробництво, незважаючи на регулярні прильоти тяжкої артилерії, руйнування, поранення людей. Тут було величезне сховище для мирного населення, тут же видавалася гуманітарна допомога. До березня 2022 року завод працював, поки російські снаряди, що прилетіли, не змусили його замовкнути.
«Взяти Авдіївку» для росіян із 2014 року було принципово. Саме вона (а до неї – крихітне селище Піски) була і залишається непереборною перешкодою у спробах захоплення чи то всієї України, чи то її «споконвічно російських земель» (на жаль, Росія досі не може виразно сформулювати цілі цієї війни). Руїни Пісок, "переможно" взяті минулого року, щастя окупантам не принесли – попереду Авдіївка та безліч інших дрібних селищ. Тут повільно, але правильно перетворюються на фарш російські «мобіки», які так і не встигли зрозуміти, якого біса їх сюди занесло. Окупанти не відступають: закидують Авдіївку не лише «м'ясом», а й усім, що є під рукою.
- Вже більше тижня Авдіївка з Бахмутом на одному рівні за кількістю обстрілів – 250-300 на добу та до 20 авіанальотів на місто та околиці, - розповів голова військової адміністрації Віталій Барабаш. - У військових РФ завдання – дійти до Карлівки. Це водосховище, з якого воду бере майже половина області, і тому вони щодня б'ють саме по ньому. Також якщо вони дійдуть до Карлівки, то звідти можна з чого завгодно стріляти по Покровську.
Не хочуть евакуюватися
З 30-тисячного населення Авдіївки зараз у місті, за інформацією влади, залишаються 1900 цивільних осіб, включаючи 7 дітей.
- Я не знаю, чому вони не хочуть евакуюватись. Можливо, бояться невідомості, – припускає колишня мешканка Авдіївки, медсестра Алла Савельєва (ім'я змінено). – Моя знайома сім'я – чоловік, дружина та двоє дітей – уже кілька місяців живуть у підвалі свого будинку. Поруч із ними в будинку живе сім'я, що перебралася з Молодіжної вулиці, – вони просто знайшли приватний будинок, звідки господарі виїхали ще кілька років тому, і скористалися їхнім підвалом. Засуджувати їх я не маю права, тим більше, що нові мешканці шукають можливість зв'язатися з власниками та пояснити їм ситуацію. Насамперед люди почали покидати Старе місто, куди прилітало щодня та щоночі, де вже немає жодного цілого будинку. Але навіть там ще хтось лишається, і я не уявляю, як вони виживають.
Натомість це добре бачать волонтери, які під гуркіт снарядів вишукують людей і привозять їм продукти. Зателефонувати попередньо не виходить – в Авдіївці дуже погано працює мобільний зв'язок через зруйновані вишки, інтернету майже немає.
- Що сказати: міста практично немає, на нього чекає доля Мар'їнки. Я бачила кадри з дрона, одні руїни. Якщо до 2022 року ми мали якісь сподівання, що такого жаху не станеться, то в лютому вони закінчилися. Наші друзі жили на вулиці Корольова, неподалік місця, де в понеділок, 20 березня, був приліт і загинула жінка. На фотографіях у мережі вони побачили шматочок свого будинку... точніше те, що від нього залишилося, - каже Алла.
Вона розповідає про знайомих волонтерів, які щодня шукають серед руїн мешканців та допомагають пораненим.
- Вони тримаються, але нерви здають, звісно. Вони віддають продукти та просять людей евакуюватися. Вивозять " Білі ангели " (волонтерська евакуаційна команда, сформована з поліцейських). Але люди бояться: і того, що під час виїзду можуть потрапити під обстріл, і що потім не зможуть знайти собі місце на вільній території України. Хтось ледве ходить, у когось немає документів, пенсії невеликі, на них не проживеш. Загалом, спрацьовує позиція: «Будь що буде, головне – що в рідних стінах», А стін уже й немає… - журиться колишня авдіївчанка.
Влітку 2022 року з Авдіївки ще можна було виїхати – ходили поїзди та автобуси, але вже до осені потік бажаючих вичерпався, і всі маршрути були закриті. Люди вважали за краще виживати без електрики, води та газу, готуючи їжу на багаттях. Але волонтери не залишають спроб вмовити людей евакуюватися. І кажуть: відчувають щастя, коли сім'я, особливо з дітьми, нарешті вирішує виїхати туди, де тихо та спокійно.
Ворог стирає мурали та обличчя
Один із останніх обстрілів, той самий, 20 березня, забрав життя співробітниці Авдіївської міської лікарні Людмили, їй було 54 роки. Пораненого чоловіка врятували, надали першу допомогу та відправили до Мирнограда.
- Був приліт у зупинку транспорту. Тоді заводчани йшли додому, і поранило одного чоловіка. Команда волонтерів була поряд і надала допомогу. Було перебито стегнову артерію, тому швидко наклали турнікет, перев'язали рану і відвезли до Авдіївської лікарні. У чоловіка наразі все добре, наскільки це можливо, – розповіли волонтери.
А ще нещодавно соцмережі облетіло фото старого на руїнах будинків в Авдіївці. Небайдужі люди, які залишили місто, просили волонтерів дізнатися, чи допомагає йому хтось. Волонтери розповіли: чоловіка звуть Микола Чміль, він інвалід, насилу пересувається, живе на вулиці Комунальній. Волонтери його регулярно підтримують, передають продукти, взимку привезли піч-буржуйку та газову піч із балонами, ліхтарик.
- Чоловік, звісно, на позитиві попри те, що ледве ходить, – доповіли волонтери.
Також вдалося дізнатися про долю знаменитої «розмальовки» - 9-поверхового будинку на вулиці Молодіжна, 20, де 2016 року австралійський художник Гвідо ван Хелтен намалював мурал з обличчям вчительки української мови Марини Марченко – у ньому художник побачив символ українського спротиву. Під час обстрілу Авдіївки у 2014 році чоловіка вчительки тяжко поранило за двадцять метрів від цього будинку. Марина Григорівна перебувала у місті та продовжувала викладати, але з березня минулого року живе у Дніпрі.
На жаль, дев'ятиповерхівка, що стала знаменитою на весь світ, безжально зруйнована обстрілами. Прильоти були і довкола будинку, і в нього. Мешканців там зараз немає, будинок наполовину обвалився, трамвайні рейки біля нього понівечені снарядом. «Розмальовки» більше немає.