В Україні новий міністр освіти - Оксен Лісовий, який раніше очолював Національний центр «Мала академія наук України». Педагог зі стажем, заслужений працівник освіти, лауреат державної премії, кандидат філософських наук, доцент, новатор, поборник всього українського, фронтовик-доброволець.
В освітянському середовищі бурхливе пожвавлення. Якщо постать Сергія Шкарлета від початку призначення перманентно перебувала під критикою, то Оксену Лісовому видають великий кредит довіри. Чого чекають педагоги від свого нового очільника, дізнавалась KP.UA.
Генеральне прибирання
Катерина Спітковська, відповідальний секретар Асоціації керівників шкіл України, директор київської гімназії №107
- Я дуже рада цьому призначенню. Я особито знаю Оксена Лісового і людей, які навколо нього. Постать міністра – це важливо, але ті, кого він візьме в свою команду, ще важливіше. От зараз ми дуже переживаємо, хто відповідатиме за середню освіту, і дуже сподіваємось, що це буде прогресивна, віддана справі людина.
Навіть не можу одразу сказати, на що очікую – це дуже об’ємне питання. Я викладаю в старших класах, тому мені дуже важливо, щоб були переглянуті освітні програми. Бо зараз це якийсь набір рандомних предметів. Звісно, в кожен вкладалася якась ідея, але ніде в світі немає, щоб дитину завантажували одразу всім. В старших класах має бути відносно невеликий набір важливих дисциплін, і на них треба відвести вивільнені від малозначущих предметів години, щоб діти могли занурюватися в тему. Кожен рік як складаємо цю освітню програму, доводиться битися за кожні пів години, бо де треба - їх бракує, а десь час витрачається ні на що.
Треба дати дітям можливість якусь, хай невелику, кількість предметів обирати самим.
Я дуже сподіваюся, що відродиться проєкт "Нова українська школа" (НУШ). Бо на ньому вже не три крапки поставили, а жирну крапку. Ми відчули це сильніше за інших. У нас в гімназії є пілотні класи, які раніше пішли в НУШ. Ці діти зараз в 6-му класі, коли вся Україна в 5-му. Ми два роки відчуваємо, як важко, коли немає підтримки доброго задуму. Все тримається на вчителях, ми просто заганяємо людей. Те, що задекларувала держава, вона повинна виконувати і розвивати.
Новий міністр повинен втілити ідеї НУШ в середній школі і якомога швидше - в старшій. Чудово сказала радниця міністра Іванна Коберник: наші навчальні програми потребують генерального прибирання. Просто в око влучила!
Отже, генеральне прибирання і планування через цінності. Не просто накидати всього дітям, а зрозуміти, що ми хочемо від них на виході. Не виснажених уроками підлітків, а свідомих людей, у яких кар’єра починається в старшій школі. Я всім дітям так кажу. Але ж як важко це донести, коли є рамки, за які не маєш права виходити.
Реальна дебюрократизація
Віктор Громовий, педагог, шеф-редактор порталу “Освітня політика”
- Я не знаю нового міністра, але чув про нього добрі відгуки і хотілося б вірити, що на них можна покладатися. Освітяни чекають, насамперед, на три переміни. Перша – це реальна дебюрократизація. Бо неможливо працювати в цій лавині електронно-паперового божевілля – таблиць, звітів, фотозвітів та всього іншого, чого зараз вимагають від педагогів чиновники. Це просто паралізує систему освіти.
Друга - що нарешті почнеться не чергова реформа, а післяреформна розбудова. Бо з тими реформами ми вже майже наблизилися до катастрофи.
Ну а третя - педагоги чекають і без надії сподіваються, що нарешті будуть виконані обіцянки забезпечити їм гідну оплату праці. Бо обіцянки були, а далі то коронавірус, то війна. Думаю, коли б ні коронавірусу, ні війни не сталося, все одно не були б виконані положення, закладені на підвищення оплати праці. Їх донині ніхто не збирався реалізовувати.
Вчителі чекають зміни свого статусу – і матеріального, і морального. Бо останні п’ять років навколо них і школи формувалося агресивне середовище. З трибун казали: “вчителі важливі”, а реально принижували і затоптували.
Я не скажу, що хтось справді вірить у дуже позитивні зміни, але очікування в глибині душі у людей є.
Необтяжлива цифровізація
Михайло Гриневич, директор Лютинської школи (Рівненська область):
- Я хочу, щоб збулося все, що закладено в "Нову українську школу". Коли цей проєкт почався, ми ніби свіжого повітря ковтнули – навчальні зони, освітнє середовище, безпечне середовище для дитини, педагогіка спіробітництва... По-новому, по-українському, по-європейськи. Все почалося і кудись поділося. Зрештою, ми мусимо визначитися, куди йдемо – вперед чи назад.
Щодо безпечного середовища для дитини, то воно дійсно мусить стати безпечним. Тобто школи в достатній мірі мають бути забезпечені теплом, світлом, охороною. І щоб прининилися оті всякі цькування між педагогами, між дітьми, між педагогами і дітьми.
І цифровізація нарешті виконала свою роль – допомогти учителям, а не зайвим навантажити. Бо це вже суцільний електронний формалізм. Нас звільнили від стосів паперів, але посадили за клавіатури. От я весь час друкую і друкую таблиці, звіти. Вчителі також друкують, а в тих таблицях ще треба вміти розібратися, і техніку хтось має обслуговувати. А такої посади немає. Учитель інформатики сам друкує, а йому ще дітей треба вчити. Я розумію, що все це потребує не тільки бажання, а й грошей, але давайте трохи розвантажимо школи в електронному плані. Зведемо цифровізацію до рівня, коли вона не відволікатиме від навчального процесу, а стимулюватиме його.
Ще нам доведеться розвивати надалі дистанційне навчання. Воно ніколи не замінить очне, але - війна, можуть бути різні ситуації. У мене сердце крається, коли діти мусять спілкуватися з учителями через смартфони, бо не всі батьки ладні купити ноутбуки. І про це теж треба думати. І шукати, як вирішити проблему.
Розвиток професійної освіти
Роман Бондаренко, юрист, адміністратор групи “Батьки SOS“
- Перш за все ми сподіваємося, що "Нова українська школа" знову буде на порядку денному. Дуже шкода дітей, які чотири роки вчилися за новою програмою, прийшли у 5-й клас, а немає підручників, і всіх повернули до старих ще радянських метод.
Ще ми хочему, щоб в країні були змінені пріоритети. Щоб освіта була нехай не на першому – на другому місці після армії. Бо без освіти і доброї армії у нас не буде і доброї країни.
З більш конкретних питань хочу вирізнити таке. Треба припиняти захоплюватися масовою вищою освітою. Щоб суціль були юристи, економісти і журналісти. Післявоєнна відбудова потребуватиме спеціальностей, для яких не важливий вузівський диплом. А важлива міцна професійна освіта. Для цього треба активно розвивати і піднімати престиж коледжів, які раніше називалися професійно-технічними училищами. Які готують монтажників, будівельників, слюсарів, тобто людей, які будуть працювати руками і шанувати свою справу.
Тим часом
Опікуватися проблемами освіти, а водночас наукою, технологією та інноваціями буде і колишній міністр цифрової трасформації Михайло Федоров, якого призначено віцепрем’єром.
Допомогу Міністерству освіти та науки щодо реалізації якісних змін він уже визначив серед своїх головних завдань.
Ключові вектори:
- Новий підхід до управління системою освіти. Тотальна боротьба з бюрократією, трансформування закладів освіти в такі, що підтримують та залучають талановитих викладачів за гідну оплату праці. Надання свободи управління ефективним менеджерам для реалізації змін.
Окрема роль відводиться розвитку англійської мови, цифрових навичок, підприємництва. Обіцяють відкриття можливостей для талановитих науковців, грантове й швидкісне фінансування проєктів. - Цифровізація освіти. Розширення “Дії” на освітній напрям. Круті сервіси для школярів, студентів та батьків. Для викладачів - розвиток онлайн-системи для роботи з контентом, створення платформи для управління освітніми процесами та отримання даних для ухвалення якісних управлінських рішень.
- Розроблення та впровадження стратегії розвитку інновацій України майбутнього. Відповідь на питання, як розвивати інновації в найближчі 3-5-10 років, щоб українці створювали мільярдні компанії та конкурували з технологічно розвиненими країнами.
- Планується запуск освітнього, інноваційного мілтек-кластеру, завдання якого - підтримувати та впроваджувати в життя ідеї, проєкти, пов'язані з військовими технологіями.