Човни ще на причалі
Десятитисячне містечко Вилкове за 200 км від Одеси все поцятковане численними каналами. Точніше, канали у значній частині міста - це і є вулиці. Цими «єріками», як називають тут канали, люди добираються на роботу і додому, плавають за покупками та в гості. Іншого способу пересування немає.
До війни у Вилковому було три головні промисли: туризм, полуниця (у травні сезон!) та риба. Крихітне містечко забезпечувало делікатесним дунайським оселедцем та іншою рибою половину країни. На рибному промислі працював кожен третій мешканець.
Минулого року оселедець у магазинах подорожчав, бо через бойові дії на Зміїному рибалок не пускали на лов. Зараз, хоч сезон оселедця в розпалі, рибалки все ще не розмотали снасті, адже досі немає дозволів на вилов риби. Тож, схоже, цінники в магазинах у рибному відділі – це ще не межа, і попереду ще одна хвиля подорожчання. Чому рибальські човни все ще на причалі, дізнавалася KP.UA.
У море виходити заборонено
Як розповідають жителі Вилкового, цього року рибалкам вперше довелося купувати право займатися промислом – ловити рибу. Щоб отримати дозвіл вийти в море з сітками, потрібно виграти на аукціоні лоти на вилов на човнах. Такі нововведення в буднях місцевих рибалок з'явилися завдяки Постанові Кабінету міністрів №1479, яку ухвалили наприкінці минулого року, і її вже прозвали «рибною реформою».
Рибалки у Вилковому, звичайно, протестували. По-перше, брати участь в аукціоні міг кожен, а не лише місцеві – хоч київський мисливець за оселедцем, хоч чернігівський. Та й рибалкою для цього бути не обов'язково - аукціон доступний для всіх. А по-друге, кому сподобається ідея купувати те, що раніше було безплатно?
- Лоти виставляли на певну кількість човнів, наприклад, п'ятнадцять, які могли виходити за рибою у конкретному місці – з такого до такого кілометра, - розповідає один із місцевих мешканців. – Ціни на лот стартували від 60 тисяч гривень. Знайомий викупив один лот за 80 тисяч гривень.
Тепер ці гроші рибалкам треба "відбити". Вже з 15 березня рибні місця навколо островів на Дунаї зазвичай були загачені рибальськими човнами. Але сьогодні на воді нікого немає.
- Все ще не отримали дозволу, це щорічна тяганина, але цього року через аукціон вона ще більше затягується, - обурюється один із місцевих рибалок Сергій. – Судячи з усього, раніше квітня не вийдемо – щоби пройти всі ці процедури, треба місяця півтора. Почали ще у лютому. І досі немає погодження із причалами. Так це ще що - тепер дозволили рибалити тільки в межах міста! У нас чотириста човнів, триста з яких завжди виходили до островів: двісті біля одного і ще сто біля іншого. Там повно риби. Ще сто – ловили у межах Вилкового. А тепер усі чотириста мають уміститися там, де була сотня!
Заспокоївшись, видихає: "Добре хоч, цього року територію Вилкового розширили". Тепер до неї ще увійшли деякі острови на руслі Дунаю.
«Суднам можна, а нам – не можна!»
Рибалки чортихаються, дивлячись на судна, що причалюють щодня, – судноплавство йде повним ходом.
- Щодня п'ять-шість суден стають на якір у межах міста, а нам у море виходити не можна! - ображаються рибалки. – В інших державах завжди місцевому рибалці - пріоритет. А в нас зараз там, де рибу ловимо, якірна стоянка.
Найбільше риби на перетині солоної та прісної води, адже там велика кормова база та неглибока вода для нересту. Риба, за словами місцевих, заходить на так звані «кути» - озера, які зливаються з руслом Дунаю, іноді з морем.
Дунайський лосось – рідкість
У квітні, кажуть рибалки, якщо все буде добре, рибу можна ловити два тижні – до Великодня, а там знову щорічна заборона на лов до середини червня – починається нерест. Потім знову кілька тижнів можна ловити.
Оселедець – місцеве золото. Це та риба, яка годує дуже багато родин у Вилковому. Фактично весь дохід людей зав'язаний на ній, та й до бюджету копійка капає, адже рибалки платять податки. У Дунаї водиться багато риби – від карася до червонокнижної білуги. Ловлять також кефаль, сазана (це дикий короп), пеленгас.
- Дуже рідко, але все ще трапляється дунайський лосось - дуже смачна риба, - мрійливо промовляє Сергій. - Після того, як в Австрії побудували греблю, він весь пішов на Урал. Ну і заборонена для лову риба - осетрові - теж іноді забрідає в сітки. Але це вже дуже рідко.
Рибалки сидять зі снастями напоготові і чекають на дозвіл. Зазвичай у цей час свіжий оселедець-дунайка вже повним ходом постачався до Одеси, Вінниці, а звідти розвозився Україною. Попереджають, що оселедець нового улову буде ще дорожчим за нинішній.
- У нас уже жартують – все подорожчало, окрім цін на оселедця, - зазначає Сергій. – Дорожче буде тому, що терміни лову зсуваються, і риби може бути набагато менше, і через паливо. А якщо ще спека та перебої з електрикою, від якої залежать холодильники, то оселедець викинути доведеться. Не довеземо навіть – у товарному вигляді на прилавки він не зможе потрапити.
Оселедець у морі обкладають льодом і на швидкохідному катері доставляють на берег. Туди – година, назад – стільки ж. Тут поміщають у кригу в холодильниках і везуть до Одеси. Чи вийде цього року поїсти делікатесного дунайського оселедця і у скільки обійдеться «шуба» на Новий рік, вже залежить навіть не від рибалок.
На тему
Про туристів уже забули
– Знаєте, як відрізнити місцевого від туриста? Місцеві у нас після стаканчика-другого вина хитаються чітко вперед-назад, щоб не звалитися у канал, - сміються жителі Вилкового.
Щоправда, відразу замовкають, туристів тут уже давно немає.
Як зазначає KP.UA колишній перший заступник мера Вилкове Денис Кація, містечко спорожніло і притихло. Багато місцевих виїхали – до родичів у ближнє та дальнє зарубіжжя.
– Хоча місто, звичайно, живе, роблять тротуари, поглиблюють канали, все, як завжди, – описує будні «української Венеції» Денис Кація. – Якась робота є, хто хоче, той працює. Тим, чий заробіток був тісно пов'язаний із морем, доводиться складніше.
Ще в 2020-2021 роках, незважаючи на пандемію коронавіруса, що розгорілася, люди їхали відпочивати з України, але після повномасштабного вторгнення – глухо.
Винзаводи відмовилися від винограду
Місцеві також заробляють на винограді, здають його на заводи. Але у воєнний рік виноград взагалі не брали – навіть маленькі місцеві винзаводи.
– Самі не розуміємо, чому так, – зітхають люди. – Виноград не здавали, робили вино для себе. Це ж тверда валюта.
Також місцеві можуть заробити на очереті – вилківський очерет охоче беруть за кордоном. Там з нього будують паркани та дахи. У Вилковому є й будинки з очерету, обмазаного мулом із соломою, – стоять по сто років, і хоч би що. Ось очерет рибалок та виноградарів і врятував, він добре продавався навіть торік.